Поєднання фантастичного та реалістичного, трагічного та іронічного начал у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»

зі згоди і за допомогою інших, тому що вихід за межі означає контакт і зв'язок з іншими людьми [9].

Отже, можемо простежити причини таких жахливих душевних «перетворень», абсурдної смерті героїв Ф. Кафки: нерозуміння родини, самотність у сім’ї, зубожіння духовного світу, абсурдні закони життя, жорстокий світ без мети й духовного розвитку, який підштовхує людей до загибелі. З одного боку, герой прагне допомогти, бути корисним, має бажання творити добро, з іншого – навколишній антигуманний світ, який уособлює зло, жорстокість, придушує його і він стає стороннім. Проте страшним є не самі «перетворення», а причини, які до них призвели. У своїй творчості Ф. Кафка порушує проблему відчуженості у сім’ї, самотності людини серед людей, показує абсурдність буття і кризу найважливіших гуманістичних цінностей на початку ХХ століття.

РОЗДІЛ ІІ. Поєднання фантастичного та реалістичного, трагічного та іронічного начал у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»

2.1 Мотив перевтілення у літературі. Літературні та автобіографічні джерела новели

Перевтілення завжди було одним із улюблених мотивів художньої творчості. Бачачи різноманітні метаморфози в оточуючому світі (коли лялечка стає метеликом, зерно – колосом тощо) та у власному житті (приміром «перетворення» дітей у дорослих та ін.), людина перенесла елемент перевтілення в міфологію, фольклор. З давніх-давен у народних казках розповідається про здатність чаклунів перевтілюватися. Новела Кафки «Перевтілення» теж має деяку структурну схожість з казками: перетворення, трапезові повтори тощо. Змішування рис людини з рисами тварин, птахів і комах – одна із ознак гротеску, прийому який служить для увиразнення рис характеру героїв. Можна згадати, що однією з улюблених тем чарівної казки є розповіді про всілякі перетворення: принц-лелека і чарівна жаба, карлик Ніс і брати-лебеді, Лускунчик і Чудовисько[7]..

Це щодо казки, але в міфах також зустрічається мотив перевтілення. В античності виробився спеціальний жанр перетворень або метаморфоз, який знайшов своє втілення в однойменному творі Овідія. Поет скомбінував та художньо виклав ряд типологічно споріднених міфів, які закінчувалися перетворенням героїв на які-небудь предмети рослинного чи тваринного світу. Причиною перетворення могла стати нерозділена любов (міф про Нарциса), почуття провини (міф про Кипариса), любов чи, навпаки, гнів богів (міф про Дафну). За волею олімпійців, жертва перетворення інколи поверталася до нормального стану (міф про викрадення Європи). Мотив перетворення на комаху також сягає своїм корінням «Метаморфоз» Овідія: прогнівавши богиню мудрості Афіну Палладу своєю гординею, грецька ткаля Арахна перетворилась на павука. Проголошений богинею вирок викликав миттєві фізичні зміни Арахни:

Живи! Але висни й надалі: така вже випала кара тобі, – щоб майбутнім журитися вічно, – й роду твоєму всьому, й того роду найдальшим нащадкам. А на відході ще й соком із зілля Гекати на неї бризнула – й разом із краплями згубними їй і волосся миттю спливло з голови, вже не видно ні вух, ані носа, Вже й голова – наче макове зерно, зіщулилось тіло, вже по боках замість ніг – мов карлючки якісь гачкуваті. Видувся тільки живіт, але й з нього вона випускає нитку тонку й усе тче, як колись, павутиння-тканину [12].

Розкриття особливостей феномена перевтілення в античній міфології є надзвичайно важливою задачею. Отримані уявлення можуть якщо не наблизити нас до розуміння таємничого перевтілення Грегора Замзи, то хоча б надати матеріал для подальших роздумів.

Явище перевтілення, відображене в античній літературі, є глибоко вмотивованим, реалізується за волею зовнішніх надлюдських сил і не є принципово незворотним. Разом з тим ми не можемо однозначно відповісти, чи властиві жертвам перетворення якісь людські емоції, адже комаха, звір чи рослина просто не здатні їх проявити.

Роздуми з приводу можливості чи неможливості емоційної реакції міфологічних персонажів готують нас до сприйняття душевного відгуку колишнього комівояжера Грегора Замзи, адже з ним відбулось подібне нещастя. На фоні звичайних подій (і навіть порівняно з обставинами давньогрецьких міфів) метаморфоза, яка відбувається з героєм, виглядає страхітливо абсурдною, немотивованою та ірраціональною. Навіть якщо «провиною» зразкового сина та люблячого брата є кількагодинний пропуск роботи, то ця погрішність пояснюється скрутним станом героя, а не навпаки. Крім цього, автор не тільки не прояснює того, які сили причетні до трагедії Грегора Замзи, але й позбавляє своїх героїв будь-яких порухів до встановлення причини жахливої події. На суто фізичному рівні перевтілення комівояжера є незворотним. В поемі Овідія метаморфози виступають логічною кульмінацією попередніх подій, тоді як перетворення Грегора Замзи на «страхітливу комаху» описується в перших рядках новели і, по суті, залишається єдиною логічною «похибкою» твору.

Щодо літературних джерел «Перевтілення» крім «Метаморфоз» Овідія називають ще і «Двійника» Достоєвського. «Метаморфози», як відомо, складаються з понад 200 поетичних розповідей про «перевтілення», а дія повісті Достоєвського починається, як і новела Кафки, з пробудження героя, який незадоволений службою і не може зрозуміти, сон це чи ні; на балу ж він уявляє себе жуком поряд з молодим струнким офіцером. Ім'я героя Кафка запозичив, очевидно, з роману Я. Вассермана «Історія юної Ренати Фукс», де діє персонаж Грегор Замасса.

Новела Кафки має і автобіографічні джерела. Так, Грегор пригадує про невдале сватання до касирки магазину капелюшків: наречена письменника Ф. Бауер носила екстравагантні капелюшки і була реєстратором на підприємстві. А в