Поєднання фантастичного та реалістичного, трагічного та іронічного начал у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»

у вiдповiдь. Йому соромно за перевтiлення перед рiдними.

Фантастика і реальність у Кафки тісно взаємодіють і взаємодоповнюються. Найнеймовірніше й найабсурдніше відбувається у найбуденнішій обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжується якимсь романтичними казковими ефектами. Більш того, воно ні у кого не викликає подиву, сприймається як щось природне. Втім, як зазначає Д. Затонський диво зовсім і не вторгається у художній світ Кафки, «воно завжди знаходиться тут, складає одне з неодмінних ознак цього світу /... / Якщо уявно розчленувати романи і новели Кафки на їж первісні елементи, так би мовити «будівельні цеглини», то ми отримаємо переважно зримо реальні, нічим не прикметні речі, предмети, явища. Фантастика з'являється лише тоді, коли Кафка починає ставити їх у певну залежність від елементів нереальних або навіть просто один від одного – вона полягає в ситуаціях, в розташуванні предметів, їх взаємному відштовхуванні чи притяганні». А. Хаузер писав, що модерністське мистецтво робить наголос «не стільки на самому сполученні предметів, скільки на фантастичності цього сполучення»…[ 19].

Англійський критик Н. Холланд з приводу новели «Перевтілення»писав: «... нереальні елементи, алегоричні імена або людино-комахи, утворюють свого роду електромагнітне поле; найбільш банальні і прозаїчні деталі, внесені в їх поле набувають здатність випромінювати особливе, додаткове значення». Цей же дослідник спробував розшифрувати чи не всі символи цього твору. На думку Холланда, хазяїн Грегора Замзи – символ Бога; три квартиранти- що оселилися в домі після перевтілення, – боги кожного з членів сім'ї; одяг і вдягання -символ «підкорення»; саме перетворення Грегора-це символ перевтілення Бога в людину, а смерть Греїгора-символ смерті Христа.

Чимало дослідників творчості письменника звертали увагу на притаманну його стилю рису – невідповідність між реалістичним способом зображення і абсолютно неправдоподібними подіями. Цю манеру Кафки один з перших його дослідників В. Рем назвав «магічним реалізмом». Він зазначав, що на відміну від інших письменників-містиків, які вміщують дивовижне «по той бік повсякденності», Кафка «розташовує диво ще більш магічно в самий центр буденного». Недаремно в одній із новел Кафки («Блюменфельд, старий холостяк) є такі слова: «Навіть неймовірне повинно мати свої межі».

Говорячи про кафківський «фантастичний реалізм», можна згадати і видатних письменників минулого, які також намагалися стикати неправдоподібне з вірогідним. Подібні спроби робили Рабле і Свіфт, Гофман і Гюго, Гоголь і Достоєвський. А серед тих, хто йшов слідом за «магічним реалізмом» Кафки в літературі ХХ століття – Булгаков і Набоков, Йонеско і Дюрренмат, Гарсіа Маркес і Кортасар. Показовою у цьому відношенні є новела німецької письменниці Анни Зегерс «Зустріч у дорозі», у якій зображується зустріч у празькому кафе трьох письменників – Ернста Теодора Амадея Гофмана, Миколи Гоголя і Франца Кафки. Вони розмірковують про літературу, читають уривки з власних творів. Звичайно, подібна зустріч у реальній дійсності була би абсолютно неможливою: Кафка народився за тридцять ровів по смерті Гоголя і за шістдесят по смерті Гофмана. Проте письменниця тонко вловила тісний і глибокий зв'язок між творчістю представників різних літературних епох. Романтика Гофмана, реаліста Гоголя і модерніста Кафку споріднюють не тільки високий гуманізм, біль за «маленьку людину», а й ті художні засоби, той самий «магічний реалізм», за допомогою якого митці опановують дійсність.

Для підкреслення абсурдної реальності Кафка використовує гротеск. Гротеск (від франц. «химерний», «незвичайний») – це принцип художньої типізації, для якого є характерним незвичайне поєднання несумісних речей – фантастичного і реального, трагічного і комічного, раціонального та ірраціонального, високого й низького, що виявляє глибинну сутність явища [ 22].

У Кафки гротеск організовує всю структуру творів. За допомогою гротеску автор створює нереальний, дивний, аномальний світ, де органічно поєднане реальне і фантастичне. Гротескний світ – це світ «на виворот». У творах Кафки присутнє постійне балансування між природним і фантастичним, трагічним і повсякдневним, абсурдом і логікою. Образи головних героїв Кафки є гротеском. У образі Замзи автор свідомо порушує норми життєвої правдоподібності. В оповіданні протиставляється реальне і фантастичне. На перший погляд, новела має фантастичний характер, але насправді це своєрідна метафора світу і духовних процесів, які намагався відтворити письменник у такий незвичайний спосіб. Фантастика у Кафки не відчувається, абстрагуючись від об’єктивної реальності, вона створює нову, суб’єктивну реальність, яка маскується під фантастику.

Кафка виходить з фантастичних ситуацій, тa розвиває їх строго-логічно, реалістично і мотивовано. «Психологічна зумовленість» страхітливих подій оголює і загострює «нормальні» взаємозалежності буденності. Кафка створює міф, але «міф зовсім не виходить зі сфери речей, і навіть, навпаки, – обертаючись в особистісній стихії, він з особливою силою спирається на речі, на кожну здійсненність, хоча і розуміє її глибше, ніж звичайні фізичні речі». Для Кафки цей жахливий світ – абсолютна реальність, реальність більша за ту, що є насправді. Для його розуміння світу справедливими будуть думки, висловлені Ф. М. Достоєвським у листі до А. М. Майкова 6 серпня 1867 p. : «У мене свій особливий погляд на дійсність (в мистецтві), і те, що більшість називає майже фантастичним і винятковим, те для мене іноді складає саму сутність дійсності».

2.3 Особливості трагізму і іронії

Новела Кафки є свого роду криком відчаю – відповіддю на жахливий результат розвитку цивілізації. Крайня виснаженість і розпач примушують людину