Практична імунологія

IL-4

В-лімфоцитБлокування переключення синтезу IgG на синтез

IgЕ, індукований IL-4

Т-хелпер 1-го типуIFN-γВ-лімфоцит

 

3.Генетична регуляція імунної відповіді

Суть генетичної регуляції: трансплантаційні антигени детермінують міжклітинну кооперацію і забезпечують реалізацію імунної відповіді. HLA-регіон визначає в цілому імунологічну реактивність організму та схильність до низки хвороб. 

Генетична регуляція імунної відповіді відноситься до групи найважливіших. Цей тип регуляції здійснюється молекулами головного комплексу гістосумісності (HLA). У літературі часто вживається англійська абревіатура MHC (major histocompability complex). Це – комплекс генів на короткому плечі 6-ї хромосоми, який кодує молекули білків, частина з яких приймає участь у презентації антигенів при імунному розпізнаванні. Розрізняють три класи молекул гістосумісності. Перший та другий клас молекул головного комплексу гістосумісності об’єднаний спільною назвою – HLA-система (Human Leukocyte Antigens) або система лейкоцитарних антигенів людини (ЛАЛ). Однак, частіше користуються назвою цієї системи англійською мовою (HLA). Білки, які кодуються генами HLA, відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні імунної відповіді. У першу чергу, вони є маркерами “свого” (self) для імунної системи, за допомогою чого імунна система розрізняє “своє”(self) від чужого (non-self). Молекули HLA І класу присутні на всіх ядерних клітинах організму і кодуються “класичними” локусами A, B, C. Відомі також “некласичні” локуси Е, F, G. Перший клас антигенів гістосумісності приймає участь у презентації антигену Т- цитотоксичним лімфоцитам (CD8+-лімфоцити). Молекули HLA ІІ класу експресуються на антигенпрезентуючих клітинах – макрофагах, В-лімфоцитах та дендритних клітинах і кодуються локусами DR, DP, DQ. Другий клас антигенів гістосумісності приймають участь у презентації антигенів для Т-лімфоцитів-хелперів (CD4+-лімфоцитів). Третій клас молекул головного комплексу гістосумісності приймають участь у детермінації синтезу компонентів комплементу С2 та С4, пропердину, фактору В, TNF-α , β2-мікроглобуліну, ензиму цитохрому Р450, білків теплового шоку HSP, які також активно впливають на регуляцію імунної відповіді.

 

 5. Нейро-ендокринний тип регуляції імунної відповіді

Активація імунної відповіді відбувається при участі: соматотропного гормону, вазопресину, окситоцину, мелатоніну, тимозину, тироксину, інсуліну, альдостерону, пролактину.

Пригнічення імунної відповіді відбувається при участі: адренокортикотропного гормону, α-меланоцитостимулюючого гормону, кортикостероїдів, катехоламінів, гестагенів, андрогенів.

 Лімфатичні органи багаті нервовими закінченнями (норадренергічними, холінергічними та пептидергічними). Найчастіше це норадренергічні закінчення. У той же час, лімфоцити, як і макрофаги, мають адренергічні рецептори (1, 2 і β2), пептидергічні та опіоїдні. Серед адренергічних рецепторів найчисельніша та найкраще вивчена група β2-адренергічних рецепторів. Норадреналін, звязуючись з цими рецепторами, призводить до росту рівня циклічного АМР (сАМР) у клітині з наступною активацією каскаду кіназ. Безпосереднім ефектом впливу норадреналіну на Т-лімфоцити є гальмування їх проліферації в відповідь на міогени з пригніченням синтезу IL-2 та IFN-γ. Акумуляція сАМР є також пов’язана із збільшеною продукцією IL-4, IL-5, IL-6 та IL-10, що вказує на активацію Тh2 адренергічними рецепторами. Макрофаги відповідають на стимуляцію β-адренегічних чи опіоїдних рецепторів зменшенням синтезу IL-6. Відповідь В-лімфоцитів є дуже диференційованою. Стимуляція β2-адренорецепторів гальмує їх проліферацію, індуковану ліпополісахаридами (LPS) або анти-імуноглобуліновими антитілами, однак, ці клітини зберігають здатність до проліферацію під впливом мітогену лаконосу та іономіцину. 

Кортиколіберин (CRH), впливаючи на Т-, В-лімфоцити, NК-клітини, макрофаги, посилює проліферацію В-лімфоцитів і активність NК-клітин; індукує вивільнення ендорфінів лімфоцитами і макрофагами. Тиреоліберин (TRH), впливаючи на В-лімфоцити, посилює гуморальну імунну відповідь, індукує синтез тиреотропного гормону (TSH). Пролактин (PRL), впливаючи на Т-, В-лімфоцити, моноцити, NК-клітини, посилює імунну відповідь, модулює активність NК-клітин. Вплив цього гормонузалежить від місця формування імунної відповіді. Так, наприклад, на рівні плаценти він має імуномодулюючий вплив. Пролактин виділяється під впливом стресу. Діє протилежно до глюкокортикостероїдів, які відносяться до імунодепресантів. Тиреотропін (TSH), впливаючи на Т-, В-лімфоцити, посилює гуморальну імунну відповідь. Вазопресин, впливаючи на Т-лімфоцити, посилює синтез IFN-γ; метенкефалін - через Т-, В-лімфоцити, макрофаги, NК-клітини, стимулює гуморальну відповідь, посилює активність NК-клітин та хемотаксис макрофагів. β-ендорфін - через Т-, В-лімфоцити, NК-клітини, володіє імуномодулюючим впливом на фактори природженого та специфічного імунітету. 

Мелатонін -гормон, який відповідає за добові цикли організму,  синтезується епіфізом; володіє протипухлинною функцією; може нівелювати деякі токсичні дії хіміо- та імунотерапії (індукує відновлення кісткового мозку після хіміотерапії). 

 

6. Апоптоз, як один із механізмів регуляції імунної відповіді

 У 1972 році – J.F.R. Kerr запропонував термін “апоптоз” для визначення активного процесу руйнування клітини. Апоптоз (від грецького apoptosis – листопад) – біологічно запрограмована смерть клітини. Це процес елімінації клітин, які вичерпали ліміт поділу і завершили виконання своїх функцій. Біологічне значення апоптозу наступне - підтримка тканинного гомеостазу шляхом усунення надлишкових і/або аномально функціонуючих клітин, регуляція імунної відповіді тощо. 

Фази апоптозу наступні: сигнальна, ефекторна та фаза деградації. Природно, що в кожній живій клітині проходять протилежні процеси, наприклад, активація та гальмування. Одним із варіантів гальмування активності імунокомпетентних клітин є запуск апоптозу, для чого необхідний зовнішній сигнал, який сприймається спеціальними рецепторами, наприклад, Fas/APO-1 (CD95). Для входження клітини в першу фазу апоптозу додатково необхідна відсутність сигналів на виживання клітини (наприклад, відсутність зв’язку ТКР з молекулами HLA I і II класів; відсутність контакту IL-2 з його рецепторами на лімфоцитах тощо). Клітини тканини, якій властива пожиттєва фізіологічна регенерація, в процесі диференціації запускають програму на апоптоз. Лімфоцитам необхідні процеси апоптозу в зв’язку з тим, що це єдині клітини, які проліферують в кістковому мозку та тимусі, а також