Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Представництво у цивільному процесі України

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
45
Мова: 
Українська
Оцінка: 

їх до участі у справі як законних представників.

Проблема для даного виду представництва полягає в тому, що слід розмежовувати випадки, коли інтереси представника не збігаються з інтересами особи, яку він представляє. Зокрема, у ч. 2 ст. 1179 ЦК встановлено, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником чи опікуном, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. У цьому конкретному випадку встановлюється, що інтереси неповнолітньої особи не збігаються з інтересами батьків та інших осіб, оскільки тут постає питання про особисту відповідальність законних представників за дії неповнолітньої особи. Тому вони мають притягатися до участі в справі не як представники, а як відповідачі.
У статті 238 ЦКУ встановлено: представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Отже, в справах, де інтереси дітей відрізняються від інтересів батьків, останні не повинні представляти інтереси дитини. Тому якщо такі випадки матимуть місце та суд при розгляді справи встановить це, він повинен зупинити провадження у справі і запропонувати органу опіки та піклування чи іншому органу, визначеному законом, замінити законного представника. Це положення поширюється на випадки, коли у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, немає представника.
Виходячи із аналізу п. 5 ч. 1 ст. 201 ЦПК, ст. 43 ЦПК, суд у разі заміни чи призначення законного представника повинен зупинити провадження та запропонувати органу опіки та піклування призначити законного представника, тобто опікуна чи піклувальника. Фактично, тут зроблена спроба зменшити обсяг повноважень у цивільному процесі осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Зокрема, замість посилання на статті 32, 33 ЦК у цій нормі йдеться про те, що права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Але ж ці особи згідно з ЦК вправі особисто здійснювати значну частину своїх прав, тому щодо таких прав потребується згода неповнолітніх осіб на їх заміну батьками. Тому суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу. Ці дії суду зумовлені тим, що суд в інтересах дитини може вислухати її думку.
Разом з тим, треба погодитись з позицією С. Я. Фурси, що суд лише формально призначає опікуна чи піклувальника, а пропозицію робить орган опіки та піклування. Отже, діяльність суду зводиться до призначення конкретної кандидатури опікуном або піклувальником.
Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам, така процесуальна конструкція у цивільному процесі іменується „субпредставництвом”, останній на відміну від законного представника здійснює добровільне (договірне) представництво.
Договірне представництво, що ґрунтується на правочині між довірителем та представником. Даний вид представництва є найбільш розповсюдженим, оскільки як самі особи, так і їх законні представники мають право доручати ведення справи у суді іншим особам. Необхідною умовою для здійснення представництва є взаємне волевиявлення довірителя та представника, а також представлення суду належним чином оформлених повноважень. До договірного представництва можна віднести й представництво юридичних осіб, в змісті якого, як правило, лежить трудовий договір, і представництво на підставі довіреностей.
Довіреність -- це письмове уповноваження, яке надається однією особою (довірителем) іншій особі (довіреному або представнику) для представництва перед третіми особами, яке не має зобов'язального характеру, виконується добровільно, добросовісно, безоплатно. Таким чином, зміст довіреності, на думку автора, полягає в тому, що довіритель довіряє здійснення певних юридично значущих дій іншій особі без оплати її послуг. А довіреність, яка при цьому посвідчується нотаріусом або іншими зазначеними в законі особами, є доказом для третіх осіб, що передання повноважень представнику на вчинення зазначених у довіреності дій є законним. Саме з наявністю такого змісту в Цивільному процесуальному кодексі України пов'язується можливість для ствердження повноважень представників надання судові лише довіреностей. Це зумовлено тим, що в суді як представники можуть працював за гроші лише адвокати. Пояснюється це тим, що держава наділяє лише їх відповідною компетенцією, що зумовлено рівнем їх знань, чіткою регламентацією відповідальності, властивою цій професії, та системою оподаткування тощо. Тому адвокати не можуть брати участь у справі на підставі довіреності, а мають одержувати ордер від юридичної консультації. Для приватних адвокатів, які не входять в адвокатські об'єднання, підтвердженням їх повноважені має бути договір доручення.
На думку І. М. Ільїнської, необхідно розрізняти два загальні види представництва, що за чинним законодавством виникають на підставі довіреності:
  1. Обов'язкове (що зумовлює обов'язок щодо виконання доручення), яке зумовлене трудовими правовідносинами представника з юридичною особою, а також тими, що випливають з договору доручення;
  2. Добровільне, яке ґрунтується на волі довірителя і яке особисто визначає повноваження представника, як правило, шляхом видачі довіреності.
Для першого виду представництва, дійсно, правовідносини зумовлюються зобов'язанням представника виконати правочин, але не в силу посвідчення довіреності, а за наявності інших правовідносин -- трудових, договірних. Для другого
Фото Капча