Поєднання фантастичного та реалістичного, трагічного та іронічного начал у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»

щоденнику Кафки міститься запис про те. що він на якийсь час відчув себе вкритим панциром.

«Перевтілення» – це безперечне вираження драми самого Кафки, котрий відчував себе чужим у власній сім'ї, розгорнена метафора його комплексу провини перед батьком і родиною. Французький дослідник життя і творчості Кафки Клод Давід зазначає: «Грегор Замза – це явно Франц Кафка. перетворений своїм нелюдимим характером, своєю схильністю до самотності, своєю нав'язливою думкою про писання у певну подобу монстра; він послідовно відрізаний від роботи, сім'ї, зустрічей з іншими людьми, зачинений у кімнаті, куди ніхто не насмілюється ступити ногою і яку поступово звільняють від меблів, незрозумілий, зневажливий, відразливий об'єкт в очах усіх». Але незважаючи на те, що Замза – один з автобіографічних «портретів» Кафки (про це, зокрема, свідчить прізвище героя, яке є криптограмою прізвища самого письменника), цей образ має глибокий узагальнюючий зміст, адже він виражає трагічне світосприйняття людини XX ст., що відчуває на собі тиск зовнішніх обставин – ворожих, абсурдних і сповнених зла.

Слід також відзначити, що інтерпретація новели, виходячи лише зі складних відносин Кафки з батьком, є ознакою насамперед фрейдистських концепцій. Таке тлумачення відкидав Володимир Набоков: «Биографьі-фрейдистьі утверждают, что «Превращение» произросло из сложньїх отношений Кафки с отцом и из чувства вини, не покидавшего его всю жизнь; они утверждают далее, будто в мифологической символике дети представлены насекомьіми, – в чем я сомневаюсь, – и будто Кафка изобразил сина жуком в соответствии с фрейдистскими постулатами. Насекомое, по их словам, как нельзя лучше символизирует его ощущение неполноценности рядом с отцом. Но в данном случае меня интересует жук, а не книжные черви, и этот вздор я отметаю. Сам Кафка весьма критически относился к ученню Фрейда. Он назьівал психоанализ (я цитирую) «безнадежной ошибкой» и теории Фрейда считал очень приблизительньіми, очень грубими представленнями, неотражающими в должной мере ни деталей, ни, что еще важнее, сути дала»[12].

У той самий час «Перевтілення», де батько відіграє Одну з найвідразливіших ролей, певним чином допомогло Кафці якщо не звільнитися від ненависті до власного батька, то принаймні позбавити свої оповідання цієї «нав'язливої» теми: постать батька з'явиться в його творчості лише у невеличкому тексті 1921 року.

Це аж через 9 років після написання новели»Перевтілення», яка разом із новелами «Кочегар» (перший розділ роману «Америка») і «Вирок» мала скласти своєрідну трилогію під загальною назвою «Сини». Адже герої цих творів – Карл Росман, Георг Бендеман і Грегор Замза – були представниками покоління, що конфронтувало з «батьками».

2.2 Поняття фантастики у літературі. Поєднання фантастичного і реалістичного у новелі «Перевтілення»

Мабуть, найстрашнiше в свiтi, коли людина вранцi прокидається i не знаходить себе. Ще є думки, але вони здебiльшого «вчорашнi»: «треба не спiзнитися на роботу», чи «дзвонить годинник». А людини вже нема. Натомiсть у лiжку лежить на спинi величезна дивна комаха, безпорадно смикає комашиними нiжками, намагаючись пiдвестися, але важкий панцир тягне долу. Що це? Нiчнi жахи? Тяжка психiчна хвороба? Нi, це реальнiсть. Реальнiсть, в якiй житимуть герої новели «Перевтiлення». Реальнiсть, в яку повiрить читач. Особлива реальнiсть Ф. Кафки. Колись давно люди не могли пояснити багатьох природних сил, шляхiв людської долi. Їхня фантазiя створила мiфи про богiв i надприроднi iстоти, що правлять свiтом, керують долями i вчинками людей. Реальнiсть i фантастика в таких мiфах тiсно переплiтались, вiдбиваючи неспроможнiсть людини логiчно осмислити свiт, в якому вона жила.

Ф. Кафка творить свiй мiф. Як і інші твори «Перевтілення» вражає синтезом реального і фантастичного.

Фантастика (від гр. рhantastikе ~ здатність уявляти) – витворені людською уявою неймовірні картини й образи, яких не буває у дійсності, вигадка. Вона заснована на враженнях від дійсності, а її характер залежить від світогляду письменника, його ідейних позицій. Фантастику використовують митці як засіб художньої «типізації» життєвих явищ. При цьому вони зображують ті явища не в життєподібних картинах і образах, а в умовах неймовірних, нарочито змінених, щоб розкрити не стільки зовнішній їх вигляд, скільки глибинну внутрішню сутність [14].

За що доля карає головного героя новели Грегора Замзу? Вiн звичайна молода людина. Всi його зусилля i турботи було вiддано сiм'ї. Вiн наполегливо працював, щоб утримувати збанкрутiлого батька, хвору матiр, молодшу сестру. Роботу свою вiн не любив i мрiяв колись покинути її, але тепер нi, колись покинути. Коли сiм'я буде забезпечена, коли сестра буде навчатися у консерваторiї, про яку мрiє. Саме про це дозволяє собi помрiяти Грегор, лежачи в лiжку i вiдчуваючи себе дивно змiненим, але ще не усвiдомлюючи це. Вiн лише вiдчуває, що йому важко перевернутися на правий бiк, на якому вiн звик спати. Такi подробицi, що ними насичує розповiдь Кафка, тiльки посилюють враження вiрогiдностi всього, що вiдбувається. Нарештi герой переконався, що вiн перетворився на комаху, що це не сон, не марення, як здавалося йому спочатку. I, переконавшись, герой жахнувся. Але зовсiм не самого перевтiлення. Жахнувся, що запiзнився на поїзд i тепер не має навiть надiї бути на роботi вчасно. Жахнувся, що в новому виглядi йому важко буде працювати з клiєнтами i сiм'я залишиться без коштiв. Жахнувся, коли почув лагiдний голос матерi й свiй комашиний писк