Проблема статі у романах Володимира Винниченка 1911-1916 років

Сучасні винниченкознавці вивчають різні аспекти романістики письменника, багатоманіття ідейних та мистецьких особливостей. Так, Т. Гундорова зазначає, що еротика у В. Винниченка є не лише елементом віталістичного потоку життя, а ще й моментом щастя, рівноваги. В. Панченко “проблемі статі” присвятив один із розділів монографії “Будинок з химерами”. В. Хархун, досліджуючи поетику “Записок кирпатого Мефістофеля”, вказує на присутність заборонених сексуальних тем у творах В. Винниченка, визначає наявність у творчості митця ідей фройдистського зразка. І. Дробот робить спробу “прочитати” Винниченка з позицій власне феміністичної методології”.

Однак усе це не вичерпує глибини порушеної проблеми. Наукова новизна дисертаційної праці полягає у спробі представити романи В. Винниченка у світлі проблеми статі, у намаганні декодувати метафоричні образи позасвідомого (застосовуючи психоаналіз З. Фройда), використані письменником, проаналізувати твори митця у широкому контексті світової літератури.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дисертаційна робота є результатом самостійних студій, роздумів і узагальнень. Вона становить собою концептуально ориґінальне дослідження – авторське за своєю суттю.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження може сприяти поглибленому висвітленню історико-літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття. Дана робота розширює межі розуміння мистецького світу В. Винниченка. Дисертація може стимулювати дослідників до нових пошуків у царині винниченкознавства.

Апробація результатів дослідження.

Дисертація обговорена й рекомендована до захисту на засіданні відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол №10 від 25. 06. 2002 року). Певні аспекти її знайшли своє втілення у виступі на Міжнародній науковій конференції “Літературна і політична спадщина Володимира Винниченка на тлі ХХ століття” у Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. В. Винниченка (вересень 2000 р.). Розділи дисертаційної праці обговорювалися на засіданні кафедри історії та філософії Інституту соціального управління, економіки і права (м. Черкаси). Основні положення дисертації опубліковано у 7 статтях.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Обсяг роботи 196 сторінок. Список використаної літератури включає 183 найменування.

 

 

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено актуальність та новизну дисертації, її мету, конкретні завдання й основні методи дослідження; розкрито практичне значення роботи, схарактеризовано об'єкт і предмет дослідження, подано відомості про апробацію основних результатів дисертаційної праці.

У першому розділі дисертації – “Володимир Винниченко: місце і роль в історії української літератури початку ХХ століття” – представлене історичне та літературне тло, на якому виникає і розвивається творчість В. Винниченка. Розділ складається із двох частин.

У першому підрозділі – “Особливості літературного процесу на зламі віків. Традиційництво і новаторство” – розкриваються перипетії протистояння літератури традиційної, для якої визначальною була відсутність боротьби ґенерацій, сприймання досвіду минулих поколінь як канону, ворожість до нового, чужоземного, позбавленого турботи про рідний народ, агітаційного запального мотиву боротьби, та літератури нової, творцями якої було покоління митців, зорієнтоване на літературу європейську. Письменники-модерністи протиставили українофільській традиції в літературі такі риси, як інтуїтивізм, індивідуалізм, іманентний психологізм, символомислення, усюдипроникний ліризм, естетизм, волюнтаризм, ідеологічність. Нове покоління, відкинувши матеріалізм, намагалося проникнути у сутність явища, пізнати глибинне, заховане, таємне. Світоглядовою основою модернізму стали філософські концепції Шопенґауера, Кіркеґора, Ніцше, Маха, Берґсона, Шпенґлера, Штайнера, психологічні дослідження Фройда та Юнґа.

Зміни, що відбулися у мистецтві зламу віків, були викликані приходом нової культурно-історичної епохи. Ідеї соціалізму, які набули особливої популярності на межі століть і запалювали революційними гаслами передові уми, пропонували моделі нової моралі, нових стосунків між статями, ідеал нової жінки, нового шлюбу. Строката картина епохи кінця ХІХ – початку ХХ віку була позначена увагою до психології еросу, позасвідомого, гри інстинктів тощо. У цій атмосфері відбувся дебют Винниченка-письменника, який не залишився байдужим до згаданих проблем. Він використав досвід попередників, трансформував ідеї соціалізму, вів полілог з кращими митцями західноєвропейських літератур.

У другому підрозділі – “Винниченків шлях у мистецтві” – розкриваються основні риси психологічного портрета митця. Бунтарський дух, екстравагантний виклик, неприйняття всього загальноприйнятого, боротьба характеризували В. Винниченка і в літературній діяльності, і в політиці.

В. Винниченко – досить суперечлива натура. “Возвеличення українського” стало єдиною метою його життя. За переконаннями він – соціал-демократ. Йому був близьким ідеал щасливого суспільства свободи і рівності, запропонований соціалістичним вченням, уява митця завжди балансувала між утопією та антиутопією. Але соціалістична ідея у світогляді Винниченка поєднувалася з ідеєю національно-державного відродження. Це стало трагедією митця, адже гармонія між соціальним і національним у соціалізмі була неможливою, вона існувала лише у Винниченковому бажанні.

Ціннісні орієнтації письменника визначалися бажанням піднести українську літературу на рівень “першої ліпшої літератури європейської”. Це змушувало Винниченка студіювати філософські, етичні, естетичні, психологічні праці та вести полілог з кращими митцями світової літератури.

“Діярхія стилів” (М. Зеров), що утвердилася у нашому письменстві на початку ХХ століття, не була заслугою В. Винниченка. Це був органічний