Принцип теорії розподілу влади як один із найважливіших елементів політичної системи суспільства

Про такий компроміс мріяв Монтеск'є і для Франції. Сама по собі теорія розподілу влад відігравала в часи Монтеск'є відому прогресивну роль, тому що в якійсь мірі обмежувала судову і законодавчу владу монарха. Але по суті вона страждала корінним недоліком, так як фактично вела до знищення єдності державної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і по суті справи безконтрольною, а законодавчі органи перетворювала в заклади, які могли видавати закони але не мали права слідкувати за їх виконанням. Між окремими владами виникали конфлікти. Теорія розподілу влад —типовий зразок компромісу французького просвітителя.[25]

В умовах жорсткішого протистояння між королівською владою, аристократією та буржуазією у Франції, ніж в Англії, ідеї Монтеск’є були спрямовані на те, щоб перешкодити верховній владі зосередитись у руках одного класу. В обгрунтуванні класового компромісу між ворогуючими групами з урахуванням реального свіввідношення їх сил у Франції всередині XVIII ст. і полягає суть доктрини Ш.-Л. Монтеск’є. [7]

На відміну від Локка, який трактував розподіл влади як співробітництво і взаємодію на основі превалювання законодавчої влади, французький мислитель наголошував на необхідності повної рівноваги, незалежності і навіть відокремлення гілок влади (що не означало їх необмеженості). При цьому жодна влада не повинна була втручатися в компетенцію іншої, але всі мали право контролювати і стримувати одна одну, не допускаючи зловживань.[18]

Монтеск’є розумів, що жорсткість конструкції не залишає можливості для створення механізму розв’язування колізій, але вважав, що так званий необхідний рух речей зумовлює гілки влади діяти узгоджено. Проте ефективний механізм «стримувань і противаг» був насправді створений пізніше – у США.[39]

Доктрина Локка – Монтеск’є в умовах переходу від феодального до буржуазно-демократичного суспільства дала можливість буржуазії: 

а) обгрунтувати власний прихід до політичної влади з найменшим обмеженням станових привілеїв аристократії; 

б) у загальній течії назрілих політичних реформ домогтися, щоб державне управління здійснювалось відповідно до законів, встановлених виборними органами; 

в) проголосити основні політичні права та свободи і водночас не допустити безконтрольного впливу широких народних мас на державні справи.

Прагнення Ш.-Л. Монтеск’є зберегти королівську владу, хоч і обмежену, проте незалежну від парламенту, яка перешкоджала б вторгненню низів у політичне життя, зустріло заперечення Ж.Ж. Руссо. В ідеї Монтеск’є автор «суспільної угоди» вбачав небажані крайнощі, оскільки протиставлення і відокремлення гілок влади спричиняють їх ворожнечу, дають силу приватним впливам і навіть призводять до роздроблення самої держави.[4]

Водночас Руссо визнавав необхідність розмежування компетенцій органів державної влади. При цьому законодавча влада тісно з’єднується зі суверенітетом. Це – воля народу. Вона суверенна і тому повинна регулювати питання загального характеру. Для запобігання впливу приватних інтересів на суспільні справи необхідно, щоб перетворенням закону як загального правила в акти індивідуального характеру займалась особлива (виконавча) влада. Ця влада встановлюється рішенням суверена і тому виступає тільки як керівник, котрого контролює законодавець.[12]

Ж.Ж. Руссо виходить з того, що рівновага усіх сфер влади у державі, їх узгоджена діяльність повинні забезпечуватись не їх протиставленням, не за допомогою «стримувань і противаг», а завдяки законодавчій владі, яка втілює неподільний суверенітет народу.[3]

У подіях французької революції буржуазія, щоб досягти влади, спочатку використала модель Руссо, а згодом – Монтеск’є. Зміцнивши економічне і політичне становище, французька буржуазія усунула феодальну знать не тільки від законодавчої, а й від виконавчої влади. Внаслідок цього питання про розподіл державної влади між буржуазією й аристократією було зняте і вістря доктрини було звернене проти некомпетентного і неконтрольованого впливу мас на управління державою.[6]

Філософське підгунтя як ми знаємо теорії розподілу влади дали такі мислителі, філософи, як Імануїл Кант (1724-1804) – професор Кенігеберзького університету. Свої політичні погляди виклав у таких працях як: «Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору», «Метафізичні засади вченя про право», а також «Довічного миру».

У вчені про державу Кант сприйняв ідеї Русо про народний суверенітет, але й не відмовився від теорії поділу влади Монтескє, вносячи до неї суттєві поправки. Зокрема замість рівноваги гілок влади він вимагав пріоритету законодавчої влади перед виконавчою. Йдучи за Монтескє філософ зазначав, що в кожній державі існують три влади, які складають єдину волю але виступають втрьох особах, це: 

1-Верховна влада в особі законодавця, який здійснює суверенітет. 

2-Влада виконавча що управляє згідно з законами. 

3-І влада судова що судить відповідно до законів. 

Законодавча влада повинна належати об’єднаній волі народу і неможе бути передана правителеві, оскільки це суперечить принципу розподілу влади. Здійснюють, цю владу об’єднані для законотворчості члени суспільства, в основному громадяни, які володіють власністю. Така позиція випливла з розуміння Кантом свободи, основу якої для нього складала власність. Особи які не володіли власністю не були для нього повною мірою самостійними, а тому не могли і не повинні були брати участі у вираженні загальної волі. [9]

Законодавча влада не може бути в одночас і виконавчою; вона володіє суверенітетом, виражає єдину волю народу і може позбавити правителя влади. Виконавчі функції здійснює виконавча влада. Вона призначає посадових осіб,