Поєднання фантастичного та реалістичного, трагічного та іронічного начал у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»

страхування робітників він не цілком належав до буржуазії. Як бюргерський син – не зовсім до робітників. Проте і на службі він не був увесь, адже відчував себе письменником. Але й письменником він не був, бо віддавав усі сили сім’ї. Водночас він жив у своїй сім’ї більш чужим, ніж будь-хто інший. « [4].

Чеський музикант і літератор Густав Яноух в книзі «Розмови з Кафкою» наводить один діалог, в якому Кафка самовизначає себе як художника слова:

«Ви описуєте поета таким дивовижним велетнем: ноги його на землі, а голова зникає в хмарах… Насправді поет набагато менший і слабший середньої людини, тому він більш гостріше і сильніше відчуває важкість земного буття. Творчість для художника – страждання, за допомогою якого він звільняє себе для нового страждання. Він лише пташка, закрита в клітці власного існування».

І коли Кафку спитали чи він також таким є, то він відповів:

«Я – дуже незграбна пташка, я – Kavka (чеською галка) – але у мене не підрізані крила, вони відмерли. Тепер для мене не існує ані висоти, ані далі», – писав про себе письменник [11].

Кафка сам боявся розлучитися зі своєю самотністю. Але в той же час він боявся самотності. «Немає у нього пристанища, немає даху над головою, – писала Мілена Есенська, перекладач творів Кафки чеською мовою. – У сім’ї мав непрості стосунки з батьком, який постійно дорікав сину невмінням влаштуватися в житті. Нездатний чинити опір, звернув до літературної праці. Але і цим батько був невдоволений. Їхні стосунки – протистояння вразливого, фізично слабкого і безвільного сина з ніжною душею і деспотичного вольового батька». Література була для нього єдиною можливістю відчути себе самостійним, незалежним від батьківської волі. «Письменництво і все з ним пов’язане – суть моєї невеличкої спроби стати самостійним, спроби втечі». Хоча до кінця вільним від батька він себе ніколи не почував. «Більш правий Ти був у своїй антипатії до мого письменства… Тут я дійсно став самостійним і віддалився від Тебе, хоча це трохи і нагадує черв’яка, який якщо наступити ногою на задню частину, відірветься і відповзе в бік… У моїх писаннях мова йшла про Тебе, я виливав у них свої скарги, які не міг вилити на Твоїх грудях».

Життя Ф. Кафки, навіть якщо він і хотів відмежувати його від творчості, непомітно переходило, переливалось в літературу, яка стала для нього способом існування, «формою молитви»: «В мене немає інтересу до літератури, література – це я сам, це моя плоть і кров, і бути іншим я не можу»[20].

І тому уся творчість Кафки, по суті, коли не розповідь про себе, то глибоко суб’єктивне переживання зовнішнього світу. Оповідання «Вирок» це відтворення стосунків з батьком, «Сільський лікар» – перенесена на мову символів історія горлової кровотечі й другого розриву з Феліцією; «Голодомайстер» – криве дзеркало кафківських взаємин з мистецтвом і водночас щось трагічно особисте. Можливо, не було на світі письменника, у творчості якого власне й власна доля відіграли б таку вирішальну роль як у Кафки. Його твори часто залишалися незакінченими не тому, що талант митця «не значний» і не тому, що він не знаходив істини. Будь-який його твір-це він сам і по-справжньому поставити крапку була спроможна його смерть.

Кафка в своїх творах переживає численні метаморфози, які й пояснюють природу його власного розколеного світу (схема 1) :

Схема 1

Голодар – символізує голод по духовній їжі, жажду любові, тепла, розуміння;

Міст – символ жертви заради людей -міст до духовності і краси;

Звір, загнаний в нору, нора – символ відречення від реального світу, неприйняття його і страх перед ним;

Живий труп – символ «безкрильності», спустошеності, розчарування і страху, страждання і болю;

Мавпа – символ неможливості бути причетним до світу людей [6].

Кафка-письменник до себе був нещадним. Він писав і постійно був незадоволений написаним, ганив свої твори. Так про «Перевтілення» він говорив, що це «мерзенне оповідання». Але водночас літературна творчість мала для нього колосальне значення. Художник висував до себе надлюдські вимоги: «…щасливим я був би тільки тоді, коли зміг би привести світ до чистоти, правди, сталості». Недосконалості світопорядку він хотів протиставити бездоганність своєї творчості. За такі високі вимоги Кафка заплатив прокляттям довічної незадоволеності собою.

Дослідники Д. Затонський, Б. Сучков та ін. справедливо вважають, що світ, створений Кафкою, був штучною креацією ізольованої свідомості. Проте хоча кошмарні картини людського буття породжені у Кафки не стільки сучасним йому реальним життям, скільки його власною хворобливою уявою, він об’єктивно створює достатньо точний футурологічний прогноз ХХ ст., сповнений невимовного й фатального трагізму [9].

Суб’єктивне світосприйняття Кафки – настрій відчаю, впевненість у фатальній нездоланності сил, що пригнічують людину. Романи, оповідання, щоденники Кафки являються художнім виразом кризи суспільного та естетичного пізнання, що було характерне для модерністської літератури ХХ століття.

1.2.2 Проблема відчуження та самотності «маленької людини»

У літературознавстві термін «відчуження» (нім. die Entfremdung, англ. alienation) використовується для характеристики позиції особи щодо суспільства, в якому вона почувається зайвою, самотньою. Основою відчуження є