Проблема статі у романах Володимира Винниченка 1911-1916 років

У поетиці Винниченкових романів важливу роль відіграють тропи. Вони характеризують психологічні стани героїв, використовуються у пейзажних, портретних замальовках. Аби показати внутрішню роздвоєність персонажів, письменник послуговується монологічним мовленням (герої пишуть щоденники, листи, аналізують себе), часто вдається до використання образів-символів. Душевні страждання людини проектує автор на малюнки, показує у снах, вчинках.

Винниченкові романи мають експериментальний характер. Автор, випробовуючи своїх героїв і їхні теорії, вдається до сміливих психологічних і художніх експериментів. За допомогою своєї мистецької лабораторії письменник намагався перевірити питання рівноправності статей, ролі інстинктів і позасвідомого у поведінці людини, можливості існування духовної любові за межами фізичної, питання народження дітей, проституції тощо. Душа кожного Винниченкового героя перебуває під збільшувальним склом експерименту. Митець безліч разів доводить, що гординя, егоїзм і нечесність породжують світове зло. Найціннішим же скарбом є чесна людська душа, позбавлена кривизни, бруду, негармонійності.

Розробляючи проблему статі, В. Винниченко використав досвід своїх попередників у нашій літературі (О. Кобилянської, Лесі Українки), звертався до творів письменників російської та західноєвропейських літератур (Л. Андреєва, Ф. Сологуба, М. Арцибашева, Г. Ібсена, Г. де Мопассана, Г. Д'Аннунціо, К. Гамсуна, С. Пшибишевського). Як зазначають дослідники, Винниченко свідомо вдавався до трансформування чужого літературного досвіду, використовуючи ремінісценції, запозичення, навіть травестування.

Звернення до проблеми статі стало не лише своєрідною формою бунту проти старосвітщини, фарисейства, закостенілих суспільних норм, а й спробою тематичного і проблемного оновлення української літератури та піднесення її на рівень літератур західноєвропейських. Винниченко повсякчас намагався вдосконалити свої вміння, а відтак – “собою возвеличити українське”.

Тема стосунків між статями з особливою увагою розглядалася у світлі соціалістичної перебудови суспільства. Це запалювало Винниченків реформаторський дух. Але письменник помічав лицемірство партійців, невідповідність гасел і практики, за якою ховалися походи в будинки розпусти, позашлюбні діти, а головне разюча нечесність з собою. Винниченко порушував ці проблеми у своїх творах, часто загострював кути, шукаючи шлях до гармонії і щастя.

Увага Винниченка-митця до проблеми сексуальності засвідчує зв'язок поглядів українського письменника з ідеями З. Фройда. Зображуючи боротьбу свідомого й позасвідомого, “Я” і “Воно” у душі людини, Винниченко доходить висновку, що причиною появи неврозів у його героїв є втрата рівноваги, дисгармонія внутрішніх сил, неузгодженість сексуального бажання і моральних обмежень. Вихід бачиться письменником в узгодженні, в гармонії внутрішній і зовнішній. Тільки тоді припиниться безвихідний рух по колу, а буде такий простий і логічний рух від задоволення нижчих дефіцитарних потреб до задоволення потреб вищого рангу.

Підсумовуючи сказане, запитаємо себе, чи ж знайшов В. Винниченко “формулу щастя”, чи вивів рецепт, чи визначив правила, керуючись якими, кожна людина змогла б бути щасливою? І так, і ні. Споглядаючи життя, студіюючи праці мислителів і філософів, звертаючись до досвіду письменників чужих літератур, провівши тисячі експериментів у своїй уявній психологічній лабораторії, В. Винниченко не вивів чітких постулатів, а лише виявив причини нещастя людини у світі. Це і неправильно укладені шлюби, легковажність, гра в життя і з життям, нелюбов і багато іншого. Але в основі всього стоїть нечесність з собою. Показна правдивість часто обертається жахливою катастрофою внутрішньої дисгармонії. Саме такий стан породжує відчуття нещастя, а відтак – неврози, істерії, самогубства.

Життя – то ціла гама компонентів, неприйняття хоч одного з них веде до дисбалансу внутрішніх сил. Розлад внутрішній дає проекцію на світ зовнішній: через дисгармонію мікрокосму маємо негармонійний макрокосм. Чаша життя людини має безліч краплин-компонентів. Любов, потяг людей одне до одного, непереможний поклик плоті, народження дітей – все це також елементи життя, не розгадані, не пояснені до кінця, не вміщені у чіткі межі формул і теорій. Хоч би яку пораду чи правило вивів розумний учений, життя завжди “виб'ється” з цієї норми, волохатими руками переверне раціональну теорію й рушить своїми, тільки ним знаними законами.

Неповторний, яскравий світ художнього слова залишив по собі митець. Без В. Винниченка духовне життя України початку ХХ століття немислиме.

 

 

1. “Конкордизм” Володимира Винниченка. Шлях до побудови щастя// Наукові записки Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка. – Серія: Філологічні науки. – Вип. 27. – Кіровоград, 2000. – С. 123-131 (0, 4 друк. арк.).

2. Шлях до вічних істин. Тема любові і дітей у “Записках кирпатого Мефістофеля” Володимира Винниченка// Вісник Черкаського університету. – Серія: Філологічні науки. – Вип. 28. – Черкаси: ЧДУ ім. Б. Хмельницького, 2001. – С. 76-82 (0, 4 друк. арк.).

3. Тема небажаних дітей у творчості Володимира Винниченка (на матеріалі роману “По-свій! ”) // Проблеми сучасного літературознавства: Збірн. наук. праць Одеського Нац. ун-ту. – Вип. 10. – Одеса: Маяк, 2002. – С. 165-172 (0, 4 друк. арк.).

4. Творчий полілог (В. Винниченко і західноєвропейська література початку ХХ ст.) // Слово і час. – 2002. – №2. – С. 43-48 (0, 5 друк. арк.).

5. “... Закономірність хоч для