Пропедевтика фізики в умовах Вальдорфської школи

Сьогодні існує декілька підходів до розв’язання даної проблеми, в яких важливу роль відіграє пропедевтика фізичних знань, яка може здійснюватися у межах:

• інтегрованих природничих курсів, які поєднують у собі всі складові природничої освіти;
• спеціальних пропедевтичних випереджаючих курсів з фізики.

Таким чином, традиційна школа пропонує два шляхи пропедевтики фізики: інтегровані природничі курси або предметні курси з фізики. Але, спроби практичної реалізації інтегрованих курсів у 5-6-х класах, продемонстрували непідготовленість загальноосвітніх навчальних закладів до введення нового предмета. У школах відсутні кабінети для ведення уроків з природознавства, існує серйозна проблема підбору вчителя, який зміг би кваліфіковано викладати інтегрований курс.

Труднощі ці властиві не тільки для вітчизняної школи. Як і в Україні, у зарубіжних країнах перевага надається інтегрованим курсам. Аналіз останніх показує, що в них здійснюється лише механічне поєднання деяких розділів фізики, хімії та інших природничих наук. Одночасно у деяких підручниках (зокрема, «Environment», США) можна помітити тенденцію розділення природничо-наукових дисциплін за умови їх вивчення в єдиному комплексі.

Історія розвитку шкільної фізичної освіти в світі переконливо доводить перевагу ступінчастої структури шкільного курсу фізики. У різних країнах виділяють різну кількість ступенів шкільного курсу фізики (дві або три), але при будь-якій кількості ступенів обов’язковою є пропедевтика фізичних знань у підлітковому або молодшому підлітковому віці та, відповідно, виділення пропедевтичного курсу. Пропедевтичні курси можуть бути як інтегрованими, так і чисто фізичними.

Фізичний матеріал, як правило, є головною складовою зарубіжних навчальних програм з природознавства, що мають на меті не тільки змістовий аспект природничо-наукової освіти, але й розвивальний. Навчальні програми і методики побудовані таким чином, щоб кожний учень мав можливість для розвитку власних індивідуальних інтересів і здібностей, завдяки цьому міг вийти на розуміння змісту матеріалу. Послідовність розділів у курсі фізики першого ступеня в різних країнах відрізняються, найбільш традиційною є така послідовність, коли спочатку вивчаються простіші форми руху матерії (механіка, молекулярна фізика, електрика і магнетизм, геометрична оптика), а потім – більш складні (ядерна фізика, хвильова оптика). Різні автори по-різному аргументують вибір певної структури курсу – забезпечення доступності, пробудження інтересу до вивчення нового предмета, забезпечення міжпредметних зв’язків, однак, при виборі різних структур автори часто порушують систематичність у побудові курсу фізики першого ступеня.

У змісті курсів фізики першого ступеня можна виділити тенденцію до поглиблення наукового рівня курсу, використання дослідницького підходу до вивчення фізики, зростання ролі техніки і зв’язків з життям, більше уваги стали приділяти вивченню історичного матеріалу, методологічним знанням, формуванню експериментальних умінь.

Викладання фізичного матеріалу молодшим підліткам в Європейських країнах можна проілюструвати на прикладі природничих курсів Об’єднаного Королівства, які досить характерні для Європи. Природничі предмети об’єднані в одному інтегрованому курсі, який включає фізику, хімію, біологію. Інтегрований підхід до викладання природничих наук у загальноосвітніх школах Великобританії дотепер визначається успіхом Наффілдовського проекту комбінованої освіти (NuffieldCombinedScience Project – NSCP), здійснення якого почалося ще у 60-х роках минулого століття. Програма Наффілдовського проекту призначена для молодших підлітків і включає широке коло питань, в основному, з фізики, хімії, біології. Головне завдання курсу – розвивати в дітей інтерес до природничих наук, формувати в них навички роботи в лабораторії [DORLING, G., 1988]. На думку розробників програми, молодші підлітки повинні ознайомитися з фізичними тілами і фізичними явищами, а вивчення особливостей та закономірностей, переважно, має здійснюватися на вищих ступенях навчання. Підручників (як і у вальдорфських школах) для NSCP немає, на початку вивчення нової теми учні отримують брошури, які містять початкові, «стартові» відомості про нову ділянку роботи, проблеми для розв’язання, а також містять інструкції для проведення експериментів у класі та вдома.

З 7 до 13 років навчання здійснюється в початковій школі (preparatoryschool). При переході з початкової школи до середньої учні складають загальний вступний іспит (Common Entrance Examination). Уже на першому ступені, в 11 років іспит включає, зокрема, тести з блоку природничих наук «Природознавство» (Science) який включає фізику, хімію, біологію.

Щодо змісту природничих курсів зарубіжної школи, то більшість з них за структурою є послідовністю наступних тематичних блоків: методи природничо-наукового дослідження, фізика, хімія, астрономія, біологія, історія природничих наук, політехнічний матеріал, краєзнавчий матеріал. У країнах ближнього зарубіжжя існують схожі проблеми практичної реалізації інтегрованих курсів. Дослідження О. М. Шулежко показало, що при виборі вчителя, який би міг кваліфіковано викладати інтегрований курс адміністрація шкіл стикається з труднощами. Найчастіше інтегровані природничі курси у 5-6-х класах викладають вчителі біології (58%) або вчителі географії (30%).

Існують курси, у яких інтегрується знання з двох предметів – фізики та хімії. Підхід був вперше реалізований у школах Болгарії [Рябко А. В., 2009], прикладом сучасного підручника, у якому здійснюється спроба розв’язати проблеми, які виникають при реалізації інтегрованих програм, є підручники «Фізика. Хімія», створений колективом авторів: О. Є. Гуревич, Д. А. Ісаєв, Л. С. Понтак. Зі 167 сторінок підручника приблизно 66% відведено під фізичний матеріал, 16, 8% – хімічний, 8, 4% – астрономічний, 6, 6% – присвячено питанням інтеграції питань фізики і хімії. Будова речовини – ось тема, яка стала стержнем для інтеграції навчального фізичного і хімічного