Поєднання фантастичного та реалістичного, трагічного та іронічного начал у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»

відмовитися від тих цілей, недосяжність яких і породжувала муки. Життєва метушня приводить комівояжера Грегора Замзу до втрати не тільки змісту життя, але й людського образу: «прокинувшись одного разу ранком після неспокійного сну, Грегор Замза виявив, що він у себе в ліжку перетворився в страшну комаху». На німецькій мові це виглядає так: «Als Gregor Samsa eines Morgens aus unruhigen Träumen erwachte, fand er sich in seinem Bett zu einem ungeheueren Ungeziefer verwandelt». Необхідність ставити дієслово у кінець дала можливість Кафці розвинути свій особливий стиль, який не можливо передати на інші мови: неочікуваність і жах того що сталося стають зрозумілими для читача лише вкінці, що створює ще більш трагічну атмосферу. Сцени з ліжком, коли Грегор з усіх сил хоче встати і йти на роботу продовжують хвилювати читача. Людина, яка ще вчора була зовсім нормальною не може так легко здатися комасі, тим більше, що мислення залишилось своїм. Проте це було лише спочатку. Задавлене, затравлене мислення не знаходить можливості вийти і занепадає, а з ним і людські якості і саме життя. Можна спостерігати як Грегор в ході розповіді все більше й більше втрачає людську подобу: мову, можливість рухатися на задніх лапках, його свідомість деградує, лише тепло серця залишається в ньому до останніх днів.

І, хто-зна, можливо за іншої реакції і іншого поводження близьких все б стало на свої місця…

Та реакція близьких людей просто вражає, бо ця трагедія мала б примусити їх волати про допомогу, робити все можливе і неможливе, щоб повернути сина і брата до людського становища. Але ці люди, обтяжені матеріальним життям, спокійно залишаються у своєму усамітненні, їхня воля наче паралізована. Ніхто не має ні краплини співчуття, ніхто не замислюється навіть на мить, чому сталася ця жахлива метаморфоза, нікого не цікавить душевний стан Грегора. Всі сприймають подію як належну і неминучу. Ситуація у Кафки стає ще трагічнішою, коли навіть смерть Грегора родина розцінює як щось буденне, байдуже. Служниця, знайшовши Грегора мертвим, сказала про нього як про комаху: «Гляньте-но, вона здохла! Лежить і не рухається!». Мати Грегора тільки-тільки спромоглася, щоб байдуже перепитати: «Мертвий?». Та ще страшнішою була реакція батька: «Ну, слава Тобі, Господи!» – сказав він і перехрестився»[11]..

Так, справді твір вражає своєю трагічністю, жахливістю, абсурдністю.

В. Набоков у статті про Кафку веде мову про прикметник «кафкианский» (анг. кafkaesque, ит. kafkiano, нем. kafkaesk и. т. д.), який є в багатьох мовах і який вже вийшов за межі літератури. Він використовується саме для опису абсурдних, незрозумілих, і викликаючих панічний страх ситуацій або ідей. Саме таким і був світ, створений людиною з прізвищем Кафка – світ нічного жаху, в якому все виглядає реальним і разом з тим ірреальним. Проте це ще не все. Крім цього, за словами Фредеріка Бегбедера, в книгах Кафки крім песимізму, який утворює холодне, сіре тло є ще й гумор, іронія; не слід забувати, що він читав рукописи своїм друзям, переповнюючись сміхом: він вважав ці жахливі історії відмінними фарсами. І тільки сміх над життям рятував їх від життя.

Тому якщо подивитися на поведінку близьких Грегора Замзи, то, безперечно виникають сумніви з приводу трагічності їх почуттів до Грегора-сина і Грегора-брата. Незважаючи на те, що сестра прибирала в його кімнаті (спочатку як може здатися це не з за ввічливості) і навіть виявляля піклування на примітивному рівні («Щоб дізнатися смаки Грегора вона принесла йому цілий набір страв, розложивши все на старій газеті»), а мати кричала: «Пустіть мене до Грегора, це ж мій нещасний син! Невже ви не розумієте, що я повинна піти до нього?», ми бачимо, що, в сутності, за зовнішніми проявами не стоять справжні почуття. Про це свідчать не слова і не короткотривалі жести, а постійна поведінка, яка стає нормою, і те відношення, яке з часом виробляється: батько заганяє сина палкою в кімнату, сестра погрожує кулаком, мати втрачає свідомість – все побудоване на вдаваній грі…Саме в такій грі й ховається вся іронія Кафки.

Іронія (від гр. еіrоnеіа-удавання, трохи приховане глузування) – засіб гумору й сатири, заснований на називанні супротивного, коли про щось говориться ніби в позитивному плані, але прихований підтекст свідчить про зовсім протилежне. Іронія може виражати різні відтінки сміху: сміх жартівливий, доброзичливий, лукавий, зневажливо-осудливий, глузливий, саркастичний тощо[14].

У першій частині герой, який вже усвідомив власне «відпадіння» від людства і начебто покірно сприйняв метаморфозу, що з ним сталася, робить спробу довести батькам і повіреному свою спроможність і надалі жити як людина – продовжувати займатися комівояжерськими справами, виконувати обов'язки годувальника родини. Сцена, в якій потворна комаха збирається на службу, справляє кумедно-абсурдне враження. Водночас у ній відчувається трагізм, адже за безглуздим ентузіазмом Грегора стоїть прагнення захистити свою людську сутність і свій соціальний статус.

У другій частині оповідання Замза вступає у конфлікт з матір'ю та сестрою, в образах яких (на противагу образові батька, пов'язаного з ідеєю влади) в іронічно-зниженій формі переосмислюється ідея милосердя.

Зовні сутичка Грегора з матір'ю та сестрою була спричинена їхнім наміром звільнити кімнату від нібито зайвих для комахи меблів. Метушня Замзи, який, прокинувшись від тваринного