Практична імунологія

•швидкість синтезу антитіл відносно невелика;

•титри синтезованих антитіл не досягають максимального значення;

•першими синтезуються антитіла класу IgM, а пізніше - IgG;

•найпізніше з’являються (незавжди) антитіла класів IgА та  IgЕ

 

Вторинна імунна відповідь характеризується наступними особливостями:

•латентний період дуже короткий (в межах кількох годин);

•крива, яка характеризує швидкість накопичення антитіл, є більш крутішою, ніж при первинній імунній відповіді і має логарифмічний характер;

•титри антитіл досягають максимальних значень;

•відразу синтезуються більш специфічні антитіла класу IgG.

 

Однією з найважливіших біологічних функцій імуноглобулінів є їх зв’язування з антигеном з утворенням імунного комплексу (ІК). Утворення ІК – один із компонентів нормальної імунної відповіді, перманентно перебігаючий в організмі людини та cкерований на підтримку стабільності його внутрішнього середовища. Формування та біологічна активність ІК, в першу чергу, залежать від природи антитіл, особливостей антигену та співвідношення між ними. У першу чергу мають значення: 1) властивості антитіл (клас, афінність, валентність, здатність зв’язувати комплемент, швидкість синтезу антитіл); 2) властивості антигену (розмір, валентність, заряд, розчинність, просторове розміщення, щільність та структура епітопів); 3) присутність в імунному комплексі компонентів комплементу (C3, C4, C1q). Імунні комплекси транспортуються еритроцитами, фагоцитуються моноцитами та макрофагами, які депоновані в печінці, селезінці, нирках, легенях. 

Гіперімунокомплексемія (високий рівень ІК в сироватці крові) формується при: 1) підвищеній швидкості утворення імунних комплексів 9наприклад, при автоімунній патології); 2) зниженій здатності імунної системи до їх елімінації; 3) дефіциті компонентів комплементу; 4) дефекті фагоцитозу. Помірний вміст імунних комплексів стимулює імунну відповідь, надмірна їх концентрація – пригнічує імунну відповідь, сприяє формуванню імунного запалення, підвищує проникливість судинної стінки, активує систему згортання крові, може спровокувати розвиток ДВЗ-синдрому; осліплює рецептори на ефекторних лімфоцитах, що сприяє розвитку пухлин.

При формуванні специфічної імунної відповіді необхідно розрізняти чотири стадії: 

1 стадія – індукції, активації (аферентна), в якій приймають участь антигенпрезентуючі клітини, які після процесінгу здійснюють презентацію антигену Т-лімфоцитам; 

2 стадія – імунорегуляторна та проліферативна, в реалізації якої приймають участь Т-хелпери 1 і 2 типів, Т-цитотоксичні лімфоцити; активуються диференціаційні й проліферативні процеси; у залежності від типу патогенну визначається домінуючий тип імунної відповіді (клітинний чи гуморальний); 

3 стадія – ефекторна (продуктивна), для якої характерна диференціація імунокомпетентних клітин у ефекторні клітини (Т-лімфоцити, які діють на антиген цитотоксично і синтезують цитокіни) та синтез специфічних антитіл; визначається перебіг і закінчення інфекційного процесу; в цій стадії задіяні Т-хелпери 3-го типу та інші регуляторні клітини;

4 стадія – формування імунологічної пам’яті - утворюються Т- і В-лімфоцити пам’яті. 

 

Типи регуляції імунної відповіді людини.

Найбільш відомі наступні типи регуляції імунної відповіді: 

1)клітинна, 

2)цитокінова, 

3)ідіотип-антиідіотипічна, 

4)нейроімуно-ендокринна, 

5)генетична, 

6)регуляція імунної відповіді із залученням механізмів апоптозу.  

Регуляція імунної відповіді – це дотримання рівноваги між стимуляцією та супресією імунологічних процесів. Імунологічні механізми були б неефективними без відповідно скерованих процесів стимуляції чи супресії, а при відсутності негативної регуляції - фактори імунної системи працювали б  проти автоантигенів, що привело б до автоагресії.

 

1. Клітинна регуляція імунної відповіді

 Відомі різні субпопуляції Т-регуляторних лімфоцитів, які працюють в асоціації з активованими популяціями та субпопуляціями лімфоцитів. Вони продукують, в основному TGF- β та IL-10, які гальмують імунну відповідь:

•натуральні регуляторні (r) Тr-клітини – CD4+CD25+FoxP3+;

•Tr1 клітини – синтезують в основному IL-10, а також TGF- β;

•Тr3 клітини – синтезують TGF- β.

Регуляторн/супресорні функції виконують також наступні клітини:

oТ-лімфоцити хелпери 2-го типу, які синтезують IL-4 і пригнічують активність Т-лімфоцитів хелперів 1-го типу та імунну відповідь за клітинним типом;

oдеякі CD8+-лімфоцити;

oдеякі γ- і δ-Т-лімфоцити та НКТ. 

 

2. Ідіотип-антиідіотипічна регуляція імунної відповіді

Ідіотип – це ділянка амінокислотних послідовностей у межах варіабельного регіону антитіл або Т-клітинного антигенпрозпізнаючого рецептору, яка є для них специфічною і здатна викликати продукцію антиідіотипічних антитіл. Ідіотип-антиідіопатична сітка – це регуляторна взаємодія, яка грунтується на тому, що антиідіопатичні антитіла та ідіотипи, які знаходяться на імуноглобулінах та Т-клітинних розпізнаючих рецепторах, взаємодіють між собою та регулюють “вираженість” та інтенсивність імунної відповіді.

 

3. Цитокінова регуляція імунної відповіді

Цитокіни в імунній відповіді можуть виявляти наступні ефекти:

•автокринну дію, зв’язуючись з рецепторами на мембранах тих самих цитокінпродукуючих клітин;

•паракринну дію, з’єднуючись з рецепторами на клітинах-мішенях, які знаходяться безпосередньо біля цитокінпродукуючих клітин; 

•ендокринну дію, виходячи в циркуляцію і зв’язуючись з віддаленими клітинами.

Вплив цитокінів на імунну відповідь залежить від їх виду, функції та клітин-продуцентів (таблиця 2).

Таблиця 2

Вплив цитокінів на імунну відповідь

 

Функція цитокінівЦитокінКлітина-мішеньДія

Плейотропність

Т-хелпер 2-го типу

IL-4

 

В-лімфоцит

 

активація, проліферація, диференціація

IL-4Тимоцитпроліферація

IL-4Тромбоцитпроліферація

Надлишковість

Т-хелпер 1-го типу

IL-2

Т-лімфоцит

Проліферація

Т-хелпер 2-го типуIL-4В-лімфоцитПроліферація

Т-хелпер 2-го типуIL-5В-лімфоцитПроліферація

Синергізм

Т-хелпер 2-го типуIL-4+IL-5В-лімфоцитПереключення синтезу IgG та IgА на синтез IgЕ 

Антагонізм

Т-хелпер 2-го