Поняття і форми правового виховання

Отже, якщо розбудова державно-правового ідеалу опосередкована процесами державотворення, то на шляху до суспільного ідеалу таким опосередковуючим інститутом є правове виховання особистості.

Одним із таких чинників, який прямо впливає на розвиток країни, є якість правової вихованості громадян, їх здатність розбудовувати сучасну демократичну державу. Відомо, що політичний механізм не діє сам по собі. Він виникає за результатами творчості людей і має приводитися в дію людьми, до того ж звичайними. Слід погодитися з думкою Ф. Хайєка про те, що верховенство права не встановлено доти, доки воно не стане складовою моральних традицій спільноти, загальним ідеалом, який приймає і поділяє більшість. Якщо цей ідеал стане стійким елементом громадської думки, то законодавство і виконавча влада все більше наближатимуться до нього[23, с. 10].

Таким чином, сутність держави та її форма мають спиратися на відповідний рівень правової вихованості громадян, який зробить можливим нормальне функціонування державного механізму. При цьому правове виховання повинне мати чітку аксіологічну основу у вигляді певних базових цінностей, які відповідають проголошеному напряму розвитку суспільства. Відповідно в сучасній Україні, яка йде шляхом розбудови демократичної правової держави, правове виховання має бути інструментом трансляції демократичних переконань, установок, орієнтацій, символів, ідей і цінностей.

На думку українського дослідника Р. Ф. Гринюка, сьогодні необхідно відмовитися від хибної концепції «трансплантації» правової держави. Натомість варто приділити увагу прямо протилежному процесові, а саме – процесу «культивування» цінностей правової державності в суспільній свідомості, створенню та забезпеченню функціонування всіх тих інститутів, що сприяють роз- виткові громадянського суспільства та правової держави [24, с. 28].

Вочевидь, провідну роль у цьому процесі мають відігравати заходи виховного характеру. Виміром рівня правової вихованості суб’єктів влади має стати відповідальність за свої дії, вміння погоджувати інтереси різних суб’єктів, вирішувати конфліктні ситуації, ефективно захищати права і свободи громадян та створювати можливості їх реалізації. Так, у ході реформ державної служби має бути сформований корпус професійних чиновників, здатних ефективно виконувати управлінські функції, дотримуватися прав і свобод людини і громадянина, сприяти їх реалізації. Таким чином, особливістю правового виховання державних службовців є його тісне поєднання із морально-етичним вихованням. У цьому зв’язку заслуговує на увагу той факт, що на відміну від поведінки звичайних громадян, сфери правового і морального регулювання якої чітко розмежовуються, етичні вимоги до державних службовців підлягають, як правило, нормативному закріпленню. Прийняття подібного Кодексу честі державного службовця є актуальним і для України, оскільки моральні принципи сучасних управлінців не дають підстав для широкого застосування розсуду в їх діяльності.

Поряд із управлінцями всіх рівнів особливу роль у становленні правового суспільства відведено юристам. Рівень правової вихованості представників юридичної професії безпосередньо залежить від рівня правової освіти, ступеня оволодіння знаннями та усвідомлення принципів права, передусім студентами вищих навчальних закладів юридичного профілю. У системі вищої юридичної освіти потребують свого відображення глибинні зміни у державі та праві сучасної епохи, серед яких слід відзначити такі тенденції, як нестабільність сучасного світу, утвердження плюралістичної парадигми, відмова від євроцен- тризму та етноцентризму, проголошення принципу множинності, фрагментації культурної єдності, увага до особистості та її внутрішнього світу, питань ідентичності [25, с. 234].

У цілому взаємообумовленість державотворення і правового ви- ховання опосередкована ідеєю суспільного ідеалу та правової особистості. Державотворчі процеси спрямовані на досягнення певного сус- пільного ідеалу, визначеного правовою доктриною та задекларованого в актах державотворення. Будь-який суспільний ідеал, у свою чергу, передбачає існування певних характеристик особистості як суб’єкта такого суспільства. Саме правова особистість і є кінцевою метою пра- вового виховання, якій мають відповідати зміст і спрямованість останнього.

Резюмуючи, можна зазначити, що процеси правового виховання і державотворення перебувають у відносинах тісного взаємозв’язку і взаємовпливу, який відбувається за декількома напрямами і має не- однозначний результат. З одного боку, проголошення суспільного ідеалу і мети побудови відповідної державності має безперечно по- зитивний вплив на процес правового виховання, оскільки спрямовує його у руслі загальнолюдських цінностей та служить певним орієнти- ром, з другого ж – державно-правова практика може мати і негативний вплив на виховання. Нездатність реалізувати проголошений суспільний ідеал та свідомі чи несвідомі відхилення від обраного курсу тягнуть за собою розчарування у ньому зокрема і у праві взагалі, а згодом – прогресуючий правовий нігілізм. У будь-якому разі кінцева мета державотворення має бути чітко сформульованою і сприйнятою суспільством.

 

 

З вище сказаного можна зробити висновок, що правове виховання пов'язане з самою ідеєю права. Правові ідеї про свободу особи, про соціальну рівність і справедливості завжди служили мірилом людської поведінки, і потім вони отримували законодавче визнання цивілізованих держав.

Правове виховання повинно складатися так, щоб члени суспільства переносили центр ваги не на заучування правових вимог, а на їх застосування у навчальній, трудовій, сімейно-побутовій, громадській діяльності. Права неповнолітніх та молодих людей повинні розглядатися в органічному поєднанні з їх обов’язками. Зловживання правом, розуміння деякими молодими людьми свого пільгового становища у суспільстві прямо протирічить закону.

Необхідно переконати і прищепити звичку практично співвідносити свої дії з вимогами закону, виробивши правильне відношення до нього, як важливої цінності. Іншими словами, важливо, щоб правові знання не зависли в повітрі, а перетворились у тверді переконання, що правові норми необхідні, справедливі, і