Поняття "свобода надання послуг" в праві Євросоюзу

Поняття «спільний ринок» вживалося в усіх статутних договорах Європейського Співтовариства, зокрема, в Договорі про заснування Європейського Співтовариства з вугілля та сталі 1951 року, де йшлося про необхідність у межах держав-членів Співтовариства сформувати спільний ринок вугілля, заліза, металобрухту та сталі шляхом знищення митних кордонів, спрощення адміністративних приписів щодо вільного обігу відповідних товарів, уведення єдиних транспортних тарифів, запровадження єдиних цін у галузі індустрії, встановлення контролю за монополіями, введення заборони дискримінацій та субвенцій, а Договір про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії від 1957 року, передбачав створення спільного ринку в сфері атомної енергії [12, 107].

Відповідно до статті 2 Договору про створення Європейського Економічного Співтовариства 1957 року, завданням Співтовариства, через створення спільного ринку та прогресивного зближення економічної політики держав-членів є: сприяння гармонійному розвитку економічної діяльності; підвищення стабільності та рівня життя; встановлення більш тісних відносин між державами-членами. 

Для досягнення цієї мети діяльність держав-членів мала спрямовуватися на:

- скасування між ними митних зборів та кількісних обмежень при експорті та імпорті товарів, а також інших заходів еквівалентного характеру;

- встановлення спільного митного тарифу та спільної комерційної політики з третіми країнами;

- усунення між державами-членами перешкод для вільного руху осіб, послуг та капіталу;

- прийняття спільної політики у сфері сільського господарства та транспорту;

- зближення законодавства держав-членів з метою належного функціонування спільного ринку;

- асоціація з третіми країнами для збільшення обсягів торгівлі та сприяння спільному економічному та соціальному розвитку.

Сучасне уявлення про спільний ринок сформувалося саме на основі приписів Договору про ЄЕС, відповідно до яких спільний ринок можна визначити як економічний простір без внутрішніх кордонів, у межах якого всі види товарів, а також особи, послуги і капітал вільно пересуваються за умови встановлення єдиних для всіх держав-членів правил заборони дискримінації.

Спільний ринок, створений Договором про ЄЕС у 1958 році, мав скасувати перешкоди у торгівлі між державами-членами з метою економічного процвітання та сприяння «ближчому об'єднанню жителів Європи», як було передбачено авторами Договору про ЄЕС. Спільний ринок повинен був стати засобом для лібералізації обміну товарами та послугами між державами-членами шляхом:

- створення митного союзу (усунення митних зборів між державами-членами та заснування єдиного зовнішнього тарифу);

- заборони кількісних обмежень (квот) та заходів еквівалентного характеру з метою повного забезпечення вільного руху товарів;

- забезпечення вільного руху осіб, особливо найманих працівників, послуг та капіталу.

Однак, ця програма не була завершена. Виконання поставлених завдань тривало довше, аніж це передбачалося, хоча деякі цілі було досягнуто, а саме:

- створення митного союзу (до 1 липня 1968 р.);

- скасування квот; 

- вільний рух найманих працівників, що дало право громадянам будь-якої держави-члена вільно їздити до іншої держави-члена з метою отримання заробітку на таких самих умовах, як і громадяни цієї країни;

- приблизна гармонізація податків, зокрема, що стосується податку на додану вартість (1970 р.) [12, 186].

Поряд з наявними успіхами, існувала значна кількість завдань, які не були виконані протягом 15 років, а саме:

- не було суттєвого зменшення заходів еквівалентного характеру стосовно кількісних обмежень (національні технічні правила для продуктів, кількість яких зростала поряд з економічними складнощами);

- на практиці положення національного законодавства держав-членів, які стосувалися надання послуг, суттєво відрізнялись;

- свобода торгівлі товарами та послугами була також обмежена подальшою анти конкурентною практикою, що нав'язувалася державними органами влади (монопольне виробництво, надання державної допомоги).

Фактично, всі ці бар'єри у торгівлі свідчили про збереження кордонів, які були або фізичні (перевірки осіб та товарів на внутрішніх митницях), технічні (цілий ряд національних правил) або стосувалися податків (існування непрямих податків за дуже різними ставками, що спричинювало транскордонні формальності).

Всі ці невдачі у створенні спільного ринку пояснювалися надзвичайно складною процедурою гармонізації законодавства держав-членів як методу усунення перешкод. Європейське Економічне Співтовариство не змогло подолати всі перешкоди на шляху створення спільного ринку, і тоді з метою вирішення цієї проблеми з'явилася концепція «внутрішнього ринку». Це було повернення до амбіцій 1958 р., які потрібно було обмежити та зосередитися на найбільш невирішених питаннях, а саме на усуненні всіх кордонів для створення території, де вільно пересуватимуться людські та матеріальні ресурси, що забезпечить їх максимальне використання.

Ідея створення внутрішнього ринку була одразу ж підтримана урядами держав–членів ЄС. Європейська Комісія прийняла Білу книгу про завершення формування внутрішнього ринку, що була затверджена Європейською Радою у червні 1985 р. в Мілані. Біла книга містила більшість законодавчих актів (але не всі), які мали бути вжиті (приблизно 300) та були згруповані за трьома головними цілями:

- усунення фізичних кордонів шляхом скасування перевірок осіб та товарів під час перетину внутрішніх кордонів;

- усунення технічних кордонів, а саме знищення бар'єрів, що існували в національних правилах щодо товарів та послуг шляхом гармонізації