+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
45
Мова:
Українська
з договором, за яким має встановлюватися також його гонорар, адже довіреність – це безоплатна передача повноважень. Про те, якщо припустити можливість дії адвоката на підставі довіреності, то грамотний адвокат не повинен її посвідчувати, оскільки знає, що можна заявити клопотання про його допуск до участі у справі як представника особи із занесенням цих відомостей до протоколу судового засідання. Виходячи з того, що сторона не обмежена у праві подавати й письмові клопотання, заявлена вимога про допуск адвоката може бути викладене у письмовій формі з приєднанням його до справи. Отже, і це положення свідчить про те, що в нотаріальному порядку посвідчувати довіреність на представництво прав та інтересів особи адвокатом недоцільно[30].
Отже, адвокат, що діє приватно, має надавати суду не ордер, а договір доручення від конкретної особи та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Але при цьому потрібно враховувати два аспекти. Якщо адвокат бере участь у процесі разом з особою, інтереси якої він представляє, то достатньо суду надавати договір доручення, оскільки всі спеціальні права, якими сторони наділяються згідно зі ст. 31 ЦПК, вони можуть здійснювати в процесі самостійно.
Нині на практиці виникають запитання: а чи не достатньо договору доручення, в якому клієнт може зазначити весь комплекс спеціальних процесуальних прав та обов'язків, якими він наділяє свого представника у процесі, чи, крім договору, потрібна ще й довіреність. Якщо виходити із букви закону, а саме ст. 44 ЦПК, то у ній передбачається, що для обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії вони мають бути застережені у виданій йому довіреності, а не у дорученні, які за своєю матеріальною природою належать до різних видів правочинів.
У разі здійснення адвокатом у конкретній справі представницьких функцій за довіреністю або як законного представника (батько, матір та ін.), він має втрачати свій правовий статус як адвокат, оскільки адвокат діє не на підставі довірчих взаємовідносин, а лише на договірних засадах. Це положення випливає із ст. 12 Закону „Про адвокатуру” та статей 84, 85 ЦПК, і ці норми визначають, що лише діяльність адвоката може здійснюватись у цивільному процесі на платній основі й за рахунок сторони, проти якої винесено рішення.
Через особливості договірного представництва адвоката слід зазначити, що правовідносини між ним та клієнтом у цивільній справі утворюють складну правову систему, оскільки вони виникають на підставі цивільної угоди, яка передбачає певні умови здійснення представництва, що регулюються як нормами ЦПК, так і Законом „Про адвокатуру”. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248-250 Цивільного кодексу України. До підстав припинення довіреності віднесені законодавцем такі:
закінчення строку довіреності;
скасування довіреності особою, яка її видала;
відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою або безвісно відсутньою, визнаною її недієздатною або обмежено дієздатною;
смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, або безвісно відсутньою, визнаною її недієздатною або обмежено дієздатною.
Частиною 2 ст. 248 ЦК передбачено положення про те, що з припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення, це положення може мати безпосередньо стосуватися й цивільного судочинства. У ст. 249 ЦК йдеться про те, що особа, яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. У цьому випадку особа повинна негайно повідомити представника про таке скасування. Виходячи із того, що довіреність може видаватися на представництво у суді, тобто на реалізацію особою суб'єктивного права на судовий захист, нічого в ЦК не сказано про те, що про припинення довіреності, тобто представництва, довіритель може повідомити суд.
Повідомлення суду про припинення представництва та обмежень повноважень представника шляхом подання письмової або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. За загальним правилом, таке повідомлення має зробити особа, яка видала таку довіреність, а потім припинила її дію чи обмежила представника в повноваженнях. Якщо особа, яка видала довіреність, – позивач у справі – померла (п. 6 ст. 248 ЦК), то повідомити суд про припинення представництва може її правонаступник. На нашу думку, припинення чи обмеження повноважень представника шляхом подання письмової або усної заяви може мати місце у кожному конкретному випадку, а саме, якщо справа розглядається судом першої інстанції, то лише про обмеження тих дій, які стосуються діяльності представника у суді першої інстанції.
Якщо ж довіреність видавалась також і на участь у суді апеляційної та касаційної інстанцій, то при розгляді справ саме у цих судах особа аналогічно повинна повідомляти суд цих інстанцій про припинення чи обмеження повноважень представника. Наприклад, у суді апеляційної інстанції особа заявляє суду про припинення або розширення, порівняно із судом першої інстанції, обмежень представника, їй треба подати нову письмову заяву або усно заявити про це у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони. Згідно з п. 3 ст. 248 ЦК представництво припиняється у разі відмови представника від наданих йому повноважень. У коментованій частині має місце застереження про те, що якщо представник відмовився