Поняття "свобода надання послуг" в праві Євросоюзу

Здається, що тут можна використовувати рішення, що відноситься до вільного пересування працівників, опрацьованого на фоні інтерпретації ст. 39 параграф 4 Договору. Важливим є те, щоб при використанні часткової зміни судового рішення брати до уваги необхідність її вузької інтерпретації і також у відповідних випадках, принцип пропорційності. В судовій практиці можна зазначити багато прикладів часткової зміни судового рішення з огляду на охорону суспільного порядку. 

Поняття послуги у розумінні Договору містить у собі всі форми господарської діяльності, які не визначені положеннями Договору, що стосується інших свобод. Конститутивними елементами послуги є:

- одноразова (в розумінні необхідності отримання чергових замовлень) дія особи, що надає послуги, за яку він отримує винагороду;

- існування елементу перетину кордону, а це значить, що кордон перетинає особа, яка надає послугу, або особа, яка споживає послугу, або сама послуга (наприклад, в формі факсимільного повідомлення або електронного листа) [9, 176].

Від особи, що надає послугу, не можна вимагати наявності постійного місцезнаходження у країні, в якій надаються послуги.

 

 

Економічні зв'язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв'язок держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення суспільних потреб та розвитку світового господарства. На сьогодні обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі зростає з кожним роком. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство як економічна єдність, поглиблюється інтегрованість країн. 

Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз - єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу — міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, для СНД також. 

Європейський Союз – це порівняно нове явище в історії Європи. Формально він з'явився на політичній карті 1 листопада 1993 р., коли набув чинності Договір про Європейський Союз, або Маастрихтський договір. Однак насправді Євросоюз – це лише черговий, якісно новий крок у процесі європейської інтеграції, яка має тривалу історію.

Офіційно розбудова об'єднаної Європи розпочалася із започаткування у 50-ті роки ХХ ст. трьох Європейських співтовариств: Європейського об'єднання вугілля та сталі, Європейське співтовариство з атомної енергії та Європейське економічне співтовариство.

Первісно інтеграція мала виключно економічний характер, оскільки держави-члени були не готові поступитися своїм суверенітетом на користь наддержавних інститутів влади. Саме тому національні уряди відкидали ідею інтеграції у політичний та військовій сферах. Однак з часом інтеграційні процеси неминуче стали прямо або опосередковано охоплювати й інші сфери суспільного життя (соціальну сферу, культуру, освіту, охорону здоров'я, молодіжну політику тощо). Це спонукало держави-члени ЄС до створення на основі вказаних Співтовариств Європейського Союзу. Попри очікування, що Європейські співтовариства трансформуються у Європейський Союз, у Маастрихтському договорі була закріплена інша структура відносин між ними. Діяльність Євросоюзу поряд з економічною інтеграцією (так звана І «опора») передбачала також проведення спільної зовнішньої політика та політика безпеки (ІІ «опора»), а також політики в сфері внутрішніх справ та правосуддя (ІІІ «опора»). При цьому Євросоюз не заміняє собою Європейські співтовариства, а функціонує паралельно з ними [8, 115].

Європейців, хоча і не тільки їх, завжди цікавили питання: що таке Європейський Союз, яка його кінцева мета, чи перетвориться він на державу, чи втратять (збережуть) держави, які його утворюють, свій суверенітет? Частково відповіді на ці питання дають установчі договори, які регулюють відносини між Союзом і державами-членами.

Передусім слід зазначити, що виключно держави-члени наділяють Європейський Союз компетенцією для досягнення їх спільних цілей. Відповідно, він може діяти лише в межах цієї компетенції. Союз зобов'язаний дотримуватися правової рівності держав-членів, поважати національну індивідуальність держав-членів, яка властива їх основоположним політичним і конституційним структурам, зокрема в сфері місцевого та регіонального самоврядування. Особливий наголос традиційно робиться на повазі Союзу до здійснення державами-членами їхніх основних функцій, передусім тих, які спрямовані на забезпечення їх територіальної цілісності, підтримання суспільного порядку та охорону національної безпеки.

З іншого боку, відповідно до принципу лояльної (добросовісної) співпраці, як Союз, так і держави-члени повинні проявляти взаємну повагу і сприяння один одному у реалізації завдань, заради яких створено ЄС. Більше того, національні уряди створюють сприятливі умови для виконання Союзом його завдань і утримуються від будь-яких заходів, які здатні поставити під загрозу досягнення цілей Союзу.

Євросоюз – це унікальна організація влади, яка не має аналогів в