Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Політичні ідеї Михайла Драгоманова

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
52
Мова: 
Українська
Оцінка: 

style="text-align: justify;">Дослідник також прослідковує долю драгомановських передбачень, оцінок розвитку провідних тенденцій сучасності. Прогнози та програмні цілі Драгоманова дозволяють аналізувати і переваги його інтелекту, і обмеження його наукового методу, суб’єктивність вибору принципових засад, на яких учений вибудовував свої політичні концепції, власну філософію політичного пізнання та практичної діяльності.

Провідною темою дослідження є розвиток драгомановських політичних ідей, програмних накреслень, в яких відбивалась зміна творчих орієнтирів мислителя, врахування ним еволюції українського політичного руху, динаміки розвитку російського суспільства, політичної системи Австро-Угорщини, міжнародної політики в Європі. Різноманітність сюжетних ліній, поважний обсяг драгомановської літературної спадщини накладають певні обмеження щодо реалізації задуму – аналізу політичних ідей Драгоманова в їх національному та європейському контексті. Ця різноманітність спонукає до обмежень у виборі провідних тем, першочергових проблем, які розглянуті у дисертації. Ці ж обставини визначили критерії відбору проблемних сюжетів, якими керувався автор.
Методи дослідження. В основу дослідження було покладено принципи історизму та раціональної, об’єктивної реконструкції політичної спадщини Драгоманова як явища політичної думки, що формувалось і визначалось спершу російським та українським, а надалі переважно українським та загальноєвропейським інтелектуальним та політичним контекстом. Автор використовував історико-проблемний метод, водночас застосував порівняльний аналіз, метод текстологічного аналізу тощо. Дослідник намагався поєднати методологічні підходи історичної науки та політологічних дисциплін, передовсім, політичної теорії та історії політичної думки. Все це й визначало вибір окремих напрямків дослідження, методологічні орієнтири автора.
Автор усвідомлював як переваги, так і небезпеки такого міждисциплінарного підходу. Щодо останніх, він намагався мінімалізувати їх вплив на якість дослідження тим, що запропонована праця написана в жанрі інтелектуальної історії.
Під час проведення дослідження дисертанту довелось вирішувати декілька важливих проблем методологічного характеру. По-перше, з’ясовувалося, якими були визначальні фактори впливу на формування ідей Драгоманова: впливи сім’ї та оточення, досвід вченого, викладача, що спирався на історичну спадщину античної цивілізації, середньовічної Європи, на вивчення історії Росії, Австро-Угорщини, минулого українського народу, аналіз поточної європейської політики тощо. Чи визначальними для Драгоманова були пошуки власного місця у історичному процесі? Наскільки на ідейну позицію вченого впливали “зворотні зв’язки”, його політичні експерименти з утворення “громадівського” руху в Україні, його спроби політизувати діяльність земсько-ліберальної опозиції в Росії, намагання створити плацдарм для всеукраїнської політичної акції в Галичині? На нашу думку, в різні періоди життя та творчості Драгоманова вплив цих та інших факторів був нерівномірним. Зокрема, в останнє десятиріччя діяльності вченого і громадського діяча саме Галичина посідає все більше місце у творчості Драгоманова. Від неї він очікує результатів, яких не міг досягти в Наддніпрянській Україні, в Росії, в інших регіонах Східної Європи. Отже, можна говорити не лише про еволюцію поглядів Драгоманова, але й про зміни його інтелектуального середовища.
Суттєвою методологічною проблемою, яка постала перед дослідником, була проблема цілісності чи незавершеності, динамізму чи ригідності світогляду Драгоманова. Те, що окремим дослідникам здавалось недоліком світобачення Драгоманова, нерідко виявляється його адекватною реакцію на суперечливість самої дійсності. Саме вона викликала до життя драгомановські теоретичні зусилля, надавала їм сенс і значимість. Маємо на увазі, наприклад, тезу І. Лисяка-Рудницького про “синкретичність” думки Драгоманова. Драгоманову доводилось шукати відповідні “ключі”, за допомогою яких він намагався “відкрити двері” новим явищам в українському інтелектуальному, соціальному та політичному житті. Так само вважається можливим пояснити і деяку суперечність між намаганнями Драгоманова сприяти утворенню української партійної організації на західноєвропейських взірцях і тієї роллю надпартійного ідеолога, яку він охоче приймав на себе. Це відбувалось і тому, що він не бачив ще можливості відмовитись від позиції загальнонаціонального будителя в ім’я пропаганди та організації на суто партійних засадах. Отже, до певної міри, на його діяльність впливали консервативні фактори.
Інша методологічна проблема походить з того, що розквіт творчості Драгоманова припадає на роки еміграції. Тоді він утворює і оприлюднює свої основні теоретичні, науково-популярні та публіцистичні твори, політичні програми. Дослідники сперечаються про те, як саме вплинуло на теоретичну вартість праць ученого і громадського діяча становище емігранта. Чи стало воно негативним фактором, чи навпаки, дозволило Драгоманову аналізувати українську, східноєвропейську дійсність з позицій належної наукової об’єктивності? Автор вважає, що теза про негативний вплив емігрантського становища на якість драгомановського теоретичного аналізу не має під собою достатніх підстав.
На відміну від представників тогочасної національної інтелігенції, які здебільшого не виходили за межі гурткових політично-теоретичних рефлексій та дискусій, Драгоманов наближався до утворення цілісної системи поглядів на державу і право, на суспільство та політичну діяльність. Особливо сприятливим для розвитку його ідей було те, що громадський діяч не мав “над собою” царських чи цісарських цензорів і жандармів, був вільний від того “внутрішнього цензора”, який травмував духовність українців. Навряд чи досяг би він цього, залишаючись в Австро-Угорщині, не кажучи вже про Російську імперію.
Драгоманова вигідно відрізняло те, що він намагався не відкладати реалізацію своїх політичних проектів “на потім”. Прагнення до практичних результатів, його прагматизм становлять особливість драгомановського теоретичного аналізу політичної дійсності. Саме тому його ідеї, що претендували на практичну значимість, набагато легше перевіряти на наукову, теоретичну вартість, що й намагається зробити дослідник.
Наукова новизна одержаних результатів. До проблем дослідження, які проаналізовані дослідником з нових позицій, відносимо аналіз поглядів Драгоманова на державність і державний устрій, його розробки в царині теорії правової та соціальної державності.
Фото Капча