Практична імунологія

Механізми апоптозу: мітохондріальні, ядерні, мембранні. При мітохондріальних механізмах апоптозу в процесі задіяні цитохром С, ендонуклеаза G (в цитоплазмі) під контролем системи білків родини Bcl-2 (антиапоптичних - bcl-2, bcl-X1, bcl-w  та проапоптичних - bax, bak, bid, bim, bnip3). При реалізації ядерних механізмів -  величезне значення належить білку р53, який активується у відповідь на пошкодження ДНК. Рецепторно-опосередкований механізм апоптозу відіграє вирішальне значення в регуляції імунної відповіді. Існують спеціальні рецептори апоптозу (рецептор TNF, Fas/APO-1 - CD95), які зв’язуються з відповідним лігандом FasL, у результаті чого активуються специфічні протеїнази (каспази), ендонуклеази які, в свою чергу, запускають апоптоз. У клітині, яка ввійшла в апоптоз порушується цитоскелет, відбувається фрагментація ядра, клітина зменшується в розмірі (зморщується), утворюється апоптичне тільце, яке фагоцитується та елімінується з організму. Апоптоз регулює процеси активності імунної відповіді. У хворих на онкопатологію він сповільнюється, а при автоімунних хворобах - посилюється.

 

7. Інші механізми регуляції імунної відповіді 

Відомо, що певні мембранні системи сприяють передачі регулюючих сигналів всередину клітини. Найбільш активними є простагландини, лейкотрієни та ліпоксини. Передачу міжклітинних сигналів здійснюють цитокіни, а також медіатори, які походять з ліпідів клітинних мембран – ейкозаноїди та тромбоцит-активуючий фактор, які синтезуються мембранними ліпідами запалених клітин. Ейкозаноїди – це окислені продукти арахідонової кислоти, з яких під впливом різних внутрішньоклітинних ферментів утворюються наступні речовини: простагландини (фермент – циклооксигеназа); лейкотрієни та ліпоксини (фермент-ліпоксигеназа); гідроксиейкозаноїдна  та епоксиейкозаноїдна кислоти (фермент – епоксигеназа).

Арахідонова кислота синтезується в організмі з жирів та лінолевої кислоти. Вона міститься в мембрані і естерифікується в фосфоліпіди (фосфатидилхолін, фосфатидилетаноламін, фосфатидилінозитол). Порушення цілісності мембрани клітини (фізична, хімічна та імунологічна травма) викликає активацію мембранних механізмів. PGE2 (простагландин Е2) пригнічує функції Т- та В-лімфоцитів та активність натуральних кілерних клітин. Простагландини є модуляторами клітинного та гуморального імунітету.

Процес формування набутого (адаптивного) імунітету є складним і має наступні етапи: 

1) антигенна стимуляція;

 2) процесінг та презентація антигену; 

3) антигенспецифічне диференціювання Т-лімфоцитів; 

4) формування субпопуляцій Т-лімфоцитів, продукція цитокінів; 

5) передача інформації про структуру антигенів В-лімфоцитам та Т-

цитотоксичним лімфоцитам;

6) антигенспецифічна диференціація та проліферація В-лімфоцитів та 

 Т-цитотоксичних лімфоцитів; 

7) утворення плазматичних клітин, синтез ними специфічних 

 імуноглобулінів та реалізація специфічних механізмів кілінгу; 

8) формування первинної та вторинної імунної відповіді; 

9) утворення імунних комплексів; 

10) формування імунологічної пам’яті. 

 

 

 

 

 

Л е к ц і я 4  

ВІКОВИЙ ІМУНІТЕТ

 

 

Формування та становлення імунної системи – це процес, який залежить і визначається через взаємодію генної регуляції імунної системи з факторами (антигенами) зовнішнього середовища. Згідно до концепції Solomon J.B. (1978), в онтогенезі людини та тварин існують віхи, які визначають перехідні періоди загального розвитку та еквівалентні стани імунної системи. При внутрішньоутробному розвитку - це вік 8-12 тижнів, коли відбувається закладка органів та розвиток клітин і молекул імунної системи. Важливе значення в цей період належить спадковим факторам, які в подальшому можуть визначати особливості функціонування імунної системи людини. Так, спадкові фактори визначають силу чи слабкість імунної відповіді на певні антигени; схильність до формування різних типів імунопатологічних реакцій та станів; визначають так званий “конституційний” імунітет, тобто стійкість (резистентність) організму до різних хвороботворних патогенів. Тобто, існує сума генів, які регулюють особливості імунної відповіді конкретної особи.

Особливості внутрішньоутробного розвитку імунної системи впливають на стан її функціонування після народження дитини. 

 

Онтогенез імунної системи

Кістковий мозок – закладається на 4-5 тижні внутрішньоутробного розвитку, починає функціонувати на 11-12 тижні, забезпечуючи: 1) постачання самопідтримуючої популяції поліпотентних стовбурових клітин для всіх ростків кровотворення (еритро-, моноцито-, лімфо- та гранулоцито-, тромбоцитоезу); 2) дозрівання В-клітин у В-лімфоцити, на яких експресовані поверхневі Ig певної специфічності (кістковий мозок є аналогом сумки Фабриціуса). Стовбурові клітини на 3-8 тижні ембріогенезу спочатку з’являются в печінці. Існує низка генетично детермінованих хвороб, які пов’язані з порушенням диференціації стовбурових клітин кісткового мозку, що приводить до відсутності в організмі клітин однієї чи кількох ліній гемоцитопоезу. Ці хвороби об’єднані під назвою важкий комбінований імунодефіцит. 

Тимус – як центральний орган імунної системи, закладається і розвивається раніше інших (на 4-тижні внутрішньоутробного розвитку) і здійснює вирішальний вплив на становлення, структуру і функцію периферичних органів імунної системи.

Динаміка змін тимусу в ембріональному періоді:

•в ембріональному тимусі на 10 тиждень внутрішньоутробного розвитку розрізняють кіркову та мозкову речовини, в петлях сітки виявляються круглі вільні клітини; 

•в ембріональному тимусі на 16 тиждень внутрішньоутробного розвитку починається потужна васкуляризація (в глибину тканини вростають вузькі тонкостінні судини, які утворюють сплетіння в мозковій речовині);

•в ембріональному тимусі на 20 тиждень внутрішньоутробного розвитку відзначається щільна інфільтрація лімфобластами, середніми та малими лімфоцитами;

•після 21 тижня внутрішньоутробного розвитку формується сітчаста основа тимусу та одночасно з’являються незрілі