Поняття і форми правового виховання

б) на системно-функціональному підході – визнання системності за якісну, функціональну характеристику правового виховання, коли система – це характеристика впорядкованості об’єкта відносно однієї чи багатьох його функцій.

Найбільш ефективним видається дослідити структуру правовиховного процесу в широкому діапазоні його структурних елементів і динамічних якісних станів саме з урахуванням специфіки предметної сфери правового виховання. Тому розглянемо його як процес у комплексній системно-структурній та системно-функціональній парадигмах [6, с. 121].

Залежно від обрання дослідницької позиції може реалізовуватися відповідна стратегія наукового пізнання і перетворення правового виховання:

• теоретичний опис правового виховання як системи, тобто по- слідовний аналіз його елементів у декількох типових варіантах їх взаємодії (статичні стани або ситуації виховання як об’єкта пізнання), визначення ступеня і способу, яким елементи структури підпорядковано цілям правового виховання;
• дослідження якісних системно-процесуальних характеристик правового виховання, його цілісності та функціональності, структур- ності та ієрархічності, взаємодії та зв’язків системи і середовища, змінної рухливості системи правового виховання тощо.

З огляду на це розробка структури правового виховання як складної соціальної системи є актуальним психолого-педагогічним завданням. Розглянемо елементи структури правового виховання як педагогічної діяльності, спрямованої на підвищення правового виховання молоді.

Перш за все, правове виховання містить спеціальні методи організації виховного процесу, такі як правове просвітництво, робота у зв’язку з тими чи іншими конституційними заходами (референдумами, виборами тощо), пропаганда права засобами масової комунікації, мистецтва.

Іншим важливим елементом правового виховання виступають різноманітні способи популяризації політико-правових ідей та принципів з метою впливу на свідомість і поведінку особистості в інтересах правопорядку. До них відносяться різноманітні прийоми емоційного, психологічного впливу на молоду людину: переконування, попередження, заохочення, примус.

До спеціальних методів правового виховання належить правове просвітництво. Процес поширення правових знань обумовлює зростаннярівня загальної правової культури. Головна його мета – виховання поваги до права і законності як ціннісної настанови особистості молодого громадянина, розуміння соціальної та юридичної відповідальності за свої дії. Все це передбачає якомога зрозуміліше застосування правовоїмови, спеціальної термінології юридичних актів, тлумачення та роз’яснення змісту норм і законів. Правознавці мають грамотно, на високому професійному рівні складати юридичні тексти, промови, вживати у своїх виступах доцільні в етичному сенсі терміни.

Наприклад, вкрай не бажано вживати елементи жаргону, застосовувати не літературні висловлювання. Правове виховання повинне підносити індивідуальну правосвідомість особистості до усвідомлення узагальнених юридичних принципів і вимог, які відповідають інтересам держави. Тому формування позитивного ставлення до закону, правових норм, розвиток грамотного юридичного тезаурусу, знання молоддю своїх прав і обов’язків перед державою і суспільством є важливою складовою правового виховання [7, с. 9].

Система правового просвітництва повинна містити також діяльність спеціальних правових семінарів у навчальних закладах різного рівня підготовки фахівців. Завдання правового просвітництва – ознайомити молодь з ідеалами, правовим досвідом та правовими традиціями тих країн, де рівень правової культури вищий, ніж в Україні. На жаль, наразі ціннісний, емоційний вплив правового виховання на особистість молодої людини надто обмежений реальноюнедосконалою правовою практикою. Демагогічні декларації та сумнівні заяви деяких політичних лідерів, неідеальна, м’яко кажучи, правова поведінка деяких викладачів згубно позначаються на наслідках правового виховання молоді.

Безумовно, до важливих засобів правового виховання відноситься мас-медіа, Інтернет. Доцільно у засобах масової інформації розгортати дискусії з актуальних питань політико-правових відносин, надавати популярні коментарі нового законодавства фахівцями (наприклад, доцільно широко обговорювати новий податковий кодекс, нові положення кримінально-процесуального кодексу). На жаль, останнім часом така форма роботи з молоддю не користується широкою популярністю в суспільстві, а проводиться нерегулярно, як правило, тільки в період виборчих чи інших конституційних заходів [8, с. 25].

Зауважу, що важливим недоліком правового виховання є недооцінка таких методів навчально-виховної діяльності, як проведення правових конкурсів, олімпіад серед учнів і студентів, широких суспільних дискусій на теми права, залучення молоді до наукової діяльності в сфері права. Розвитку такої діяльності сприяла би державна підтримка цих заходів, наприклад, у вигляді надання суттєвих пільг активним учасникам олімпіад, конкурсів.

На сучасному етапі суттєвої перебудови правової системи України вкрай необхідно стимулювати правове виховання молоді на новому політико-правовому фундаменті [5, с. 12].

Шкодить інформації у мас-медіа і надмірна пристрасть до сенсаційності при відборі матеріалу (демонстрація страшних ДТП, злочинів, пов’язаних з вбивствами і катуваннями людей). До того ж, при цьому журналісти не акцентують увагу на правових наслідках цих тяжких випадків, а надто детально обговорюють фізичний, емоційний стан постраждалих, патологічний стан психічного здоров’я злочинця, що безумовно є зайвим.

Правове виховання був із правовим навчанням: виховання неспроможна відбуватися без навчання, а навчання, однак, надає ще й виховний ефект. Різниця тут можна навести, і вельми умовно, по сфері впливу: виховання впливає здебільшогоемоционально-волевую, ціннісну, світоглядну бік свідомості, а навчання – накогнитивно-рациональную, із єдиною метоюинформационно-ознакомительного на людини. Ціннісне, емоционально-волевое вплив своєю чергою дуже обмежена реальної правової практикою, оскільки як можна виховати в людини на повагу до тим цінностям, які відсутні у свідомості й зовнішньоекономічної діяльності людей, але проголошуються на словах, в порожніх деклараціях і демагогічних заявах (як політичними лідерами в населення, і простими вихователями й найзатребуваніші вчителі перед дітьми іюношеством) [3].

Отже, формування правової системи України має відбуватися