Поєднання фантастичного та реалістичного, трагічного та іронічного начал у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»

закладах України», «Вопросы литературы», «Иностранная литература», «Наука и культура».

Методи дослідження: описовий.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання її матеріалів у сфері літературознавства, під час вивчення історії зарубіжної літератури та творчості Ф. Кафки у середніх загальноосвітніх навчальних закладах України.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та бібліографії. Загалний обсяг роботи становить 29 сторінок.

РОЗДІЛ І. Своєрідність творчості Ф. Кафки

1.1 Ф. Кафка як представник екзистенціалізму

Творчість Франца Кафки відображає складності і протиріччя світу, які він сприймав як абсурд свого часу. Письменник відобразив трагедію безсилля людини перед абсурдністю буржуазного світу. У своїх творах Кафка у своєрідній художній формі відтворює суспільні відносини, розкриває їх справжню суть. Художній стиль австрійського письменника Ф. Кафки розвивався під значним впливом, як романтичного, так і реалістичного гротеску різних європейських письменників: Н. В. Гоголя, Ч. Діккенса, Ф. М. Достоєвського. Його зараховували до мистецтва крайнього декадансу, розпаду буржуазної свідомості та називали художником екзистенціалістського типу.

Екзистенціалізм (від лат. existentia – існування) – течія в літературі, що сформувалася в Європі у на початку ХХ ст.., а найбільшого розвитку досягла в 30-40-ті рр. Джерела екзистенціалізму містилися в працях датського філософа XIX ст. C. К’єркегора. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Хайдеггер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж. -П. Сартр) філософів та письменників. Як система екзистенціалізм внутрішньо неоднорідний, його основою є ідеї феноменолога Е. Гуссерля і екзистенціаліста М. Хайдеггера, який вбачав єдиним джерелом художнього твору самого митця. Письменник у своєму творі, на його думку, виражає тільки себе, а не об’єктивну реальність. Створена ним дійсність стоїть над часом і суспільством, бо розкриває таємницю буття взагалі. Правда, яку несе твір, завжди суб’єктивна та індивідуальна. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічності людського буття [20].

Спочатку екзистенціалізм виник як філософська течія. В 1920-1930 рр. німецькі філософи М. Хайдеггер, К. Ясперс, О. Больнов намагаються створити закінчену філософську систему екзистенціалізму. До філософів цього ж напряму належать також М. Бердяев і Л. Шестов у Росії та М. Мерло-Понті у Франції. А серед попередників екзистенціалізму як філософської системи – Паскаль, датський філософ С. К’єркегор, що вважається зачинателем екзистенціалізму.

Але, виникнувши як філософська течія, екзистенціалізм поступово перетворюється на течію літературну. Такий перехід інспірували і здійснили письменники Жан-Поль Сартр (1905-1980) і Альбер Камю (1913-1960). В їхніх творах нелегко провести межу між філософським та суто літературним: герої художніх творів екзистенціалістів втілюють настанови свідомості, відкриті екзистенціалістами-філософами. Романи і драми екзистенціалістів насичені філософськими проблемами.

Визначальними рисами екзистенціалізму є:  – на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотнос- ті, страждання, смерті;  – особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншо-му», адже всі вони нав’язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;  – поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов’язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;  – вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;  – існування людини тлумачиться як драма свободи.

Представники екзистенціалізму зосереджують свою увагу на існуванні людини, що є емпіричною особистістю, вилученою з будь-яких систем (релігійних, політичних, соціальних). Саме існування людини «наодинці» з буттям і є, на думку екзистенціалістів, єдиною достовірною реальністю. Світ же вони розуміють як дещо вороже особистості, сприймають його як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний. Процеси, що відбуваються в цьому світі, повному внутрішніх суперечностей, позбавлені закономірностей, логічного зв'язку, часової послідовності. Особистість має в екзистенціалістів протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому». Адже всі вони нав'язують особистості свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали. Вищу життєву цінність представники екзистенціалістського напряму вбачають у свободі особистості. Існування людини тлумачиться ними як драма свободи, «бо на кожній фазі самотворення особистості воно залежить від кожного вибору, кожного рішення» [20].

Отже, Франца Кафку ми можемо вважати представником екзистенціалізму. У своїх творах письменник прагне збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. На перше місце він висуває категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. Для нього трагічне начало – ірраціональне, всеохопне ставлення людини до життя, універсальний спосіб буття людини в суспільстві, бо світ – абсурдний, а існування, екзистенція людини – це «буття для смерті» як єдиної мети та підсумку існування.

1.2 Світовідчуття письменника

1.2.1 Розколений світ Ф. Кафки

Франц Кафка (1883-1924) – неординарна постать у європейській літературі, суперечки про нього і його творчість не вщухають у літературознавстві. В його особистості та творчості все вражає парадоксальністю, абсурдністю. Навіть про те, до якої національної літератури його віднести, сперечаються і сьогодні. Письменник був євреєм, жив у Празі, писав німецькою. У його творчості поєдналися елементи різних національних стихій і культур – індійської, словя’нської, німецької. З цього поєднання і постає дивовижний і неповторний світ автора.

Макс Брод, його друг та біограф, писав: «Як єврей він не був своїм серед християн. Як індиферентний єврей…він не був своїм серед євреїв. Як людина, що розмовляє німецькою, він не був своїм серед чехів… Він ніби голий серед одягнених. Як службовець із