Проблемність на уроках української літератури

Основними шляхами аналізу художнього тексту є цілісний та пообразний аналіз. Вони також мають місце і у проблемному навчанні, тому що і «пообразний» і «цілісний» аналіз повинні бути цілеспрямованими. Не байдужий перелік рис героїв (при аналізі пообразному) і не копирсання заради копирсання у тексті окремих розділів (при аналізі цілісному), а проникнення в систему образів, у суть твору з метою осягнення думки художника слова – ось зміст роботи над текстом [14, с. 69]. З цього погляду і той, і той аналіз повинні бути проблемними, тобто цілеспрямованими. Саме на шлях такого проблемного аналізу націлює вчителів і шкільна програма (правда, не дуже послідовно).

Висновки до І-го розділу

Отже, проблемно-пошуковий метод є необхідним на уроках вивчення української літератури, оскільки:

дозволяє вчителю контролювати процес засвоєння учнями інформації з оптимальними затратами часу і врахуванням індивідуальних і вікових особливостей;

спрямований на розвиток творчих і комунікативних здібностей учнів, їх пізнавальної активності та самостійності;

є найбільш ефективним у поєднанні з іншими методами навчання;

дозволяє опосередковано впливати на емоційно-ціннісну сферу учнів;

спонукає до осмислення інформації, виведення власних висновків і суджень, а у перспективі і постановкою проблемних завдань учнями самостійно;

орієнтоване на забезпечення потреб суспільства щодо формування соціально активних творчих особистостей, здатних самостійно приймати конструктивні рішення в усіх сферах суспільного життя.

Дослідники проблемності у навчанні на уроках української літератури по-різному трактують визначення цього явища. Його визначають як «метод», «принцип», «сукупність методів», «проблемну ситуацію» чи варіацію окремого конкретного методу (словесного, проблемно-пошукового), і кожне з цих визначень має чітке обґрунтування. Оскільки проблемне навчання має власні завдання, цілі, принципи та шляхи реалізації визначаємо його як повноцінний метод, що включає окрему сукупність методів і прийомів, їх різних варіацій і поєднань.

Реалізація технології проблемного навчання ґрунтується саме на цих варіаціях і поєднаннях методів і прийомів, які в сукупності слугують створенню проблемної ситуації.

 

 

Ефективна діяльність вчителя з учнями на уроці передусім пов’язана з налагоджуванням ним контакту з аудиторією, застосування діалогізму у вивченні літературного твору.

Учень вступає в діалог з художнім текстом, читаючи й розуміючи його. Стикаються історичне тло твору і доба, в яку живе учень. Зустрічаються два світи: художній світ твору мистецтва і внутрішній світ дитини. У цей діалог на певному його етапі вступає вчитель. Він може готувати зустріч учня з художнім світом твору, проводити її, читаючи твір на уроці. Проте найбільша його роль в осмисленні твору учнем після прочитання: учитель ставить тексту питання і спонукає учня до того самого. Він на власному прикладі показує, як вести діалог з художнім текстом. Уміти поставити питання до тексту і знайти в ньому відповідь на нього – основне завдання літературної освіти. Це питання має стосуватися тексту й водночас самої дитини, бути важливим для неї, розвивати її здібності, духовність, естетизм, впливати якимось чином на самоформування себе саме такою, а не іншою в цьому світі [20, с. 55]. Залучення власного життєвого досвіду самого вчителя і учнів у діалозі спонукає учнів відкрито висловлювати власні думки і судження. Все це створює передумови для введення проблемності у процес вивчення літератури.

Створення проблемної ситуації потребує певної психологічної підготовки учнів. Не випадково на уроках досвідчених учителів цьому передує виконання окремих творчих завдань, не зв'язаних, як правило, з роботою по розв’язанню проблеми. Метою таких завдань є здебільшого творча перевірка знань, набутих на попередніх уроках.

Правильна постановка проблемних завдань сприяє ефективному розвитку комунікативних і творчих здібностей учнів, а також їх самостійності і активності у пошуковій діяльності. Проблемні ситуації – це усвідомлені суб'єктом утруднення, шляхи подолання якого потребують пошуку нових способів дій.

Є. Пасічник називає дві технології введення проблемності в навчання:

учитель сам ставить проблему і сам розв'язує її, показуючи класові напрям мислення;

учитель ставить проблему, а розв'язують її учні.

Звичайно, першу технологію варто застосовувати при введенні проблемності у навчальний процес, оскільки вона є пасивною. Друга ж навпаки, спрямована на розвиток активності і самостійності учнів, пошуку ними відповіді на проблемне запитання, тому її доцільно застосовувати, коли в учнів вже є певний рівень досвіду самостійності на уроці літератури.

Проблемна ситуація найчастіше створюється за допомогою проблемного запитання. Яке запитання варто вважати справді проблемним? Основні ознаки проблемних запитань:

складність: спрямування учнів на роздуми й пошуки; тобто, проблемним є запитання, на яке немає готової відповіді ні в підручнику, ні в розповіді вчителя; питання може бути розв'язане лише в результаті інтенсивних мислительних пошуків учнів з опорою на певну інформацію, яку вони одержують;

значущість: запитання