Проблемність на уроках української літератури

 

1.1 Принципи проблемності у викладанні української літератури

1.2 Проблемне навчання як засіб формування творчої активності, самостійності і комунікативних умінь учнів

1.3 Методологія та реалізація технології проблемного навчання

 

 

Сучасне суспільство потребує соціально активних творчих особистостей, здатних самостійно приймати конструктивні рішення в усіх сферах суспільного життя. Ця потреба може бути задоволеною шляхом введення у навчальний процес проблемного навчання, яке спрямоване на розвиток логічного мислення, творчі здібностей і формування пізнавальної активності школярів.

Сучасна школа ставить перед собою завдання створити такі умови вивчення української літератури, які несуть в собі більше проблемності, тобто – скоротити піднесення готових істин до мінімуму, що й зумовило актуальністю цієї роботи.

Є багато наукових статей про проблемне навчання на уроках української літератури, проте немає комплексного висвітлення даної теми. Нею займалися такі методисти, викладачі і вчителі, як Т. Ф. Бугайко, Ф. Ф. Бугайко, С. І. Мірошник, Г. Л. Токмань, Б. І. Степанишин та ін. Вони у своїх працях висвітлювали питання значення проблемності у навчальному процесі, проблемні ситуації і способи постановки проблемних завдань тощо. Отже, метою курсової роботи є комплексний аналіз і оцінка досліджень проблемності навчання на уроках української літератури, пошук найоптимальніших шляхів реалізації технології проблемного навчання.

Об’єктом є процес навчання на уроках української літератури. Предметом дослідження є методика організації проблемного навчання. Відповідно до мети дослідження виділено наступні наукові завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки проблеми;

- з’ясувати визначення й характеристику проблемності;

- визначити найоптимальніші шляхи реалізації проблемності на уроках;

- зробити комплексне дослідження на основі статей визначних методистів та вчителів.

Досі постає питання ефективності проблемного навчання для становлення особистості та найоптимальніші шляхи його реалізації. Тож новизною дослідження є спроба знайти відповідь на це питання, шляхом комплексного аналізу праць з даної теми.

Були застосовані такі методи, як порівняння: порівняння досліджень, думок різних науковців, ефективності застосування методів і завдань проблемного навчання; узагальнення: узагальнення місткої інформації кількох джерел, підведення підсумків; абстрагування: відвернення від неістотних явищ і акцентування уваги на тому, що дає відповіді на питання курсової роботи; аналіз: ефективності методів, реалізації та результатів проблемного навчання; синтез: поєднання окремих аспектів проблемних ситуацій; індукція: висновки, що стосуються окремих фактів в процесі застосування методики проблемного навчання; дедукція: висновки, що стосуються всіх фактів одного явища; гіпотетичний: теоретичний пошук шляхів вирішення складнощів під час проблемного навчання.

 

 

 

Проблема – це складне питання, яке вимагає дослідження. Його можна сформулювати й розв'язати, лише знаючи навкололітературний контекст, і це питання потребує знань і логічного мислення.

Проблема – це епізод, сцена, деталь, характер, які не інтерпретуються однозначно. Це поштовх, спонукання до пошуку, дослідження логічних зв'язків між літературним фактажем і життєвим досвідом, це пошук багатьох виходів. Зрештою – це провокація! Проблемне навчання ґрунтується не на переказуванні аудиторії готових вірогідних фактів, а на засвоєнні нових знань через пошук власних версій, розв'язування учнями практичних та теоретичних проблем. Це шлях до серця не просто учня, а й читача. Це можливість зацікавити аудиторію, стати її спільником, партнером і співучасником [7, с. 21].

Природа художнього твору заперечує виключно інформативний, інтелектуальний шлях пізнання, адже авторська суб’єктивність є чи не найважливішим елементом високохудожнього тексту, що його слід враховувати при вивченні та аналізі твору. Проблемність у навчанні літератури створює більше можливостей для розвитку самостійного мислення, ніж репродуктивні методи навчання, і це вже давно доведений факт для педагогіки.

Вперше елементи пошуку, евристики в процесі навчання використовували ще Архит, Аристоксен, Піфагор, Платон, Сократ, які вказували на важливість активності і самостійності учня у процесі пізнання. Видатні вчені минулого Я. Коменський, Ж. Руссо, Я. Песталоцці, А. Дістерверг, Д. Девей, К. Ушинський, В. Острогорський, Г. Ващенко та багато інших наголошували на важливості пошукових форм роботи під час навчання, розробляли свої дидактичні системи, у яких основна увага приділялася саме мисленню і його ролі в процесі навчання. Проблемності в навчанні багато уваги приділялося в 70-ті роки XX ст. в радянській освіті, дещо раніше в європейських країнах, однак ідеологічні мотиви того часу якнайменше передбачали справжній розвиток проблемного підходу в літературній освіті. Питання проблемності у навчанні обґрунтували у своїх працях такі педагоги і психологи, як М. Бєляєв, І. Ільницька, О. Леоньтьєв, Я. Козуля, А. Матюшкін, М. Махмутов, В. Оконь та ін. У наукових працях минулого десятиріччя мала місце універсалізація проблемності в навчальному процесі, намагання відсунути назад репродуктивні методи навчання, але, на жаль, дуже мало вчителів практично застосовували в школі цей спосіб дидактичної взаємодії. Зовсім не малося на увазі витіснення репродуктивних методів навчання зі шкільної практики, а навпаки, вони переважали. В останні десятиліття з'явилися дослідження, присвячені проблемному навчанню у процесі вивчення літератури, зокрема це праці В. Лозової, В. Маранцмана, В. Неділька, Б. Степанишина, З. Шевченко та ін.

Враховуючи перевантаженість фактологічним матеріалом