Представництво у цивільному процесі України

Участь у процесі законного представника, а саме батьків, усиновлювачів стверджується свідоцтвом про народження дитини та, крім того, ці особи повинні подати документ, який підтверджує їхню особу, зокрема паспорт та інші документи, які можуть бути прийняті судом для підтвердження особи. Щодо малолітніх осіб, то їхні інтереси у процесі може представляти також опікун, а права і свободи неповнолітніх осіб віком від 14 до 18 років, а також осіб, обмежених у дієздатності, можуть представляти піклувальники, тому ці особи як представники повинні надати для ствердження своїх повноважень рішення про призначення опікуном чи піклувальником. Оскільки патронатний вихователь прирівнюється до опікунів та піклувальників, то для представництва ним у цивільному процесі останній повинен подати рішення органу опіки та піклування про призначення його патронатним вихователем (ст. 255 СКУ). Якщо інтереси особи безвісно відсутньої у процесі представляє опікун, призначений для опіки над його майном, то подається рішення про призначення його опікуном. А ось щодо особи, яка є охоронцем спадкового майна, то таку особу призначає нотаріус, який для ствердження його повноважень за аналогією з виконавцем заповіту (ч. 4 ст. 39 ЦПК) видає цим особам свідоцтва, які й повинні подаватися суду для посвідчення їхніх повноважень як представників.

Згідно зі ст. 45 ЦПК прокурор може звернутися до суду із заявою, спрямованою на порушення справ окремого провадження в інтересах осіб, держави чи з метою захисту суспільних інтересів. Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора відрізняється від правосуб'єктності заявника тим, що прокурор захищає інтереси заявника і державні, а заявник свій особистий інтерес і в подальшому свої суб'єктивні права. Заінтересованість прокурора в справі має державний характер, а особистий інтерес заявника визначається необхідністю здійснення ним суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав.

Конституцією України передбачається новий підхід до визначення процесуального становища прокурора в цивільному процесі. Але це не означає, що прокурор є представником сторони. Він є службовою особою державного органу – прокуратури і діє без спеціальних доручень цього органу і на підставі закону та службового становища виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції. Отже, його діяльність може бути віднесена до законного представництва, оскільки саме закон є правовою підставою його участі в процесі.

Хоча у ст. 45 ЦПК мова йде про діяльність прокурора щодо захисту прав, свобод та інтересів інших осіб, яка виражається у двох процесуальних формах: пред'явлення заяви до суду та вступ у процес на будь-якій стадії, за якими прокурор здійснює функцію представництва, автори зважають за доцільне зупинитися на аналізі процесуального становища прокуратури, коли до неї пред'являється позов та її інтереси у процесі представлятиме прокурор. Так, за ст. 1176 ЦКУ, на прокуратуру може бути покладений обов'язок відшкодувати шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю. У цьому випадку інтереси та права прокуратури як юридичної особи буде у процесі представляти її представник – прокурор, який повинен бути уповноваженим щодо здійснення спеціальних прав, а саме визнання позову повністю або частково, укладання мирової угоди. Прокурор як особа, яка бере участь у справі, наділяється комплексом процесуальних прав за ст. 27 ЦПК та, будучи кваліфікованим фахівцем у галузі права, може сприяти суду в дослідженні обставин справи, подавати свої доводи, висловлювати міркування, подавати докази, які можуть бути у прокурора, якщо особи попередньо зверталися за захистом своїх прав у прокуратуру, тобто сприяти суду у встановленні істини у справі та реальному захисті прав суб'єктів цивільних процесуальних відносин [26].

Процесуальне становище органів державної влади та місцевого самоврядування не може бути зведене до процесуального представництва безпосередніх інтересів заявника і заінтересованих осіб, згідно зі статтями 38, 42, 44 ЦПК судовий представник є уповноваженим особи, що бере участь у справі з виконання процесуальних дій від імені цієї особи і в її інтересах. У здійсненні своїх обов'язків процесуальний представник залежить від волі особи, яку він представляє, і не може виступати всупереч її інтересам. На відміну від цього діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування має іншу спрямованість. Ці органи виступають від свого імені, від їхнього імені діє уповноважена особа, яка в процесі стає судовим представником органу державної влади та місцевого самоврядування, але не заявника та заінтересованої особи. Права інших осіб захищаються тоді, коли вони збігаються з державними інтересами незалежно від волевиявлення цих осіб. Згідно з тим, що їхня участь у цивільному процесі спрямована на здійснення обов'язків, які випливають із покладених на них функцій у державному житті, їх як суб'єктів захисту інтересів інших осіб на відміну від процесуальних представників потрібно називати правозаступниками. Така назва підкреслює відмінність вказаних осіб від інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин і її можна використовувати при визначенні їхньої правосуб'єктності в