Проблема статі у романах Володимира Винниченка 1911-1916 років

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

 

КОШОВА Інна Олексіївна

 

УДК 821. 161. 2-3. 09

 

 

Спеціальність 10. 01. 01 – українська література

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор, академік НАН України Жулинський Микола Григорович, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Погребенник Володимир Федорович, завідувач кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, кандидат філологічних наук Хархун Валентина Петрівна, доцент кафедри української літератури Ніжинського державного педагогічного університету імені М. В. Гоголя.

Провідна установа: Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться «8» жовтня 2002 року о 12. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 178. 01 в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

 

 

Володимир Винниченко є однією з найбільш значних, популярних і водночас трагічних постатей у нашій літературі та історії українського національно-державного відродження. Він – письменник-романіст, автор новел та драматичних творів, поет, філософ, публіцист, митець-маляр. Крім того, В. Винниченко – один із найвідоміших і найвидатніших громадсько-політичних діячів. Він не лише мистецьки зобразив свою добу, а й був активним її творцем. Винниченкові судилося долею бути “розіп'ятим на хресті політики та літератури” (М. Жулинський). З думкою про возвеличення нашої нації, піднесення України на рівень європейських держав писав В. Винниченко свої твори, боровся за державну незалежність, прожив понад три десятки років у забутті й вигнанні на чужій французькій землі. Повернення в Україну імені В. Винниченка означало не лише відновлення історичної справедливості, а й збагачення культурної скарбниці нашого народу.

Та й сьогодні, коли ми відзначили стодвадцятиріччя народження митця, все ж змушені зізнатися, що до кінця Винниченка не знаємо. На початку ХХ століття він був надзвичайно популярним і читаним автором. Поява кожного Винниченкового твору викликала жваві дискусії, позитивну чи негативну критику. Художній доробок митця знала не лише українська публіка, а й російська, італійська, норвезька, чеська, німецька. Одними з перших відгуків на появу прозових творів В. Винниченка були літературно-критичні статті І. Франка та Лесі Українки. Про доробок письменника писали К. Арабажин, О. Грушевський, М. Данько, М. Євшан, С. Єфремов, М. Жученко, І. Кончіц, В. Коряк, М. Могилянський, А. Ніковський, А. Річицький, І. Свєнціцький, М. Сріблянський, Ю. Тищенко, П. Христюк та інші. В. Винниченко не міг поскаржитися на неувагу до своєї творчості (виняток становлять роки останньої еміграції). У добу терору 30-х років творчість В. Винниченка на Батьківщині піддали анафемі. Його книжки вилучили з бібліотек, нові твори не видавали, критика під тиском влади спочатку ганила, а потім замовчувала й іґнорувала письменника.

На сучасному етапі розвитку у винниченкознавстві помітні досить позитивні і значні зрушення. Пріоритет у вивченні творчого спадку митця належить Г. Костюку, який вивіз із Франції до США архів письменника і створив Комісію УВАН для вивчення і публікації спадщини В. Винниченка. У своїх працях професор Г. Костюк дослідив різноманітні аспекти творчості українського письменника, а також визначив програму дій у царині винниченкознавства для нових поколінь дослідників. Літературну спадщину В. Винниченка вивчали за кордоном Д. Гусар-Струк, Л. Залеська-Онишкевич, І. Качуровський, М. Мольнар, С. Погорілий, В. Ревуцький.

В Україні на початку 1990-х років почали з'являтися публікації нарисового характеру, монографічні дослідження. Назвемо працю Л. Мороз “Сто рівноцінних правд”. Парадокси драматургії В. Винниченка” (К., 1994), де авторка детально аналізує драматичні твори письменника у їх зв'язку з філософськими ідеями доби; дослідження В. Панченка “Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900-1920 р. р. у європейському літературному контексті” (Кіровоград, 1998). Проза і драматургія Винниченка 1900-1920 р. р. розглянута тут у зв'язку з тенденціями розвитку та найбільш яскравими явищами європейської літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть. В. Панченко доклав неабияких зусиль для повернення на Батьківщину особистих речей письменника, що залишилися у “Закутку”. Всі вони тепер зберігаються у Кіровоградському обласному музеї.

Особливої уваги заслуговують праці М. Жулинського, який першим отримав доступ до Винниченкового архіву у США. Перу дослідника належить велика кількість статей, у яких детально проаналізовано життєвий і творчий шлях письменника. Крім того, М. Жулинський надрукував фрагменти “Щоденника”, а праця, що незабаром побачить світ (“В. Винниченко. Архів. Нотатки дослідника”, створена на матеріалах архіву письменника у Колумбійському університеті, США), познайомить читачів зі структурою архіву В. Винниченка, представить копії цінних листів та документів, спогади, думки письменника, щоденник Розалії Винниченко “Кому повім печаль свою…” та багато інших цікавих матеріалів.

Крім уже