Покарання у виді арешту

Майже такий самий вплив справляв і відрив від інших елементів мікросередовища засудженого, оскільки з ним розривалися соціальні зв’язки, які засуджений, найвірогідніше, створював роками, тоді як за декілька місяців позбавлення волі вони руйнувалися вщент. Але, на жаль, цієї негативної риси неможливо позбавитися під час виконання покарання, яке ізолює засудженого від суспільства.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що покарання у виді короткострокового позбавлення волі не справлялося з поставленими перед ним завданнями, не реалізовувало цілей покарання. Наша думка ґрунтується в першу чергу на меті покарання.

Разом з тим майже всі вчені вражають, що однією з найважливіших умов підвищення ефективності короткострокового позбавлення волі є зміна порядку виконання цього покарання, забезпечення гарантій належного виправного та виховного впливу в специфічних умовах короткострокового покарання.

Не можна і забути про значну соціальну обумовленість введення арешту до сучасної системи покарань.

Після введення КК України арешту до системи покарань виникла необхідність внесення доповнень до Виправно-трудового Кодексу України, прийнятого в 1970 р. ще до здобуття Україною незалежності (його перша назва: «Виправно-трудовий Кодекс УРСР»). Ці зміни були внесені до ВТК Законом України від 11. 07. 2001 р. і доповнили його розділом VІ-А «Порядок і умови виконання покарання у виді арешту». Слід зазначити, що цей розділ досить чітко врегулював порядок виконання покарання у виді арешту.

Наступним правовим актом стосовно арешту стала «Інструкція про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи» (Далі – Інструкція), яка була затверджена Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 31 серпня 2011 року.

На підставі вищевикладеного слід зазначити, що введення до системи покарань нового виду арешту є позитивним кроком законодавця і відповідає сучасним підходам щодо гуманізації і розширення сфери покарань, які зменшують навантаження на виконання і відбування покарань, пов’язаних із позбавлення засудженої особи волі на певний строк чи довічно.

 

 

Визнаючи, що арешту як виду кримінального покарання властиві ознаки, характерні для будь-якого виду покарання, ми у дослідженні аналізуємо цей вид покарання з двох позицій. Перша, це його кримінально-правова характеристика, інша – кримінально-виконавча.

Надаючи кримінально-правову характеристику покаранню у виді арешту, ми виходили із загального поняття покарання, яке наводиться в ст. 50 КК України: «Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого». Це визначення вказує на всі основні ознаки покарання як кримінально-правового явища.

З метою визначення ознак покарання взагалі і арешту зокрема, ми звертаємось до літературних джерел. Наприклад, В. А. Ломако виділяє сім ознак покарання: 1) покарання є заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання; 2) особа піддається кримінальному покаранню тільки якщо її винність буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду; 3) покарання може бути застосоване лише за вироком суду від імені держави; 4) покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого; 5) покарання є негативною оцінкою з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця; 6) призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного; 7) покарання тягне за собою судимість.

Іншої позиції дотримується вчений у галузі кримінально-виконавчого права В. М. Трубников, який виділяє шість ознак покарання: 1) покарання – це міра державного примусу, що встановлюється кримінальним законом, застосовується судом і примушує конкретну особу до певної, законослухняної поведінки; 2) покарання – це міра державного примусу, що призначається особі, яка вчинила злочин, передбачений кримінальним законом; 3) покарання – це міра державного примусу, що застосовується виключно судом; 4) покарання – це кара за вчинене особою суспільно небезпечне діяння, що передбачене кримінальним законом; 5) у покаранні виражена негативна оцінка як вчиненого особою злочину, так і особи, що його вчинила; 6) покарання полягає у передбачених законом обмеженнях прав та свобод засудженого.

На підставі аналізу кримінального покарання взагалі й арешту зокрема ми підтримуємо позицію тих авторів, які не поділяють думки, що покарання (арешт) є заходом державного примусу.

Наша позиція ґрунтується на тому, що застосовувати буквальне тлумачення ч. 1 ст. 50 КК України буде невірно, оскільки між поняттями «покарання» та «захід примусу» можна поставити знак рівності, оскільки захід державного примусу є не ознакою покарання, а власне покаранням. У характеристиці ознак покарання на перше місце в цьому разі повинна виходити його примусовість, яка, на відміну від «заходу», не є власне покаранням.

Покарання у виді арешту призначається від імені держави і виключно вироком суду. Ця важлива ознака виходить із ст. 124 Конституції України, де вказується, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Зазначена ознака має здебільшого кримінально-процесуальний характер. Але виходячи з того, що суд, проголошуючи вирок, надає діянню винного кримінально-правову оцінку у вигляді осуду й у зв’язку з тим, що вина особи повинна бути встановлена виключно обвинувальним вироком суду, безумовно, вказана ознака є властивою покаранню.

Покарання у виді арешту призначається тій особі, яка визнана винною у вчиненні злочину. Ця ознака надає покаранню особистісний характер та випливає із ч. 1 ст. 62 Конституції України, а ст. 2 КК України додатково уточнює, що не може бути підданою покаранню особа,