Представництво у цивільному процесі України

Деякі науковці-цивілісти вважають, що для представництва інтересів інших осіб у цивільному процесі мають існувати й інші підстави. Насамперед, для належного користування процесуальними правами треба їх добре знати, а тому представник має обиратися з юридично обізнаних осіб. У процесуальній нормі зроблене посилання лише на те, що представником може бути адвокат, а іншою особою навіть не юрист.

У ч. 2 ст. 40 ЦПК має місце положення про те, що одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні. Це положення закону заслуговує на увагу, оскільки узгоджується із принципом цивільного процесу – неможливості процесуального представництва інтересів осіб з різними інтересами. Крім того, це положення узгоджується зі ст. 7 Закону України „Про адвокатуру”, де адвокату, який за ч. 1 ст. 40 ЦПК може бути представником у суді, заборонено виконувати повноваження представника у суді, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених статтею 61 Кримінально-процесуального кодексу України. На думку С. Я. Фурси, це положення фактично дублює встановлене обмеження щодо адвокатів, а тому може бути виключене зі ст. 40 ЦПК України [35].

Адвокатура, як соціально-правовий інститут, відіграє важливу роль в житті будь-якого цивілізованого суспільства. Як елемент політичної системи вона виконує функцію особливої державної ваги -- захищає права і законні інтереси громадян. Відповідно до ст. 59 Конституції України на адвокатуру покладається забезпечення права громадян на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ в судах та інших державних органах.

В цивільному судочинстві, як свідчить судова практика, від загального числа справ, у яких беруть участь представники сторін, більшість їх розглядається за участю адвокатів. Його участь в суді надає змогу особі, права та законні інтереси якої порушено, отримати кваліфіковану юридичну допомогу та повною мірою захистити свої права та законні інтереси.

Основна спрямованість професійної діяльності адвоката, як зазначає Т. Варфоломєєва та Б. Русанов, полягає в здійсненні реального захисту через суд прав і законних інтересів громадянина чи організації від неправомірних посягань та у відновленні порушеного права. Високі професійні, етичні вимоги, що ставляться до адвоката, та особливості виникнення і розвитку цивільного процесу: диспозитивність, змагальний характер, тощо -- обумовлюють специфіку представницької діяльності адвоката в цивільному судочинстві.

На відміну від кримінального судочинства, в якому питання про вступ адвоката в процес не залежить від законності чи обґрунтованості позиції підзахисного, в цивільному процесі прийняття адвокатом доручення клієнта на ведення справи в суді залежить від наявності в ній правової позиції, що на сьогодні загальновизнано в юридичній літературі.

З метою недопущення завдання шкоди інтересам клієнта правом багатьох західноєвропейських країн закріплено правило, відповідно до якого адвокат не може прийняти доручення і самостійно вести справу клієнта в разі невідповідності його рівня кваліфікації та досвіду ступеню її складності. Зокрема, Кодекс правил для адвокатів країн Європейської співдружності (п. 3. 1. 3) передбачає, що адвокат не вправі вести справу, яка завідомо не відповідає рівню його професійної компетенції, без участі в ній іншого адвоката, що володіє необхідною компетенцією. Аналогічне положення, на думку І. Павлуша, доцільно було б закріпити в Кодексі адвокатської етики, над створенням якого працює Спілка адвокатів України [28].

Разом з цим постає питання про можливість участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони. О. Гетманцев, посилаючись на те, що чинне законодавство не містить обмежень щодо числа представників, які можуть захищати в суді інтереси однієї сторони, правильно зазначає, що особа для реалізації свого права на участь як сторони в процесі може мати декілька представників[16]. При цьому варто додати, що при участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони їх позиція у ній має бути взаємоузгодженою, і виникнення колізій між їх правовою позицією під час розгляду справи в суді не допустиме. Крім того, процесуальні дії, вчинені одним з адвокатів, в межах наданих йому стороною повноважень, мають розглядатись як такі, що вчинюються за згодою інших адвокатів, які виступають на боці цієї ж сторони.

На відміну від кримінального процесу, де позиція у справі адвоката-захисника в окремих випадках може не збігатися з позицією його клієнта, в цивільному процесі, в силу того, що адвокат-представник діє від імені та за дорученням клієнта, позиція його не повинна розходитись з позицією довірителя. При виникненні колізій в позиції з клієнтом адвокат має роз'яснити свою позицію у справі та погодити її з ним. Останній вправі відмінити доручення на ведення справи з будь-яких причин. Чинне законодавство не містить обмежень і щодо відмови адвоката від доручення