Поняття "свобода надання послуг" в праві Євросоюзу

Базовий рівень ПДВ визначений у межах 12-14 %; пільгові ставки встановлені на продукти харчування, ліки і т. д. (4-9 %); підвищені — на паливо, бензин та алкоголь. Такі рамки були обрані не випадково. Досвід США показує, що відхилення ставок податку на 5 пунктів істотно не впливає на конкуренцію між сусідніми країнами. В умовах ЄС для вільної дії ринкових сил досить обмежити розбіжність ± 2,5 пункти. Наприклад, якщо середня ставка відсотка на будь-який товар становить 16,5 %, то це значить, що в країнах-учасницях одночасно може діяти до п'яти різних податкових ставок.

Так 16 липня 2003 р. після тривалих дискусій Єврокомісія схвалила проект, що дозволяє країнам ЄС знижувати до 5 % ставку ПДВ на широке коло товарів та послуг. Це стосується продуктів харчування, лік, книг, медичних послуг, квитків у кіно і театри, зняття готельних номерів та оплати ресторанних рахунків. Зараз ставки ПДВ на ці товари та послуги в різних країнах ЄС складають 17-21 %. Самим активним ініціатором проекту була Франція, що наполягала на різкому зниженні ПДВ у ресторанному бізнесі для залучення як можна більшої кількості іноземних туристів. За прогнозами експертів, цей проект, спрямований на зріст купівельного попиту і пожвавлення економіки, стане незабаром об'єктом нових суперечок у Раді міністрів ЄС. Зниження ПДВ приводить до великих утрат бюджету. Наприклад, Німеччина стурбована тим, що за прикладом Франції власники її ресторанів теж почнуть вимагати зниження ПДВ у суспільному харчуванні. А це неприйнятно для уряду Німеччини в зв'язку з рівнем бюджетного дефіциту більшим за нормативне значення в 3 %.

У світовій практиці непрямі податки стягуються на підставі двох принципів: принципу країни походження і принципу країни призначення. Перехід з 1997 р. до принципу країни походження в торгівлі продуктами власного виробництва тісно пов'язаний зі скасуванням митного контролю на внутрішніх кордонах Союзу. Це означає, що система переміщення товарів усередині ЄС аналогічна існуючій на території окремої країни. Поняття «експортер-імпортер» у масштабі ЄС було замінено не митним визн-ченням «постачальник-замовник». Угоди з експорту-імпорту між компаніями різних країн-учасниць стали в один ряд з подібними операціями на національному рівні.

На основі аналізу зміни у податкових структурах індустріально розвинутих країн, які відбулися з 1989 p. по 1995 p., можна дійти висновку про зростаючий вплив процесів глобалізації і лібералізації на національну податкову політику. 3 1989 р. практично по всіх групах країн спостерігається зближення податкових структур і по всіх видах податків зменшення середнього відхилення. Результатом вільного переміщення капіталів та конкуренції за інвестиції є зближення рівнів податкових ставок у всіх індустріально розвинутих країнах, що, зрештою, відбивається на структурах податкових надходжень.

Більше порівняно з іншими групами країн в ЄС середнє відхилення по податку на прибуток корпорацій свідчить про необхідність подальшої податкової гармонізації з метою зниження конкуренції між країнами за залучення інвестицій та забезпечення ефективності бюджетної політики.

Можна припустити, що під тиском провідних держав, у яких податкові ставки досить високі (ФРН, Франція), країни Євроленду можуть перейти до практики, аналогічної проведеній раніше відносно ПДВ, тобто встановлення мінімального рівня податкових ставок. Хоча це може стати додатковим бар'єром на шляху приєднання Великої Британії, Швеції і Данії до єдиного валютного союзу.

 

 

Свобода надання послуг є однією із основних свобод, поряд зі свободами руху товарів, капіталів та осіб, передбачених Римським договором 1957р., що реалізовуються завдяки створенню єдиного внутрішнього ринку Єврепейського Союзу.

Базою для регулювання ринку послуг є ст.ст. 56-62 (49-55) ДФЄС та Директива від 12 грудня 2006 р. Остання стала першим нормативним актом «вторинного законодавства» ЄС, що встановив загальні правові засади функціонування ринку послуг. Директива регулює порядок діяльності на внутрішньому ринку ЄС постачальників послуг як на постійній основі, так й в порядку епізодичних операцій, встановлює додаткові гарантії для «одержувачів» послуг, у тому числі для кінцевих споживачів. [1, 178].

Відповідно до ст. 49 Договору про діяльність ЄС свобода ділового заснування дозволяє здійснювати економічну діяльність у певному фіксованому місці на території ЄС упродовж невизначеного строку. Свобода надання послуг згідно зі ст. 56 Договору про діяльність ЄС дозволяє здійснювати економічну діяльність на тимчасовій основі в тій державі-члені ЄС, де суб'єкт підприємницької діяльності, який надає послуги, або особа, яка отримує послуги, не мають місця ділового заснування. [2, 98]

Стаття 56 Договору про діяльність ЄС забороняє національні обмеження щодо надання та отримання послуг громадянами ЄС. Згідно з ЄСП держави-члени зобов'язані усунути будь-які обмеження не тільки «відносно дискримінації щодо національності особи, яка надає послуги, та будь-яких обмежень, які застосовуються однаково щодо громадян власної та інших держав-членів ЄС, але можуть зашкодити свободі надання послуг громадянином іншої держави-члена, в якій він легально надає ці послуги». Держави-члени ЄС можуть обмежити свободу надання послуг виключно з метою захисту публічного інтересу на підставах, ідентичних до обмежень свободи ділового заснування.

ЄСП вирішив проблему класифікації свободи ділового заснування та свободи надання послуг через визнання паралельної дії ст. 49 та ст. 56 Договору про діяльність ЄС. Це означає, що положення Договору про діяльність ЄС про свободу надання послуг діють