Представництво у цивільному процесі України

Слід звернути увагу й на те, що на юридичних осіб поширюється положення ч. 2 ст. 38 ЦПК, тобто якщо інтереси юридичної особи у процесі представляє її орган, то така юридична особа може мати у цьому ж процесі ще й представника, наприклад, адвоката, юрисконсульта. Щодо органів, які представляють інтереси юридичної особи, то при розгляді справи необхідно виходити із того, що порядок призначення та обрання органів юридичної особи може бути передбачений законом або установчими документами, у випадку, коли законом це питання не регламентовано, воно має бути визначене в установчих документах із зазначенням повноважень таких органів. Але учасниками процесу можуть також бути установи, організації підприємства, які не мають статусу юридичної особи. Вони є суб'єктами цивільних процесуальних відносин в силу прямої вказівки закону, наприклад, органи опіки та піклування згідно з нормами СК України. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ЗУ „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 року присутність представника органів опіки та піклування на судових засіданнях є обов'язковою в разі, якщо розглядається справа стосовно дитини або з питань, що зачіпають права дитини.

Якщо участь у процесі брала юридична особа, діяльність якої підлягає припиненню (ліквідації), то від її імені у суді виступає уповноважений представник ліквідаційної комісії.

Якщо мова йде про представництво інтересів держави, то врегулювання цих відносин не конкретизовано. Законодавець зазначає загальне положення про те, що державу представляють відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції через свого представника. Так, виходячи зі ст. 121 Конституції України та ч. 2 ст. 45 ЦПК, державу в процесі може представляти прокурор, але його представництво не є універсальним, а залежить від процесуального статусу держави. В тих випадках, коли держава є позивачем у справі, а її інтереси представляє прокурор, він здійснює функцію представництва, оскільки підставою участі його у процесі є закон, яким він уповноважений на здійснення такої діяльності, тому він має надати суду документ, який стверджує його повноваження як прокурора (посвідчення прокурора). Якщо держава є відповідачем у справі, то інтереси держави має представляти той державний орган, який згідно з його функціями є відповідальним за виконання відповідної державної функції. Наприклад, коли позов пред'являється до держави у зв'язку із завданням шкоди здоров'ю людини через виникнення надзвичайної ситуації, а держава гарантувала всім громадянам безпечне довкілля, то інтереси держави має представляти Міністерство з надзвичайних ситуацій. У цій ситуації прокурор може безпосередньо представляти інтереси осіб, які постраждали внаслідок аварії тощо. Прокурор може як безпосередньо представляти інтереси держави, так і опосередковано. Наприклад, позов був пред'явлений до прокуратури як органу держави про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу прокуратури (ст. 1176 ЦК), тому прокуратура є безпосереднім відповідачем.

Від імені муніципальних утворень участь у процесі беруть органи місцевого самоврядування, в межах їхньої компетенції, яка встановлена певними актами, які визначають статус цих органів. У випадках, передбачених законом, за спеціальним дорученням та від їхнього імені можуть виступати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи та громадяни. Наприклад, отримання відумерлої спадщини покладається на територіальну громаду, це зумовлює участь представників органів місцевого самоврядування у справах про визнання спадщини відумерлою.

2. 3 Залежно від статусу особи, яка може бути представником у суді

До особи, яка може бути представником у суді, пред'являється ряд вимог з урахуванням виду представництва. Але, за загальним правилом, судовий представник – це особа, яка досягла 18 років та має цивільну процесуальну дієздатність та належно оформлені повноваження на здійснення функції представництва, тобто на виконання процесуальних прав та обов'язків в інтересах особи, яку вона представляє. Та у ч. 1 ст. 40 ЦПК України має місце застереження, що представником може бути особа з урахуванням перерахованих вище критеріїв, за винятком осіб, передбачених ст. 41 ЦПК, де зазначені особи, які не можуть бути представниками. Але, на думку авторів, положення щодо віку, з якого особа може бути представником, а саме якщо вона досягла 18 років, не узгоджується з нормами Цивільного кодексу, Сімейного кодексу та положенням ст. 29 ЦПК. Так, неповнолітній особі може судом надаватися повна цивільна дієздатність, якщо ця особа досягла 16-ти років та працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини, тобто ці особи після набрання таким рішенням законної сили можуть у суді виконувати повноваження представника. Частиною 2 ст. 34 ЦКУ також передбачено, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Тобто така особа може бути самостійним та повноправним суб'єктом цивільних процесуальних відносин та здійснювати комплекс процесуальних прав, нести процесуальні обов'язки згідно з ЦПК, тобто бути представником. Тому законодавцеві потрібно узгодити норми ЦПК із матеріальними нормами та виключити з ч. 1 ст. 40 ЦПК вік, з якого особа може бути представником.