Практична імунологія

 

Імунологія яйника

У яйнику відсутній виражений  тканинний бар΄єр, аналогічний бар΄єру кров-яєчко. Численні спостереження вказують на обмежений доступ імунних факторів до цього органу. Базальна мембрана розділяє зернисті клітини, які диференціюються від первинних фолікул (пухирців) та зростаючих фолікул на всіх етапах їх формування. У процесі розвитку та дозрівання пухирця змінюється транспорт молекул через базальну мембрану. У результаті цього, в пухирцевій (фолікулярній) рідині виявляються субстанції, які перейшли з периферичної крові (в т. ч. імуноглобуліни) та речовини, які синтезуються зернистими клітинами. Встановлено, що білкові субстанції фолікулярної рідини та сироватки крові при електрофорезі дають подібний профіль. У фолікулі, який гасне, часто знаходять багато клітин різних типів, однак частка цих клітин невідома. Фізіологічно таке явище спостерігається лише в згасаючих фолікулах, а не в ростучих чи дозріваючих. У фізіологічно нормальних умовах невелике число лейкоцитів знаходиться в корі яйника. Вважається, що ймовірна імуносупресія в межах яйника функціонує за участю біологічних факторів, які ними синтезуються.

 

 Взаємодія яйника з імунною системою

Імунна система впливає на дозрівання яйцеклітин та на пізню активацію вісі гіпоталамус-гіпофіз-яйники. Першими ідентифікованими факторами, які впливають на яйники, були  IL-1 та IL-2. Ці цитокіни регулюють диференціацію зернистих клітин у дозріваючі фолікули. Проведені дослідження показали наявність гальмуючого впливу на функцію яйників IL-1, синтез якого індукується  фолікулостимулюючим гормоном FSH (follicle stimulating hormone). Окрім цього показано, що IL-1 гальмує лютеїнізацію, індуковану лютеїнізуючим гормоном LH (luteinizing hormone) та синтез прогестерону в зернистих клітинах. У культуральних дослідженнях доведений гальмуючий вплив IL-1 на синтез естрадіолу, індукованого людським хоріонічним гонадотропіном HCG (human chorion gonadotropin). IL-2 пригнічує синтез зернистими клітинами яйника прогестерону. 

 

Імунологія заплідненя

Запліднення є комплексним процесом, який вимагає від сперматозоїда виконання низки послідовних дій перед його проникненням у яйцеклітину. До цих обов’язкових  послідовних дій відносяться: 

1) капацитація; 

2) акросомна реакція;

3) зв΄язування із прозорою зоною яйцеклітини (zona pellucida - ZP); 

4) пенетрація плазматичної мембрани та злиття з яйцеклітиною. 

 

Для реалізації вказаної послідовності дій необхідні, як мінімум, п’ять поверхневих мембранних білків сперматозоїда, які відповідають за їх зв΄язування із ZP. Найважливішими з них є антиген запліднення FA-1 (fertilization antigen) і спермальний антиген людини HSP (human sperm peptide). У неплідних подружніх пар, які вважали себе  здоровими, виявлялися антитіла до FA-1 в сім΄яній рідині чоловіка та в цервікальному слизі жінки. Антитіла до human sperm peptide були знайдені в сироватці крові та сім΄яній рідині чоловіків з імунозалежним непліддям.

 

Комплекс плід-плацента

Плід можна розглядати як приклад алогенного трансплантату, який успадковує половину батьківського набору антигенів. Існує багато адаптаційних механізмів, які забезпечують виживання плода в фізіологічних умовах, до яких належать:

•матка відноситься до імунологічно привілегійованого органу, в якому активність імунних реакцій є менш активною;

•розмежування плодово-маткового кровообігу з незначним проникненням клітин в обидвох напрямках (у фізіологічних умовах);

•специфічна будова трофобласту, на клітинах якого експресовані некласичні антигени гістосумісності з слабо вираженою здатністю до презентації антигену та продукції факторів, які забезпечують стійкість трофобласту до впливу цитотоксичних антитіл та комплексів антиген-антитіло-компоненти комплементу;

•формування імунної відповіді зі сторони матки, результатом якої є синтез захисних відносно плода факторів;

•нагромадження в ендометрії/децидуальній оболонці матки до- і післяімплантаційних Т-регуляторно-супресорних лімфоцитів.

 

Імунологічні стосунки між організмом матері та плода характеризуються динамічною рівновагою, при якій плід отримує пасивний імунітет від матері і одночасно розвиває власну імунну компетентність. У той же час мати підтримує власні імунні реакції при відсутності відторгнення трофобласту та плода. У процесі вагітності можлива сенсибілізація матері алоантигенами еритроцитів,  білків сироватки крові, тромбоцитів, лейкоцитів плода. Бар’єрним органом між матір’ю та плодом є плацента, в якій трофобласт (тканина плідного походження) виконує функцію імунологічної буферної зони. Для нормального перебігу вагітності необхідні речовини з імуносупресивними властивостями: трофобластичні антигени (білок ранньої фази вагітності, який сприяє супресії Т-лімфоцитів; трофобаст-лімфоцит перехресно-реагуючий антиген; відсутність на клітинах трофобласту антигенів HLA І класу та наявність HLA-G); пригнічення функції NK клітин на тлі збереження їх регуляторної ролі; альбуміни, α-, β-, γ-глобуліни, групоспецифічні антигени, гістамін, α-1-фетопротеїн, α-1-глікопротеїн. 

Плацента виконує імунорегулюючу роль завдяки синтезу наступних речовин: хоріонічного гонадотропіну, плацентарного лактогену, естрогену,  прогестерону, кортикостероїдів, простагландину Е2, TGF- β тощо. До кінця вагітності в кровоплин матері поступає біля 100 000 клітин трофобласту, які в організмі матері виконують функцію антигенів, сорбуючи алоантитіла - антитіла, які утворилися проти клітин плода. На кінець 1-го - на початок 2-го триместру вагітності в систему «мати-плід» починає поступати антитіла класу IgG, які захищають спочатку плід, а потім дитину від тих інфекцій, якими перехворіла мати. 

У випадках імунізації матері антигенами плода, виникають патологічні процеси. Антиплацентарні антитіла можуть зумовити підвищену проникливість плаценти для органних антигенів, результатом чого може стати пошкодження плода чи його смерть. 

Існують інші механізми толерантності імунної системи матері: