Покарання у виді арешту

Крім того, покарання у виді арешту призначається за вчинення саме діяння, яке містить у собі склад злочину, передбачений Особливою частиною КК України. У цій ознаці знаходить відображення принцип кримінального права non crime sine lege, тобто нема злочину без зазначення цього в законі, а отже, нема і покарання, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 3 КК України застосування кримінального закону за аналогією заборонено.

Кримінально-правова характеристика покарання у виді арешту тісно пов’язана з поняттям правового статусу засудженого. До того ж правовий статус не зводиться тільки до обмежень, його необхідно розуміти ширше.

Із застосуванням покарання у виді арешту засуджений піддається не тільки впливу певних обмежень, а зазнає суттєвої зміни власного правового статусу, оскільки злочин і його правовий наслідок – покарання – відокремлюють винну особу від усіх інших громадян, зобов’язуючи її до виконання специфічних обов’язків, правил та заборон, надаючи їй відповідно певних специфічних прав та законних інтересів.

Ми підтримуємо позицію В. І. Селіверстова: державний примус є зовнішнім впливом на поведінку суб’єкта і здійснюється владою, впливає на свободу особи з позицій діючих у суспільстві правових норм.

Найбільш дискусійним у кримінально-правовій характеристиці покарання у виді арешту є питання, чи тягне за собою цей вид покарання судимість.

Так, М. Д. Шаргородський взагалі не згадує про судимість з визначенням покарання; В. І. Зубков, вважає, що покарання завжди тягне за собою судимість; О. Ф. Міцкевич – взагалі відкидає судимість як ознаку покарання. Ю. В. Шинкарьов стверджує, що судимість є правовим наслідком і зумовлює особливий правовий статус особи, який виникає після її засудження до конкретної міри покарання за вчинений нею злочин.

За умов, зазначених у законі, судимість спричиняє певні наслідки для засудженого. Ці наслідки мають загальноправовий та кримінально-правовий характер і є правовим засобом, який сприяє досягненню та закріпленню цілей покарання. Але не можна відривати судимість від характеристики ознак покарань, оскільки стан судимості породжується лише кримінальним покаранням, а не, наприклад, адміністративним стягненням. До того ж судимість, породжуючи негативні наслідки навіть після відбування призначеного покарання (оскільки момент кари продовжується), безумовно характеризує досліджуваний правовий інститут.

Судимість є інститутом різноплановим. Вона виступає і як правовий засіб боротьби із рецидивом злочинів, і як основа соціального контролю за особами, що відбули покарання, і як підстава для розроблення та запровадження заходів попередження злочинності тощо. Відповідно до ч. 5 ст. 89 КК України, особа, засуджена до арешту, є судимою протягом одного року з дня відбуття покарання, після чого, у разі невчинення нового злочину, судимість погашається.

На нашу думку, специфічними ознаками арешту, що відрізняють його від інших покарань, слід вважати: особливості змісту; спеціальне місце виконання і відбування цього покарання; режим підвищеної суворості; короткочасність.

Серед правообмежень арешту, як і інших видів покарання, пов’язаних із обмеженнями особистої свободи, чітко виділяється основне обмеження та похідні від нього. Як вважають окремі вчені (І. Г. Богатирьов, С. І. Халимон, С. В. Царюк), основним правообмеженням при арешті є обмеження особистої свободи, воно полягає в тому, що особа, піддана такому виду покарання, обмежується в можливості вільного пересування і самостійного вибору свого місця знаходження, вона тимчасово ізольована від соціуму.

Це основне правообмеження тягне за собою і цілу низку похідних правообмежень. А саме особа, яка відбуває арешт, обмежується в праві на працю, оскільки вона вже не вільна за своїй бажанням обирати вид діяльності, якою буде заробляти собі на життя (ст. 43 Конституції України). Окрім того, вона обмежена в реалізації права на проведення зібрань, мітингів, походів та демонстрацій (ст. 39 Конституції України), права користування об’єктами своєї власності, що залишилися за межами арештного дому (ст. 41 Конституції), права на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції), права на освіту (ст. 53 Конституції) та ряду інших прав. Але головним правообмеженням серед правообмежень цього виду покарання є обмеження особистої свободи.

Законодавство України містить у собі згідно зі статтею 51 Кримінального кодексу дванадцять видів кримінальних покарань, і застосування одного або декількох з цих покарань здатне у більшості випадків забезпечити досягнення цілей покарання.

Але те, що законодавець не об’єднує арешт та позбавлення волі до одної класифікаційної групи, все ж таки є правильним.

Це випливає з того, що арешт та позбавлення волі не є тотожними покараннями. Його відмінність від позбавлення волі не тільки у різниці строків покарання, а й у різниці методів досягнення цілей покарання і соціального призначення. Арешт виступає в системі покарань як самостійне та в більшості випадків альтернативне іншим покарання.

Але, незважаючи на те, що арешт та позбавлення волі є різними покараннями, у них є одна подібна та важлива для класифікації риса – ці покарання виконуються у спеціальних установах, де засуджені утримуються в ізоляції від суспільства. Ізоляція виступає характерною ознакою такого утримання та є змістовним каркасом цих покарань. Причому ізоляція від суспільства характерна виключно для трьох кримінальних покарань:

- арешту;

- триманню в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

- позбавленню волі.

Наявність у арешту такого найважливішого критерію, як ізоляція засудженого від суспільства, і зумовлює неможливість залишення його серед покарань, не