Практична імунологія

Синдром полікістозних яйників (polycystic ovarian syndrome – PCOS), клінічно проявляється припиненням менструацій, відсутністю овуляції та формуванням гірсутизму. При обстеженні таких жінок у 50% хворих виявлені антитіла, скеровані проти зернистих клітин та/або інших елементів яйника, Т-лімфоцитарною інфільтрацією тканини яйника. Доведений корелятивний зв΄язок між рівнем цих антитіл та появою кіст в яйнику. Вважається, що продукція автоантитіл пов΄язана із запальною реакцією, при якій відбувається надмірна продукція цитокінів та висока експресія відповідних антигенів HLA II класу. Дослідження протягом останніх років показали, що антияйникові або антиоваріальні антитіла (АОА) не мають великого значення в патогенезі синдрому полікістозних яйників, проте підтвердили наявність органонеспецифічних гетерогенних антитіл. На сьогоднішній день цей синдром вважають генетично детермінованим. Це було підтверджено тим, що були виявлені CYP 17A ген, який кодує P450c 17α-фермент; CYP 11A ген, який кодує метаболізм ферменту P450; ген інсуліну та різні варіанти VNTR-послідовностей. Окрім цього, розвиток цього синдрому пов΄язують із зростанням рівня імунологічних факторів, характерних для хронічного запального процесу (інгібітору активатора плазміногену PAI-1, С-реактивного білоку, ендотеліну-1, експресії молекул клітинної адгезії sICAM-1, sVCAM-1, sE-selectin).

У хворих на ендометріоз клітинні імунні фактори разом з цитокінами впливають на фертильність і можуть привести до стерильності. У таких жінок рівень IL-6 та число CD8+CD11b--лімфоцитів в перитонеальній рідині значно підвищені, що вказує на важливу роль специфічної імунної відповіді при цій хворобі.

 

Імунозалежні причини та механізми формування вторинного 

непліддя

Звичний спонтанний викидень – це як мінімум третій черговий викидень до 24 тижня вагітності. Серія викиднів, які спостерігаються після першої доношеної чи недоношеної вагітності, розцінюється як вторинний синдром. 

Імунологічні причини звичних викиднів грунтуються на кількох гіпотезах. До класичних гіпотез відносяться наступні:

Перша гіпотеза. Блокуючі антитіла, які розпізнають плодові антигени батьківського походження, розташовані на поверхні зародка. Ці антитіла мають обмежену здатність зв΄язувати комплемент і фіксуються на поверхні трофобласту, не викликаючи його пошкодження. Вони захищають трофобласт від атаки реактивних лімфоцитів та антигенів батьківського походження. Блокуючі антитіла периферичної крові, також мають здатність блокувати змішану культуру материнсько-батьківських лімфоцитів. Ефективність блокуючого впливу цих антитіл знижується при статевих контактах жінки з сперматозоїдами багатьох чоловіків. Вважається, що блокуючі фактори можуть не утворитися через наявність спільних HLA-антигенів у чоловіка та жінки (подібно до родинних шлюбів), у зв΄язку з чим не формується захисна маткова реакція щодо плоду, а відбувається модуляція власної (потенційно шкідливої) імунної відповіді проти алотрансплантату, яким є, в певному розумінні, плід. У зв’язку з цим, необхідно проводити дослідження спільних алелей HLA І і ІІ класів у подружньої пари в тому випадку, коли в  жінки мали місце звичні викидні. 

Друга гіпотеза. Небезпека ідентичності (гомозиготизму) антигенів HLA системи в матері та плоду. Існують рекомендації, які стосуються того, що в випадку звичних викиднів необхідно шукати зміни не тільки в межах HLA системи, а й у генах, асоційованих з HLA або в генах, які локалізовані в близькому сусідстві з цією системою. Однак, як було вказано вище, на синцитіотрофобласті відсутня експресія молекул HLA системи. Доведена значна роль крос-реагуючого трофобластично-лейкоцитарного антигену (TLX), який, як вважають дослідники, повинен виконувати роль антигенів HLA, працюючи на клітинах трофобласту. Згідно до цієї гіпотези, у випадку аналогічного комплекту антигенів TLX у матері та батька, зародок не проявляє достатньої імуногенності, необхідної для індукції захисної імунної відповіді зі сторони матки. 

В обох концепціях підставою для попередження спонтанних викиднів є стимуляція продукції материнських охоронних сироваткових факторів, які блокують реактивні маткові лімфоцити, скеровані проти алотрансплантату.

До найбільш важливих причин звичного невиношування у жінок відносять розвиток у них органоспецифічних або системних автоімунних хвороб. Інтенсивність продукції антитіл у чоловіків та жінок є різною. Як було сказано вище, в жінок порівняно з чоловіками схильність до продукції автоантитіл є вищою. Статеві гормони стероїдного генезу впливають на розвиток В-лімфоцитів. Так, наприклад, в експерименті на мишах введення естрогенів приводило до посиленого синтезу автоантитіл на тлі стабільної кількості В-лімфоцитів.

Важливою причиною викиднів, окрім незначно вираженої  модуляції маткової імунної відповіді, можуть стати автоімунні реакції зі сторони матері, а особливо присутність у крові антифосфоліпідних антитіл, які викликають порушення в системі згортання крові, підвищене тромбоутворення в плаценті чи передчасне її відшарування.

Власне, автоімунні реакції відносяться до основних причин непліддя імунного генезу. Ці реакції включають присутність антифосфоліпідних антитіл, антитиреоїдних антитіл, антинуклеарних антитіл, антиспермальних та антиоваріальних антиліл.Окрім вказаних автоантитіл, існує низка розчинних та клітинно-асоційованих молекул з потенційною антифертильною активністю, до яких належать: HLA-антигени, інтегрини, фактор, який інгібує лейкемію (LIF), цитокіни, ендометріальні фактори адгезії, муцини (зокрема MUC-1) тощо.

За останні роки завдяки розвитку новітніх лабораторних технологій вченим вдалося виявити, що причиною непліддя часто стає порушення регуляції імунної відповіді жінки. Серед них виділяють наступні:

•Зміна функцій та фенотипу натуральних кілерних клітин (NK). У здорової вагітної жінки в периферичній крові містяться NK-клітини (CD56 dim CD16+), а в матковому кровообігу - так звані маткові uNK (uterine) клітини (CD56 bright CD16-). Порушення імплантації в жінок асоційовані із збільшенням абсолютного числа активованих CD56 dim CD16+CD69+. Доведено також, що в вагітних жінок зустрічається особливий генотип HLA антигенів сублокусу HLA-G, відповідальних за