Проблемність на уроках української літератури

Аналізуючи засоби вивчення літератури, З. О. Шевченко акцентує увагу на проблемному викладі навчального матеріалу як найскладнішому виді лекції, що є більш доцільним у навчально-виховному процесі сучасної школи. Під час реалізації цього методу «учні стежать за ходом міркування учителя – як розгортається і доводиться думка».

Є. А. Пасічник у цілому позитивно оцінює використання проблемності у процесі вивчення літератури. Проте вчений не погоджується з твердженням, що проблемні завдання чи ситуації – це метод чи тип навчання. На його думку, «проблемні ситуації можуть створюватися, коли застосовуються різні методи... «. Тому називає його «проблемним підходом до вирішення завдання».

Т. В. Кудрявцев також визначає проблемність як принцип навчання, а не один із методів навчання.

Проблемне навчання варто виділити як окремий метод, оскільки воно помітно відрізняється від репродуктивного навчання. Інформаційно-пояснювальне навчання полягає в готовому викладі матеріалу і відкидає орієнтацію на індивідуальність кожного учня назад. Проблемне ж навчання цілком індивідуалізоване і спрямоване на пошук відповідей самими школярами. Проте, це не є принциповим. Адже практично кожний метод може використовуватися як прийом чи навпаки – залежно від навчальної ситуації.

Методистами виділено такі елементи проблемного навчання у процесі вивчення літератури:

- проблемний виклад матеріалу (лекція найскладнішого виду) ;

- проблемне запитання;

- проблемна ситуація (створена за допомогою відповідного завдання) ;

- проблемний аналіз художнього твору;

- проблемне вивчення певної частини літературного курсу;

- твори-роздуми, тема яких сформульована як проблема [8, с. 7].

Є. Пасічник визначає такі етапи розв’язання завдань проблемного характеру:

1) постановка завдання перед учнями;

2) вибір ними можливих шляхів розв'язання пізнавального завдання;

3) обґрунтування учнями своїх суджень;

4) остаточна відповідь на поставлену проблему [12, с. 132].

Б. Степанишин робить спробу класифікувати види проблемних завдань, а саме:

За ступенем їх складності:

1. Порівняно легкі завдання:

а) написання твору за готовим початком або твору про уявлювану долю героя;

б) участь в евристичній бесіді;

2. Середньої складності:

а) проблемна ситуація, за якої учень має визначити вдачу, характер письменника на іконографічному матеріалі або за текстом (і підтекстом) автобіографічних, переважно ліричних творів;

б) обґрунтування доцільності обраного письменником жанру;

в) визначення фізичного й душевного стану, настрою автора ліричного твору, його поглядів на ті чи інші питання;

3. Вище середнього рівня складності:

а) простежування формування світогляду письменника після вивчення його творів у хронологічному порядку;

б) визначення ідейного змісту поетичної збірки;

4. Найвищий рівень складності:

а) визначення особливостей літературного стилю одного або кількох письменників, місця й ролі їх в літературному процесі;

б) визначення надбань певної літературної доби в культурі й суспільному житті країн;

За змістом: завдання, що вимагають аналітико-синтезуючої роботи щодо особи автора, щодо ідейного змісту і героїв твору, його значення;

За участю учнів у розв'язанні проблемних завдань: а) колективні – бесіда;

б) групові – аналіз іконографічного матеріалу;

в) індивідуальні – написання твору;

За формою проблемного завдання:

а) усне;

б) письмове;

в) комбіноване.

Технологія проблемного навчання – це один із засобів розвитку розумових здібностей учнів, що дає можливість досягти більш глибокого розуміння навчального матеріалу, його свідомого засвоєння, забезпечує самостійність, активність, збуджує творче мислення, навчає учнів мислити, а потім – діяти [11, с. 34].

Оксана Ольшанська використовує у своїй практичній діяльності технологію проблемного навчання на різних етапах і класифікує за нею уроки на:

– уроки проблемного полілогу;

– уроки позиційної дискусії;

– уроки-диспути;

– уроки-проблемні лекції;

– уроки-дослідження.

Така класифікація є досить зручною. До кожного з типів уроку, залежно від завдань і форми цього уроку, можна розподілити методи і прийоми проблемного викладу матеріалу, перераховані вище.

Дослідниця також наводить способи розв’язання проблемних ситуацій на уроці за технологією проблемного навчання: технологія побудована на проблемній ситуації, що має такі способи розв’язання, як: аналіз; виділення головного; зіставлення; узагальнення і систематизація; доведення, спростування; дослідження, висунення гіпотез; перевірка результатів; моделювання; моделювання продуктивної творчої діяльності.

На її думку, створена проблемна ситуація має підвести учнів до здивування, протиріччя або утруднення, що у свою чергу викличе зацікавленість. Далі учні у пошуку істини опираються на життєвий досвід і додаткову інформацію з проблеми, опрацьовують «знайоме» за твором, включаються у роботу за текстовим матеріалом, опрацьовують «незнайоме» за твором або іншими літературними джерелами. І останній алгоритм дій – це висунення гіпотез, аналіз, розв’язання проблеми і висновки [11, с. 37-38].

Використання епіграфів – прийом, що може вплинути на емоційно-ціннісну сферу учнів, підготувати і мотивувати їх до сприйняття матеріалу.

Методами й прийомами проблемного вивчення літератури, як і іншими, треба користуватися розумно, там, де вони найбільш доцільні, де дадуть найбільшу користь. Це залежатиме і від жанру та змісту виучуваного твору, і від теми та мети конкретно взятого уроку, і, головне, від підготовки класу, від загального розвитку учнів та від багатьох інших причин.