Поняття "свобода надання послуг" в праві Євросоюзу

Цілі європейської інтеграції історично змінювалися. Однак реалізація мети кожного попереднього установчого договору ставала прологом для постановки і виконання ще більш амбіційних завдань. Така ситуація надала прем'єр-міністру Бельгії Гі Верхофстадт підстав так охарактеризувати розвиток євроінтеграції: «Європейський Союз як велосипед – якщо він не рухається вперед – то падає» [7, 105].

Перші цілі інтеграції були викладені у Договорі про утворення Європейського товариства вугілля та сталі. Метою даного об'єднання було: сприяння економічному розвитку, зростанню зайнятості та підвищенню рівня життя в державах-членах шляхом запровадження спільного ринку. Набутий досвід і досягнуті за більш ніж 50 років результати дозволяють Європейському Союзу ставити перед собою і державами, що його утворюють, значно ширші цілі. Так, Конституція для Європи в якості цілей ЄС визначає:

- сприяння миру, своїм цінностям і добробуту своїх народів;

- надання своїм громадянам простору свободи, безпеки і правосуддя без внутрішніх кордонів, внутрішній ринок з вільною та чесною конкуренцією;

- забезпечення стабільного розвитку Європи на основі збалансованого економічного зростання і стабільності цін, наявність конкурентної соціальної ринкової економіки, яка прагне до забезпечення повної зайнятості та соціального прогресу, а також високий рівень охорони і підвищення якості навколишнього середовища;

- сприяння науково-технічному прогресу;

- боротьбу із соціальною ізоляцією та з дискримінацією, сприяння соціальній справедливості і соціальному захисту, рівності чоловіків і жінок, солідарності поколінь і охороні прав дитини;

- сприяння економічній, соціальній та територіальній згуртованості та солідарності держав-членів;

- повага до багатства свого культурного і мовного різноманіття, піклування про збереження і розвиток європейської культурної спадщини.

У відносинах з рештою світу Союз стверджує і просуває власні цінності та інтереси. Він сприяє миру, безпеці, сталому розвитку планети, солідарності та взаємній повазі народів, вільній та справедливій торгівлі, викорененню бідності та захисту прав людини, зокрема дитини, а також неухильному дотриманню і розвитку міжнародного права, включаючи дотримання принципів Статуту ООН.

Важливо відмітити, що при досягненні проголошених цілей Союз використовує виключно за допомогою належних засобів і в межах компетенції, яка йому надана.

Євросоюз – це не держава, однак це й не звичайна міжнародна організація. Союз – це наднаціональна організація влади, на користь якої держави-члени поступилися частиною свого суверенітету для досягнення спільної мети. Право Союзу під час здійснення наданої йому компетенції володіє верховенством по відношенню до права держав-членів. Виходячи з цього факту, питання визначення території ЄС має принциповий характер.

Територія Союзу – це простір, в межах якого право ЄС має обов'язковий характер. Юридичні кордони ЄС визначені установчими договорами, передусім Договором про Європейське співтовариство (ст. 299). Прийнято вважати, що територія Союзу складається з територій держав-членів. Як наслідок, вона охоплює не тільки територію Європи, але й територію в інших частинах світу, оскільки окремі держави-члени ЄС мають територіальні володіння за межами Європи (Португалія – Азорські острови і Мадейру, Іспанія – Канарські острови, Франція – Реюн'йон, Гвіана, Гваделупа, Мартініка). Крім того, Договір передбачає, що право ЄС також поширюється на окремі європейські території, які хоча й не входять до території відповідної держави-члена, однак останні здійснюють від їх імені зовнішні відносини (наприклад, Гібралтар – Велика Британія).

Разом з тим слід вказати на той факт, що на окремі території та володіння держав-членів право ЄС не розповсюджується (Фарерські острови – Данія) або поширюється частково (Норманські острови та острів Мен – Велика Британія) і, навпаки, деякі «заморські території» держав-членів отримали особливий привілейований статус.

Існують й інші виключення. Окремі держави-члени можуть не брати участь у досягненні окремих цілей Євросоюзу. Відповідно в цій частині право ЄС не є для них обов'язковим. Наприклад, не приймають участь у валютному союзі (не входять в зону «євро») Велика Британія, Данія та Швеція (відмовилися від участі), а також десять держав, які набули членства з 2004 р. (через невідповідність вимогам валютного союзу); Велика Британія та Ірландія свого часу відмовилися від участі у Шенгенській угоді, яка передбачає вільне пересування територією учасників угоди як громадян держав-членів ЄС, так і іноземців.

 

 

 

Європейський Союз не нормує податковий тягар у країнах-членах ЄС. Є держави де податкові ставки вищі або нижчі за ставки нових країні, що вступили в 2004 р. в Євросоюз. В ЄС встановлені мінімальні рівні податку з обороту й акцизних платежів, оскільки в даному випадку при наявності занадто великих розходжень довелося б здійснювати перевірку товарів на границях. Якщо ж країна, будучи членом ЄС, побажає знизити податковий тягар своїх жителів, то для цього є різні можливості як у частині податкових платежів, для яких у ЄС установлені мінімальні розміри (наприклад, податок з обороту, передбачений для продовольчих продуктів, води, високотехнологічних послуг і т. п.), так і в частині окремих галузей оподатковування, не регульованих Європейським Союзом (наприклад, прибутковий і соціальний податок; розмір доходів, не оподатковуваних податками).