Поняття і форми правового виховання

У сучасних умовах в правовому просторі України склалася абсолютно неоднозначна ситуація. З одного боку, дана ситуація характеризується прагненням вийти на рівень міжнародних стандартів в правовому забезпеченні соціально-політичних процесів, що відбуваються в країні (введення в категоріальний апарат і осмислен ня таких ключових понять як “правова держава”, “правова система”, “правова особа”, ‘‘правове виховання’’ тощо), що послужило поштовхом, який вивів науку із застійного періоду, а з іншого боку, ситуація, що створилася, характеризується руйнуванням сталої правової системи і пов’язаної з нею форми правової адаптації: загальносоюзне законодавство відразу перестало існувати, а республіканське законодавство, практично дублюючи його, виявилося неприйнятним у нових реформованих умовах [2, с. 199].

Правознавці-практики вказують на юридичний аспект поняття “правове виховання” як особливий різно вид юридичної практики, пов’язаної зі становленням в Україні правової державності [3, с. 257].

Крім того, що людина повинна володіти мінімумом юридичних знань, вона ще й повинна свідомо додержуватись законів. До прикладу, багато людей досить байдуже ставиться до правовстановлюючих документів: громадяни отримують документи на право власності на квартиру на ім’я, відмінне від імені в паспорті, а потім їх спадкоємці просто позбавляються можливості успадкувати за ними майно.

Правове виховання є складовим елементом ідеологічної функції кожної держави. З розвитком і удосконалення державності вишукуються дійовіші засоби і форми цієї функції, дедалі більше відособлюється і спеціалізується правове виховання як вид діяльності держави, його органів прокуратури та їх службовців.

Правове виховання можна розуміти у двох сенсах – широкому і вузькому. Правове виховання у сенсі (правове формування особистості) – все багатогранний процес створення правової культури та правової свідомості під впливом найрізноманітніших чинників. Правове виховання у вузькому значенні – цілеспрямований, керований і навмисний процес на розуміння людей метою формування високого рівня правосвідомості і з правової культури [1].

Тобто: правове виховання є соціальним продуктом. Суспільство є носієм того правового досвіду, який його історично супроводить. Правовий досвід попередніх поколінь переосмислюється, трансформується в свідомості наступних поколінь і перетворю ється на суб’єктивне уявлення людини, групи людей, суспільства загалом про об’єктивне право, що існує в сьогоденні, існувало у минулому й належному існуванні в майбутньому. На мою думку правове виховання є формуванням шанобливого відношення до закону, бачення закону великою соціальною цінністю, що відноситься безпосередньо до кожного індивіда; розвиток відчуття відповідальності, непримиренності до свавілля, корупції.

 

Правому вихованню притаманні такі ознаки:

1) будується на засадах системи норм права;

2) припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин – дозволянь, зобов'язувань, заборон.

Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволяння, зобов'язування, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;

4) охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

7) є однією з форм вираження правової культури і компонентом (загальним засобом) правової системи.

8) повага до закону та законності, ставлення до них як до вищих соціаль- них цінностей, без яких неможливо реалізувати себе цивілізованим шляхом, захистити власні права і свободи;

9) наявність правомірних цілей, планів, намірів у житті, діяльності, вчинках та несприйняття всього протиправного;

10) потреба, бажання, навички поводитися правомірно, керуючись стійкими правовими мотивами;

11) наявність непохитного імунітету до криміногенних спокус;

12) прагнення допомогти правоохоронним органам у розкритті злочину, сприяти реалізації принципу невідворотності покарання;

13) намагання утримати інших громадян від правопорушень і спонукання їх до правомірної поведінки;

14) посильна участь у підтриманні правопорядку на роботі, за місцем навчання або проживання.

До числа основних ознак правового виховання слід віднести: формальну визначеність, забезпечення державним примусом, динамізм загальнообов’язковість [4, с. 62].

Отже, існують різні ознаки правового виховання, тобто воно є одним із різновидів ідеологічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права. Я вважаю, що вище згадані мною ознаки правового виховання притаманні демократичному. європейському суспільству.

 

 

Українська держава надає великого значення вихованню високої громадянської свідомості молоді, поваги до законів, орієнтованості на цінність права і правопорядку, законослухняної поведінки та активного неприйняття правопорушень [5, с. 10].

Аналіз структури правовиховного процесу може ґрунтуватися на двох світоглядних позиціях, що розрізняються:

а) на системно-структурному підході – декларування наміру визнати правове виховання за певне ціле та виділити його складові елементи тобто ті ж самі елементи можуть утворювати