Представництво у цивільному процесі України

Разом з тим і процесуальному представнику можуть надаватися довірителем деякі повноваження на вчинення процесуальних дій щодо розпорядження об'єктом матеріального спору. Так, процесуальний представник може користуватися правом на одержання присудженого майна або грошей за наявності у нього повноважень, які чітко вказані в його довіреності згідно з ст. 42 ЦПК України [20].

Проаналізувавши все вищенаведене, можна виділити окремі відмінні риси між інститутом представництва в цивільному праві і цивільному процесі:

• представник в цивільному процесі має право вчиняти лише процесуальні дії в суді, а представник в цивільному праві лише щодо вчинення різноманітних правочинів;
• правовідносини в цивільному праві базуються на підставі договору доручення, а в цивільному процесі – на підставі довіреності. Договір доручення відрізняється від довіреності тим, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони певні юридичні дії (ст. 1000 ЦКУ). Тому правовідносини не слід ототожнювати з довірчими, а слід визнати як договірні;
• на відміну від представництва в цивільному праві, метою представництва в цивільному процесі є надання правової допомоги не тільки довірителю, але і суду.

Як зазначає С. Я. Фурса, в законі робиться лексична помилка, коли зазначається, що в договорі доручення бере участь довіритель, оскільки це слово походить від слова „довіра”, а не „доручення”. Таким чином, особу, яка дає доручення, необхідно називати доручителем, а не довірителем. В російській мові використати термін „поручитель” не можливо, оскільки він має значення відповідне українському „поручник”, який застосовується у договорах поруки. У зв'язку з цим щодо договору доручення в українській мові може вільно використовуватись термін „доручитель” [35].

Правове становище представника як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визначається нормами статей 44-46 ЦПК України. Ці функції також визначені ст. ст. 1, 6 Закону України „Про адвокатуру”. Правовими особливостями представника у цивільному процесі є завдання і мета участі останнього під час здійснення правосуддя у цивільних справах. Так, з одного боку, до основних завдань представника слід віднести надання правової допомоги з метою отримання позитивного правового результату для особи, інтереси якої він представляє. З іншого боку, представник під час здійснення представницьких функцій вступає у правовідносини із судом, а також сприяє суду у здійсненні судочинства у повній відповідності до встановленої законодавством процедури та вимог законодавства. Так, представник вправі оскаржувати дії або бездіяльність суду, його рішення та ухвали, які не відповідають вимогам законодавства і на цій підставі досягається більш високий рівень правосуддя. Слід зазначити, що для певного кола осіб (обмежені у дієздатності, недієздатні, засуджені до позбавлення волі, юридичні особи та ін.) участь у цивільному процесі можлива лише через представника, що не лише підвищує рівень значення даного інституту, а й визначає єдину можливість здійснення правосуддя із забезпеченням прав та інтересів таких осіб.

У ч. 2 ст. 38 ЦПК закріплено положення, згідно з яким особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Так, особа може брати участь у процесі разом (одночасно) зі своїм представником та така особиста участь не перешкоджає особі мати у справі представника. Так, коли матиме місце неявка представника у судове засідання, особа може клопотати перед судом про відкладання слухання справи у зв'язку з його неявкою з поважних причин. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд (ч. 2 ст. 169 ЦПК) у зв'язку з неявкою представника. Представник також може брати участь у процесі за відсутності особи, інтереси якої він представляє, при цьому він повинен мати повноваження на ведення справи у суді, користується комплексом процесуальних прав та обов'язків, якими наділяється ця особа у ЦПК, тобто, як передбачено ч. 1 ст. 44 ЦПК, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності (чи дорученні залежно від виду представництва). На практиці мають місце спірні ситуації, які стосуються питання: а чи може особа мати у справі декількох представників, чи виходячи буквально із аналізу ч. 2 ст. 38 ЦПК, слово „представник” вживається в однині, тому особа може мати лише одного представника? Практика йде таким шляхом: особа може мати декілька представників і кількість цих представників не обмежується законом.

Правові підстави участі представника у цивільному процесі визначені у нормативно-правових актах держави, які направлені на врегулювання суспільних відносин у сфері процесуального представництва. Аналізуючи нормативно-правову базу процесуального представництва, їх можна систематизувати так:

1. Конституція України – Основний Закон України, норми якого закріплюють основні принципи інституту процесуального представництва;
2. міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
3. Цивільний процесуальний кодекс України, норми якого регламентують правовий режим інституту процесуального представництва;
4. інші кодифіковані законодавчі акти, які містять норми, що регулюють відносини з приводу функціонування матеріальної основи