Поняття і форми правового виховання

. Виходячи з цього положення, що необхідно перш за все сформувати у кожної молодої людини розуміння того, яке значення має закон в житті всіх і кожного. Причому закон слід розуміти не як формальну заборону, а як керівництво до дій, компас для прийняття правильного рішення в будь-якій ситуації (правильного з точки зору суспільства, і з точки зору сучасного і майбутнього даного індивіда).

В основних напрямах реалізації Національної програми правової освіти населення чітко визначено, що у закладах освіти до позакласної, поза аудиторної роботи з правового виховання залучаються вчені, представники правозахисних організацій, працівники правоохоронних органів, інші фахівці права тощо [16].

Обов’язковий елемент правового виховання неповнолітніх та молоді – це демонстрація їм прикладів неухильного дотримання вимог законів у повсякденному житті, у тому числі у сім’ї, учбовому закладі, підприємстві, побутовій сфері. Однак, як зауважують деякі автори, сила слова велика, однак більша сила прихована в реальності, тобто тих суспільних відносинах, у яких відбувається життєдіяльність особи.

Ігнорування закону, протиставлення прав і обов’язків, свідчить про відсутність належної правової культури, і тим самим про відсутність належного правового виховання сучасної молоді. У такому випадку глибоко обґрунтував методику виховання в колективі та через колектив А. С. Макаренко. Він визначив принципи життя колективу: гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельних дій; описав динаміку розвитку колективу. “Найкращий вплив на хулігана – це вплив колективу”, – писав А. С. Макаренко [17, с. 355].

Правове виховання неповнолітніх і молодих членів суспільства включає такі форми виховної діяльності: диспути, зустрічі з практичними працівниками правоохоронних органів, відвідування органів суду, прокуратури, міліції.

Типовим для молодих людей на початковому етапі організації правового виховання є відсутність уміння оціники конкретний факт або акт поведінки з точки зору права не тільки як «хороший» чи «поганий», але як правомірний чи неправомірний. Дуже поширена сьогодні і така позиція, коли загальна оцінка права як соціально цінного і корисного явища поєднюється з пошуком виправдань для конкретного правопорушення, «вийнятку» з загального правила. Диференційована також ступінь негативного відношення молодих людей до правопорушень і злочинів різних видів. Зокрема, широко поширене примирливе відношення до ряду злочинів, в сфері торгівлі, громадського порядку тощо.

У правовиховній діяльності з молодими людьми, схильними до вчинення злочинів, не можна виходити, як це часто буває, з того, що «вони не знали» того чи іншої правової заборони. Тому справа не в тому, що винні не знали, що так не можна поступати, а в тому, що вони дозволили собі переступити через заборону. Ось чому звернення до самокритичності, усвідомлення того, що попередня поведінка веде у безвихідь, неминуче спричинює шкоду як суспільству, так і винуватцю, знаходяться в центрі правовиховної роботи з особами, схильними до вчинення правопорушень.

Подальший розвиток і вдосконалення правовиховної діяльності з молодими членами суспільства передбачає і фактичне вивчення стану їх правової свідомості, включаючи суспільну і групову думку окремих контингентів і об’єднань стосовно закону, практики його застосування, ефективності боротьби з правопорушеннями, діяльності правоохоронних органів. Все це буде сприяти підвищенню правового виховання молоді, протидії антисуспільним поглядам і звичкам серед даного вікового контингенту.

Виходячи з цього слід визначити основні напрями правового виховання з молоддю:

а) знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання;

б) знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності;

в) навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних; відношення до права як високої соціальтної цінності, носію ідеї справедливості;

г) відношення до правозастосовчої практики як до забезпечення життя закону;

внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;

д) готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.

Правове виховання є важливим регулятором поведінки, важливим каналом засвоєння колективного досвіду суспільства. Підліток, юнак, наділені достатньою правовою культурою, можуть у певній ситуації намітити і реалізувати правильну лінію поведінки, незважаючи на недостатній життєвий досвід. Вимога знати, поважати і виконувати закони належить до числа першочергових у вихованні молоді, для того щоб перетворити повагу до права, закону в особисте переконання кожного молодого члена суспільства.

Отже, не слід покладати всі надії тільки на виховну силу інформації про закон, оскільки на свідомість людини діє ціла система факторів, досить складних, а підчас протирічливих. Тому, зокрема педагоги, та інші вихователі повинні постійно пам’ятати про те, що несправедливість в оцінці знань, приховування правопорушень, бездіяльність стосовно джерел негативного впливу на підлітків та молодь – все це не тільки порушує елементарні правила педегогічної етики, але й є яскравими прикладами порушення законності, які негативно впливають на формування правосвідомості у підлітків.

 

 

Взаємозв'язок правового виховання і права має складний характер.

Роль правового виховання в процесі правотворчості і правореалізації виражається у тому, що правове виховання:

• певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує