Поняття "свобода надання послуг" в праві Євросоюзу

- усунення податкових кордонів, а саме подолання перешкод, викликаних відмінностями у сфері непрямого оподаткування, шляхом гармонізації або зближення ставок податку на додану вартість та акцизних зборів [11, 186].

Через всі частини Білої книги червоною ниткою проходить ідея про нову концепцію правової гармонізації, відповідно до якої має відбутися гармонізація законодавства держав-членів, що виявиться новим імпульсом для створення внутрішнього ринку. Комісія, однак, не передбачала здійснити повну гармонізацію правових приписів, а ставила завданням усунути недобросовісну конкуренцію.

У 1986 р. держави-члени ЄС підписали та у 1987 р. ратифікували Єдиний європейський акт, яким закріплювалася методологія Білої книги стосовно гармонізації законодавства держав–членів та вносилися зміни до Договору про ЄЕС. Мета прийняття ЄЄА полягала у:

- інкорпорації концепції внутрішнього ринку, визначеної у Білій книзі, відповідно до якої внутрішній ринок визначався як «простір без внутрішніх кордонів, у межах якого гарантується вільне пересування товарів, осіб, послуг та капіталу» та встановленні граничного терміну його створення – 31 грудня 1992 року;

- встановленні спрощеної процедури прийняття рішень (кваліфікованою більшістю членів Ради) з питань, що безпосередньо впливали на функціонування внутрішнього ринку, а саме:

- зміни до спільного митного тарифу;

- вільного руху послуг;

- вільного руху капіталу;

- зближення національного законодавства.

До 1992 р. більшість поставлених завдань було виконано, зокрема, прийнято понад 90 % законодавчих актів, передбачених у Білій книзі, в основному, завдяки запровадженню спрощеної системи прийняття рішень (кваліфікована більшість), а саме:

- повна лібералізація руху капіталу;

- відміна всіх перевірок товарів на внутрішніх кордонах;

- значний прогрес у практичних питаннях забезпечення свободи підприємницької діяльності та свободи надання послуг, якого вдалося досягти шляхом гармонізації та взаємного визнання правил у регуляторних сферах, таких як банківська діяльність та страхування, взаємне визнання дипломів встановлених професій, а також шляхом відкриття ринків (public markets).

Однак, не зважаючи на такий значний прогрес, було кілька суттєвих питань, яких не вдалося вирішити, а саме:

- не було прийнято близько 10 % законодавчих актів, серед яких були такі важливі, як повна лібералізація транспортних послуг та податкова гармонізація; не були враховані деякі пропозиції, яких не було у Білій книзі 1985 р.; ці пропозиції додалися пізніше і вважалися важливими для завершення формування внутрішнього ринку, а саме:

- лібералізація таких сфер послуг, що надаються населенню: телекомунікації, електроенергія, газ, поштові послуги; та заснування транс'європейських мереж;

- транспозиція законодавства: значна частина ухвалених директив, які були основою законодавства з питань внутрішнього ринку, не була транспонована у національне законодавства держав-членів;

- реалізація актів, які були належним чином транспоновані відповідно до графіку, однак застосовувалися національними органами управління держав–членів недостатньо або внаслідок неврахування цих положень в адміністративній практиці та внаслідок їх різної інтерпретації країнами.

Більше того, підприємства та споживачі, які зазнали збитків внаслідок таких невдач, не завжди мали доступ до швидких та ефективних засобів відшкодування заподіяної шкоди.

Починаючи з 1992 р., Комісія доклала зусиль з метою прискорення повного формування внутрішнього ринку. Комісія регулярно надавала доповіді за результатами перегляду отриманих результатів та започатковувала програми дій з метою завершення розпочатих раніше проектів.

Одним з головних своїх завдань у контексті розширення Європейський Союз вбачає розвиток ближчих відносин з його «новими сусідами» – Росією, Україною, Молдовою, Білоруссю та південними середземноморськими країнами, які зможуть отримати доступ до ринку Європейського Союзу у разі досягнення прогресу у приведенні їх національного законодавства у відповідність до acquis communautaire. Доступ до внутрішнього ринку зазначених країн має взаємні вигоди, зокрема, у разі здійснення торгівлі між ними та країнами-членами ЄС, що надасть можливість новим країнам пристосуватися до сучасних вимог ринкової економіки.

Звичайно, Україна не є поки що державою-членом ЄС, однак вона прагне мати європейську перспективу членства і взяла на себе відповідні зобов'язання. Незалежно від того, який перелік директив буде визначений в графіках їх імплементації в рамках Нової Посиленої Угоди між Україною та ЄС та поглибленої зони вільної торгівлі як її складової, Україна не має ними обмежуватися, а потрібно враховувати в законодавстві й відповідні регламенти ЄС, що мають пряму дію в державах-членах ЄС і не потребують імплементації в національне законодавство, та інші акти, навіть так зване «м'яке право ЄС» – soft law (це документи, рекомендації, висновки, які не є обов'язковими і відтворюють тенденції розвитку законодавства ЄС у тій чи іншій сфері) [11, 176].

Регламенти, директиви, що стосуються однакових питань, а також «м'яке право» нерозривно пов'язані, саме тому незалежно від того, які акти будуть передбачені у відповідних графіках, цей перелік не може бути винятковим, а Україна має враховувати весь масив актів у відповідній сфері. 

Зважаючи на те, що законодавство ЄС постійно змінюється, Україна має спостерігати за процесом нормотворення в ЄС, щоб бути в курсі останніх змін, що відбуваються, та відповідно реагувати на них вчасно. Для цього необхідно, щоб до Нової Поглибленої Угоди, переговори про укладення якої ще досі тривають, було закладено положення щодо включення українських експертів як спостерігачів до відповідних груп з розробки проектів актів ЄС у сферах, передбачених НПУ, вже на етапі їх розробки.

Додатково