Принцип теорії розподілу влади як один із найважливіших елементів політичної системи суспільства

Функції судової влади належать тільки суддям. Кант вимагав введення такого суду, як суд присяжних, члени якого вибираються з народу. Такі три гілки влади, за вченням філософа, які представляють вираз з’єднаної волі народу. Всі вони координують свою діяльність і доповнюють одна одну.

Також про розподіл влади говори дав філософське підґрунтя один з найвідоміших німецьких філософів Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770-1831). Його словами справжня держава, як усяке явище абсолютної ідеї, має містити три моменти:[10] 

1-Моент що визначає і встановлює загальне (законодавча влада)

2-Момент для підведення особливих сфера і окремих випадків під загальне (виконавча влада)

3-Момент цілісної особи (князівська влада). Саме в князівській владі всі інші влади сходяться в індивідуальну єдність, яка, отже, є вершиною та початком конституційної монархії (надавав перевагу такому типу правління). Далі Гегель у хитромудрих філософських визначеннях намагався виразити значеня кожног з цих моментів у житті держави. 

Філософ, як бачимо, повторював поділ влади Монтескє, з тією різницею, що замість судової влади ввів владу князівську, бо за Гегелем судова влада належить до інституту громадянського суспільства не політичної держави. Водночас він вважав концепцію самостійності гілок влади та їх взаємного обмеження невірною, оскільки за такого підходу вже припускається ворожнеча кожної з властей до іншої, їхні взаємні побоювання та протидії. Мислитель виступав за таку органічну єдність різних гілок влади, за якої всі гілки виходять із могутності цілого та є його органічними частинами. [7]

 

 

Принцип розподілу влад реалізується через систему “стримувань і противаг” і передбачає розмежування між трьома гілками влади відповідних функцій.

Особливістю президентської держави є злиття повноважень голови держави і голви уряду в одній посадовій особі - президенті; парламент обирає президента, який формує уряд; відсутність у президента права розпуску вищого законодівчого органу, а в парламента приймати вотум недовіри уряду, заборона депутатам бути членами уряду і навпаки.

Принцип розподілу влад передбачає і певну взаємодію, в результаті якої і не допускається переважання однієї влади над іншою, або за рахунок іншої. Так, парламент, носій законодавчої влади, може відхилити законопроекти, представлені головою виконавчої влади - президентом. Президент затверджує законопроекти, прийняті парламентом, і має право накладати вето на ті з них, з якими він не погджується. Багато з повноважень президента реалізуються лише при схваленні їх парламентом (укладення міжнародних угод, наприклад).

Носій судової влади - Верховний суд фрмується сумісно з президентом і парламентом. Верховний суд має право кінцево визнати недійсними (як невідповідні конституції) закони парламента і акти виконавчої влади. Але характерною особливістю процесу розвитку системи розподілу влад є неухильний ріст ролі президенської влади.[36]

 

 

Навідмінно від президентської форми правління, де є чіткий поділ на законодавчу, виконавчу і судуву, а також жорстке розмежування цих гілок влади, у парламентських державах все набагато складніше. Тут взагалі відсутнє таке явище як розподіл влади, є тільки розподіл компетенціями. Одже у парламентських республіках, при однозначній сепарації судової влади, виконавча влада переважно залежить від законодавчої через механізм власного формування та функціонування. Звідси ми бачимо що тут не має поділу влад між парламентом та урядом, ці системи засновані на поділі повноважень між законодавчою та виконавчою владою. Крім того у крїнах з парламентською формою правління, виконавча влада, здебільшогоє колегіальною. Тобто це колегіональні органи, які традеційно називаються «кабінетами», що зовсім не притаманно президентським державам. Постає питання, а як же забезпечується таким чином демократичність у цих країнах? Відповідь проста через систему стримування і противаг, уряд хоть і здебільшого залежить від парламенту, але все одно має на нього вплив (премєр-міністер може розпустити уряд), так як і парламент на уряд.[21]

 

 

Сполучені штати є найяскравішим прикладом президентської форми правління, тому я на прикладі цієї країни хочу показати як діє принцип розподілу влад у президентських державах.

 

 

Законодавча влада в США втілюється конгресом і законодавчими зборами штатів - легіслатурами.

Конгрес США складається з двох палат - сената і палати представників. Засідання конгреса проходять в будинку Капітолія, який знаходиться в центрі міста Вашингтон.

Число членів палати представників зафіксовано в 1912 році з тих пір не змінювалось - 435. В теперішній час кожний член палати представників представляє більш 500 тисяч виборців. У відповідності з результатами перепису населення, який проводиться кожних 10 років, міста в палаті перерозподіляються між штатами. Право встановлювати межі виборчіх округів по виборам в палату представників належить легіслатурі кожного штату.[32]

За конституцією США кожний штат повинен бути представлений в палаті по меншій мірі одним членом. Члени палати представників вибираються на дворічний строк, який починається з січня наступного після виборів року. Це значить, що кожних два роки склад палати оновлюється, цим же інтервалом вимірюється строк повноважень всього конгреса кожного скликання. Конгрес кожного скликання проводить дві сесії. За конституцією президент може скликати конгерс