Політичні ідеї Михайла Драгоманова

Виходячи з недостатнього ступеня наукової розробленості, критичної оцінки якості дослідницької праці, проробленої попередниками, вперше широко розкрито таке питання, як драгомановське бачення слов’янської ідеї, його внесок у зміну орієнтирів національної ідеології. Суттєво доповнено і уточнено теоретичний аналіз його федералістської концепції, етапи, фактори та напрямні її еволюції. Запропонована періодизація формування та розвитку політичного світогляду мислителя, визначені етапи його суспільно-політичної діяльності.

Не має прецедентів у вітчизняній та зарубіжній історіографії розгляд політичної етики Драгоманова, її теоретичних та практичних вимірів, впливу на сучасників. Здійснено аналіз особливостей його європоцентристської концепції суспільного розвитку, насамперед, у частині церковно-суспільних стосунків, розкрито зміст оригінальної концепції розвитку України у напрямку до власної Реформації.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження дозволяють уточнити й доповнити теоретичний, історіософський та історіографічний аналіз української, російської та східноєвропейської суспільно-політичної думки другої половини ХІХ ст. Вони можуть бути впроваджені у викладання курсів з теорії та історії української та російської політичної думки, історії Східної Європи, історії Росії, історії України та відповідних курсів й спецкурсів тощо. Вони мають певне теоретичне значення для формування нових методологічних підходів до проблем генезису та розвитку модерних націй Східної Європи, можуть бути застосовані у теоретичній реконструкції становлення національних і соціальних рухів, у розкритті ролі вітчизняної інтелігенції у формуванні ідеології та політичних програм українського визвольного руху відповідного періоду. Запропоновані у ході роботи автора над цим дослідженням теоретичні новації, як, наприклад, поняття “геополітична ідентичність” покликані стимулювати подальший розвиток науково-теоретичного апарату історичних та політичних наук. Отримані результати придатні для використання в інших сферах наукової та науково-педагогічної діяльності. езультати

Специфічність об’єкту дослідження: драгомановської теоретичної спадщини, політичних ідей та концепцій Драгоманова, визначає й хронологічні рамки дослідження. Вони обмежені, насамперед, роками творчого життя Драгоманова. Втім, дотримання таких чітких хронологічних меж насправді умовне. Адже досліднику доводиться враховувати те, що Драгоманов звертався до ідей, історичних тем, політичних і філософських питань, які хвилювали людство від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Якщо додати сюди, що його ідеї і прогнози спрямовані в майбутнє, стає зрозумілим, наскільки можливе визначення чітких хронологічних рамок дослідження.

Важко категорично визначити і територіальні межі дослідження. Політичні ідеї Драгоманова, стосувались не тільки українських національних територій. Не були вони обмежені рамками Російської та Австро-Угорської держави. В цьому відношенні Драгоманов був тим “українцем-європейцем”, про необхідність появи яких він твердив, виховуючи нове покоління молоді в Галичині. Нерідко приклади, застереження, факти для своїх теоретичних роздумів Драгоманов брав із явищ політичного життя Північної Америки, з цивілізаційних надбань Азії тощо.

Дослідник пропонує власне розуміння спадщини М. Драгоманова – політичного теоретика, ідеолога, громадського діяча. Простежуючи основні моменти його теоретичної еволюції, автор усвідомлює, що спадщина Драгоманова – явище в значній мірі оригінальне в українській політичній думці і помітне у масштабах східноєвропейських інтелектуальних процесів. Воно продовжує привертати увагу дослідників, дозволяє вивчати та аналізувати його з різних ідеологічних засад. Кожне покоління науковців відкриває у творчому доробку Драгоманова те, чого не помічали попередники.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження пройшли різнобічну апробацію. Насамперед, на наукових конференціях, присвячених 150-річчю М. Драгоманова (Київ, травень та вересень 1991 року, Львів, грудень 1991 р.). Автор виступив з доповідями на ІІ (Львів, 1993), ІІІ (Харків, 1996) та ІV (Одеса, 1999) Конгресах Міжнародної Асоціації україністів. Автор також виступив з доповіддю на Семінарі Канадського Інституту українських студій, Університет Альберти (березень, 1999), на конференціях та “круглих столах” Інституту балканістики та слов’янознавства Російської Академії наук (Москва, травень 1992, червень 1994 рр.). Протягом 1990 – 2001 рр. дослідник виголосив низку доповідей та повідомлень на регіональних, всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях і конгресах, які відбулися у Києві, Львові, Чернівцях тощо.

Публікації. Основні результати дослідження відображені у двох виданнях 1 індивідуальної монографії: “Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова”, 38 наукових статтях і у 15 виданнях матеріалів і тез наукових конференцій.

Структура роботи. Мета і завдання роботи зумовили собою наукову побудову та структуру дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків (406 сторінок) і списку використаних джерел і літератури (562 назви).

 

 

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, мета і завдання дослідження, визначені методологічні засади, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи.

У розділі І “Стан наукового вивчення проблеми та джерела дослідження” проаналізовано розвиток наукових досліджень творчості М. Драгоманова, його суспільно-політичних ідей та світоглядної еволюції, дано огляд джерел, використаних у дисертації.

В підрозділі 1. 1. “Огляд літератури” відзначається, що перші публікації на “драгомановську” тему пов’язані з творчістю його учнів: І. Франка, М. Павлика, Б. Кістяківського. Павлик шанобливо ставився до творчості Драгоманова, вірив у життєвість його вчення, відстоював авторитет Драгоманова від звинувачень у безнаціональному світогляді. Складніші оцінки Франка щодо ролі Драгоманова. У ранні роки Франко позитивно оцінював драгомановську творчість. Головні недоліки Драгоманова за “зрілим” Франком – це брак національного світогляду, намагання підкорити український рух завданням російської опозиції тощо. До кінця своїх днів Франко