Практична імунологія

Рецептори для “сміття”Макрофаги, дендритні, ендотеліальні клітини, клітини поперечно-смугастих м’язівLTA, lipid A LPS, LDL, CpG DNAЕлімінація відпрацьованих компонентів, фагоцитоз бактерій

Рецептори, активуючі NК-клітини (CD 16, NKG2D, NKp30, 2B4, NTBA)NК-клітини, макрофагиНе ідентифікованіпротипухлинна та антивірусна активність

 

Cімейство Toll -рецепторів відіграє важливу роль у захисті організму від інфекції на різних етапах еволюції живої матерії. У людини ідентифіковано 12 Toll-подібних рецепторів (TLR - Toll -like receptors), кожен з яких розпізнає певний бактерійний патерн або їх групу. Так, TLR2 розпізнає білки теплового шоку і пептидоглікан клітинної стінки грам-позитивних бактерій, TLR4 – ЛПС грамнегативних бактерій, TLR9 - СрG-послідовності ДНК мікроорганізмів. TLR9 – єдиний із сімейства TLR, який розміщений внутрішньоклітинно. 

TLR - це трансмембранні білки, які складаються з позаклітинного домена, багатого на лейцинові фрагменти (leucine-rich repeat, LRR) і внутрішньоклітинного Toll /ІЛ-1 рецепторного (Toll /IL-1 receptor) домену, який дістав назву TIR-домена. LRR-домен здійснює розпізнавання бактерійних патернів і передачу сигналу, а TIR-домен – це консервативний пептид, який здійснює взаємодію між білками.

Вважається, що кожен мікроорганізм (бактерія чи вірус) можуть бути лігандами до одного чи кількох TLR. 

Особливості регуляції мікроорганізмами активності TLR вказані в таблиці 4. 

Таблиця 4

Експресія TLR регулюється наступною бактеріальною мікрофлорою

 

 

При стимуляції TLR активована імунокомпетентна клітина починає продукувати фактор некрозу пухлин (TNF-α). Рецептори до TNF-α експресовані на всіх клітинах організму, їх помірна стимуляція викликає активацію кіназ і розвиток запалення в тканинах, а сильна стимуляція – активацію капсаз і апоптоз клітин. 

 

Функція TLR в GALT:

• Реалізують можливість відрізнити патогенну і непатогенну мікрофлору, забезпечують розвиток запалення на патоген і толерантність на непатогенну мікрофлору.
• Активують транскрипційну активацію низки генів, які індукують імунну й запальну відповідь.
• Контролюють індукцію адаптивної (специфічної) Th1 відповіді і відіграють важливу роль в Th2-залежній імунній відповіді за рахунок посилення інтенсивності дозрівання дендритних клітин.
• Активація певних TLR сприяє зміні фенотипу і функції дендритних клітин. TLR на дендритних клітинах можуть моделювати синтез цитокінів (TNF-β, IL-6, TLR-12). Дендритні клітини, стимульовані TLR-2 і TLR-4 продукують відповідно IL-12 і IL-10.
• Нормальні епітеліальні клітини конститутивно експресують TLR-2, TLR-5 і невелику кількість TLR-4
• мРНК TLR-4 і СD14 експресуються значною мірою в дистальних, TLR-2 – в проксимальних відділах кишки.

 

Природжений імунітет має наступі переваги:

• фактори природженого імунітету відповідають на пошкоджуючий антиген дуже швидко і не потребують попередньої активації;
• на клітинах природженого імунітету експресуються рецептори, які розпізнають мікроорганізми і не змінюються протягом життя людини;
• фатори природженого імунітету виявляють селективні властивості, тобто не атакують антигенні структури власних клітин;
• природжений імунітет формується незалежно від розвитку адаптивної специфічної імунної відповіді.

Суттєвими недоліками природженого імунітету є:

• з метою знищення чужорідного антигену відбувається мобілізація одночасно всіх факторів природженого імунітету, що часто закінчується  неадекватноою бурхливою реакцією та розвитком ускладнень;
• фактори природженого імунітету нездатні специфічно розпізнавати патоген та вибіркого впливати на нього;
• фактори природженого імунітету після контакту з патогеном не формують імунологічну пам’ять.

 

__________________________________________________________________

 

Формування набутого (адаптивного. специфічного) імунітету пов’язане з реалізацією специфічних функцій лімфоцитів внаслідок контактів з певними видами антигенів. Антигенспецифічні реакції цих клітин розвиваються і закріплюються у відповідь на масове проникнення антигенів у внутрішнє середовище організму. Такий тип імунітету починає формуватися з моменту народження дитини, набувається, зміцнюється з віком та послаблюється в старості. 

Особливості набутого імунітету:

1)Набутий імунітет реалізується через синтез специфічних антитіл (гуморальний) та активацією специфічних лімфоцитів (клітинний імунітет). 

2)Індуцибельність набутого імунітету полягає в тому, що синтез специфічних антитіл та утворення специфічних лімфоцитів відбувається лише при попаданні патогенну в організм. 

3)Імунна пам'ять виробляється за участю Т- і В-лімфоцитів пам’яті.

4)У розвитку набутого імунітету приймають участь наступні імунокомпетентні клітини: антигенпрезентуючі клітини (моноцити/макрофаги, дендритні клітини тощо), Т-лімфоцити і В-лімфоцити.

 

Традиційно розрізняють імунну відповідь за двома типами: гуморальним – продукція специфічних антитіл та клітинним – утворення клонів антигенспецифічних лімфоцитів. Суть відповіді за гуморальним типом полягає в синтезі специфічних імуноглобулінів (антитіл) плазматичними клітинами, в які перетворюються В-лімфоцити, яким Т-лімфоцити передали інформацію про структуру патогенну, що потрапив у організм. Суть відповіді за клітинним типом полягає в тому, що в місце проникнення антигену, де вже активно працюють макрофаги, гранулоцити, NК клітини,  мігрують та нагромаджуються специфічні імунні клітини (лімфоцити). При цьому типі  імунної відповіді головну роль відіграють Т-лімфоцити, які здатні синтезувати цитокіни та знищувати клітини-мішені.

Антигени – це чужорідні субстанції, які володіють наступними властивостями: імуногенністю - здатністю викликати проти себе специфічну імунну відповідь у вигляді синтезу антитіл чи утворення специфічних лімфоцитів та антигенністю - здатністю специфічно з΄єднуватися з утвореними антитілами (як вільними, так і з тими, які виконують роль рецепторів В-лімфоцитів) та з відповідними рецепторами Т-лімфоцитів. Антигени - це речовини, які можуть мати як екзогенне, так і ендогенне походження і розпізнаються специфічними антитілами або Т-клітинним антигенрозпізнаючим рецептором (ТКР). Антигенність характеризується авідністю (ступінь відповідності та міцність зв’язку між епітопом антигену та специфічними антитілами)