Поняття і форми правового виховання

У свою чергу О. Богініч зазначає, що відхід людства від моделей поведінки, які закріплені у релігійних нормах, призвів до серйозних негативних наслідків як у матеріальній, так і духовній сфері. Пропаганда з екранів телевізорів насильства, аморальності призводить до духовної смерті, втрати сенсу життя, і навпаки, наприклад, виконання десяти біблійних заповідей дає людині духовні орієнтири, скеровує її на реалізацію своєї місії на Землі [14, с. 24].

Отже:

– функції правового виховання не повинні бути відділенні від релігійного і морального виховання на рівні як державних програм, дошкільного, шкільного та вузівського навчання, так і діяльності громадських організацій

– саме громадські організації та правозахисні рухи повинні відігравати значну роль у морально-правовому вихованні населення, оскільки заходи тільки з боку держави можуть мати формальний, неефективний характер

– взаємодія органів державної влади та інститутів громадянського суспільства у процесі правового виховання і формування його функцій повинна здійснюватися на ціннісній основі, яка має виконувати роль світоглядного підґрунтя комунікативних взаємовідносин між владою і громадськими організаціями

Аби правове виховання виконувало належно свої функції і було адаптовано в нашій країні необхідним є:

А) сприятливе законодавче середовище для розвитку громадянського суспільства,

Б) податкові стимули для діяльності організацій громадянського суспільства та їх підтримання з боку індивідуальних і корпоративних донорів;

В) правові можливості забезпечити існування організації через її господарську діяльність;

Г) прозорі процедури державної фінансової підтримки громадських організацій;

Д) правові гарантії вільного доступу організацій громадянського суспільства до надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів;

Е) процедури залучення організацій громадянського суспільства до формування та реалізації державної політики.

 

Якщо підходити до проблеми правового виховання з врахуванням сучасних досягнень суспільствознавчих наук, а особливо соціальної психології, то стає очевидним, що правове виховання – тривалий в просторі і часі процес, який не може не відбуватися без протиріч. В цьому процесі приймають участь всі громадяни протягом всього свого життя в якості вихованців та вихователів – в залежності від ролі яку вони виконують. Тому стан правової вихованості, досягнутий будь-яким суб'єктом, – тільки момент цього процесу, а діяльність по правовому вихованню – необхідна, важлива сторона цього процесу. Зрозуміло, що організована діяльність з правового виховання повинна бути такою, щоб нейтралізувати, витіснити, перемогти все темне і консервативне, що дуже актуально сьогодні. Сьогодні, коли правовий нігілізм і правове безкультур'я набули небаченого «розмаху».

Теперішній час – час великих суспільних перетворень, час формування української держави, яас формування правової держави, час коли потрібно змінювати не тільки хід думок, але й почуття багатьох людей. Тому у правовому вихованні необхідно зосередити зусилля не тільки на тому щоб нарощувати правову поінформованість суспільства і суб'єкта зокрема; необхідно спробувати «заглянути» в глибинні сфери внутрішнього світу людини – зрозуміти позитивні риси та недоліки, привнесені вихованням, що проявляються у правомірній та протиправній поведінці. Це в свою чергу, дозволить не тільки узагальнювати набутий позитивни досвід, але – що найбільш важливо – проаналізувати помилки виховання, тому що останнім часом цьому приділяється найменше уваги.

Саме тому, деякі автори пропонують розрізняти правове виховання і виховання протиправне [1], яке необхідно вивчати у всіх його проявах. Це – весь той негативний вплив, що у великій масі «обрушується» на наших громадян, особливо молоді, і не тільки з боку «вулиці», про що дуже багато пишеться, але і з боку деяких вихователів, точніше антивиховаделів, тому що недобросовісний, нещиририй, несправедливий, невихований вихователь може спричинити більше шкоди всьому суспільству, оскільки результат його роботи це – аморальна, протиправна, антисуспільна готовність суб'єктів.

Відомо, що вибір засобів залежить головним чином від поставленої мети. У даному випадку – від мети, яку ставить суб'єкт правового виховання, і перш за все від меж бажаного результату. Сама очевидна мета правового виховання – забезпечення правомірної поведінки. Однак, чи можна вважати цю мету вичерпною? На думку автора – ні. Нема необхідності доводити, що законослухяна поведінка може бути проявом небажання вступати у конфлікт з суспільством і переносити негативні наслідки такого конфлікту. Не є таємницею й інша можливість, коли законослухняний суб'єкт бажає вступити у конфлікт і здійснює правопорушення, коли виникає надія на безнаказаність.

Вияснення питання про мету правового виховання ведеться в юридичній літературі досить активно. Різними вченими висловлюються думки про те, що метою правового виховання є «забезпечення свідомої правомірної поведінки» [2]. З цим можна було б погодитися, якщо б ознака усвідомленості завжди мав би активно-позитивне значення. Однак утримання від правопорушення, у тому числі і злочину, з боязні бути покарани, не є свідомим?

Теорія методики правового виховання досить молода сфера правової науки. Ще в процесі формування концепції в юридичній науці висловлювались думки про необхідність широкого розуміння правового виховання, оскільки інший підхід недозволяє врахувати вплив на суб'єкта суспільнополітичного ладу, соціальних умов, економічного рівня розвитку