Постмодернізм як транскультурний феномен. Естетичний аналіз

В останні роки значний інтерес до вивчення різноманітних аспектів постмодернізму, зокрема художнього, виявляють молоді українські дослідники. Маючи певне підгрунтя у традиціях української гуманітарної культури, вони досить яскраво виявляють себе в умовах розвитку філософії, естетики та мистецтвознавства вже поза будь-якими ідеологічними та методологічними рамками. Ми маємо на увазі роботи С. Балакірєєвої, О. Берегової, Ю. Єремеєвої, М. Коваль, С. Маленко, О. Хоми, С. Шліпченко, Ж. Ящук.

Розкриття природи постмодернізму спонукало автора до вивчення теоретичних робіт, пов’язаних із естетико-психологічним аналізом мистецтва, специфіки його існування, насамперед, в умовах доби “порубіжжя”. Мова йде про мистецтво саме кінця ХХ – початку ХХІ ст., адже його розвиток суттєво відрізняється від будь-якого іншого періоду. Ця відмінність пов’язана із принципово новою роллю мистецтва, митця, художнього твору в динаміці розвитку світової культури, із полістилізмом, свободою творчих експериментів тощо. Зазначене розуміння мистецтва грунтовно представлено в роботах: О. Алексієнко, І. Живоглядової, В. Єфименка, М. Курсанова, І. Лебединської, С. Овчаренко, О. Оніщенко.

Реконструюючи ступінь розробленості проблеми, автор намагався показати ті реальні можливості, які вже, хоча б частково, опанували змістом й об’ємом поняття постмодернізму як транскультурного феномену у його естетичному аспекті. Водночас, і історія проблеми, і її теоретичний обсяг значно ширші й більш поліфонічні, ніж змогли на цей час виявити естетика та суміжні гуманітарні науки. Тому подальша розробка проблеми є теоретично перспективною саме у напрямку пошуку спільного онтологічного простору того, що ми називаємо цариною ідей і художньою практикою.

Мета дисертаційного дослідження полягає у глибинному розкритті постмодерної свідомості як концепції “духу часу” кінця ХХ – початку ХХІ ст. і виявленні естетичного виміру постмодернізму, у пошуках соціокультурних підходів до вивчення постмодерністських тенденцій в художній культурі і, зрештою, визначенні специфіки постмодернізму як транскультурного феномену.

Досягнення даної мети передбачає вирішення низки взаємопов’язаних завдань:

проаналізувати поняття “транскультурність” як визначальне щодо характеристики постмодернізму;

реконструювати становлення й розвиток конкретних філософських, естетичних та культурологічних концепцій-орієнтацій, які поступово утворили постмодерністський інтелектуальний комплекс;

прослідкувати генезу постмодернізму як транскультурного феномену на етапах передмодерну – модерну – неомодерну – постмодерну;

визначити своєрідність постмодерністського понятійно-категоріального апарату й, зокрема, дослідити основні поняття деррідаїстського дискурсу, що є ніби “вітальнею постмодерністського дому буття”;

проаналізувати особливості сучасного парадигмального вибору в естетичній теорії та своєрідність естетики постмодернізму під кутом зору перегляду класичних естетичних категорій;

окреслити природу ситуації постмодернізму у світовій культурі як специфічного синтезу теорії постструктуралізму, практики деконструкції, а також новітніх тенденцій у розвитку мистецтва;

визначити характерні ознаки свідомості постмодернізму як транскультурного явища, що передбачає формулювання значень “світ як хаос”, “іманентність”, “світ як текст”, “епістемологічна невпевненість”, “дискретність”, “дисконтінуум”, “поетичне мислення”, “деконструкція”, “пастиш”;

виявити сутність феномену постмодернізму як специфічної культурологічної та естетичної дискурсивної практики, що передбачає формулювання понять: дискурс, дискурсивна формація/утворення, текст/текстуальність, інтертекстуальність, знак, означування/означник;

розмежувати терміни “культурологічний дискурс” та “естетичний дискурс” постмодернізму, що допоможе окреслити межі дослідження;

дослідити естетичний аспект феномену постмодернізму, теоретичний та творчий потенціал цього явища саме в мистецтві, з’ясувати постсучасну сутність мистецтва межі століть, виявити основні складові постмодерністської ситуації у світовій художній культурі;

проаналізувати процес становлення нової постмодерністської парадигми у розумінні мистецтва, яка утворилась внаслідок кризи класичної філософії та деконструкції гуманітарного знання;

розкрити суперечливий, амбівалентний характер постмодерністської ревізії модерністських, авангардистських принципів художньої творчості.

Об’єктом дисертаційного дослідження є естетичний вимір постмодернізму як феномену, що має транскультурний характер.

Предметом дисертаційного дослідження є проекція проблематики постмодернізму на стан світової культури в цілому і художньої культури зокрема. Естетичний вимір постмодернізму уможливлює всебічне дослідження глобального переосмислення принципів модернізму, просвітницького раціоналізму, й позитивістського емпіризму. Адже саме криза просвітницького гуманітаризму на перший план вивела естетику, розгорнену й трактовану в загальнокультурному плані. В цьому полягає органічна єдність, взаємодоповнюваність об’єкту та предмету дослідження.

Теоретико-методологічною основою дослідження є принцип історизму та постмодерністського зсуву у свідомості кінця ХХ – початку ХХІ ст. Принцип історизму передбачає дослідження постмодернізму під кутом зору історичної трансформації проблематики нової та новітньої європейської філософсько-естетичної думки. Принцип постмодерністського зсуву передбачає використання методологічних здобутків феноменології, герменевтики, постструктуралізму, семантичної філософії, філософської семіотики, філософії “бажання” та ін. Постмодернізм є феноменом, що вимагає особливого способу доступу до себе. На прикладі демонстрації “визрівання” проблематики постмодернізму в теорії і практиці ХХ ст. від Е. Гуссерля і М. Гайдеггера до М. Фуко, Ж. Дерріда і Ж. -Ф. Ліотара, автор приходить до висновку про неможливість адекватного дослідження цієї проблематики за допомогою методології класичної філософії, а передбачає необхідність принципово нової методології, підгрунтям якої були б не “модерністська свідомість” та класичний дискурс “репрезентації”, а дезавуювання “метафізики присутності” й зосередженість на проблематиці дисконтінууму й відсутності, що й означає, по суті, припинити дивитись на події як на відблиск істини буття, звернутися до них у їх самодостатності. Таким чином, постмодерністський зсув у свідомості – це не лише предмет дослідження, але й відповідний методологічний інструментарій дослідження. Складність об’єкта дослідження зумовила звернення до філософських, мистецтвознавчих, культурологічних, структуралістських та постструктуралістських джерел, які визначили відповідну систему методологічних установок: естетики та культурології.

Предмет дослідження змусив звернутися до широкого інформаційного масиву, який складався з відбору інформації, що міститься