Представництво у цивільному процесі України

 

РОЗДІЛ 3. ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ТА ЇХ ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

Як визначалось у попередніх розділах даного дослідження, представниками в цивільному процесі може бути велика кількість осіб з різними правовими статусами. Всі ці представники будь-то адвокат, прокурор, законний представник, представник громадської організації чи юрисконсульт юридичної особи наділені певними правами та обов'язками під час здійснення представницьких функції у суді. У ст. 44 ЦПК, не перераховуються усі процесуальні дії, які може вчиняти представник від імені довірителя, а у ч. 1 цієї статті зазначається, що представник, який має повноваження на ведення справи у суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Слід розуміти, що представник, який виражає інтереси однієї зі сторін, наділяється правами та несе обов'язки сторони, передбачені статтями 27, 31 ЦПК, крім тих, на вчинення яких він обмежений довірителем. Тобто, виходячи із зазначених статей представник має право:

знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду;

на стороні позивача має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, на стороні відповідач має право визнати позов повністю або частково;

користуватися іншими правами передбаченими довіреністю та цивільно-процесуальним законодавством.

Але дані повноваження потрібно узгодити з різними видами представництва та документами, які стверджують повноваження представника у суді, зокрема адвоката. Так, ч. 4 ст. 42 ЦПК передбачено, що адвокат на ствердження своїх повноважень може подати суду ордер, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договір. Щодо договору, то на підставі договорів доручення (договору про надання адвокатських послуг) у переважній більшості діють адвокати, які займаються адвокатською практикою індивідуально. Тому в такому договорі довіритель може передбачити „обмеження повноважень представника”. Щодо ордера, то у ньому через його форми та зміст не можуть бути зазначені такі обмеження. У цьому контексті викликає сумнів висновок Зейкан Я. П., „що одні автори прирівнюють ордер адвоката до довіреності та визначили для них однаковий правовий статус”. Виходячи із аналізу ч. 4 ст. 42 ЦПК, неправильним може вважатися висновок про те, що ордер законодавцем прирівняний до довіреності. Перш за все слід сказати про те, що ордер видається адвокату адвокатським об'єднанням, але видачі такого ордеру передує договір між об'єднанням та клієнтом. Тому в такому договорі доручення можуть бути перелічені усі права та обов'язки адвоката у суді як представника та із зазначенням обмежень повноважень адвоката. Якщо таких обмежень немає у цьому договорі, то адвокату достатньо подати суду ордер, а для огляду можна подати сам договір доручення клієнта із адвокатським об'єднанням, про що зробити відмітку у протоколі судового засідання, що обмежень щодо повноважень адвоката не існує, про що може підтвердити сам клієнт – сторона у справі або подати суду його копію для приєднання до справи.

Позиція авторів щодо неможливості передачі повноважень адвокату на підставі довіреності розходиться з п. 146 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р., а саме щодо положення, що у довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їхній статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання). Це чинне положення Інструкції передбачає можливість посвідчення таких довіреностей, незважаючи на те, що воно суперечить ч. 4 ст. 42 ЦПК, ст. 12 Закону України „Про адвокатуру”, Правилам адвокатської етики, схваленим Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. (протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6/VІ). Тобто за Інструкцією можливість адвоката діяти на підставі довіреності передбачається, але в основі таких відносин лежать довірчі правовідносини, а не договірні.

Адвокат мусить діяти згідно