Принцип теорії розподілу влади як один із найважливіших елементів політичної системи суспільства

Президент став прямим учасником законодавчого процесу також за допомогою права вето. Це одна з найважливіших конституційних прерогатив президента. Вона дає йому великі можливості впливу на політику держави, шляхом блокування невигідних виконавчій владі законопроектів. 

Право вето - прерогатива президента, права якого перераховані в статті II Конституції США. Але для президентського вето зроблено виключення. Воно передбачено статтею I Конституції, яка присвячена конгресу.

Початково вето було призначено для охорони інтересів виконавчої влади з питань законодавства. Це призначення воно зберігло і зараз.

Одним з основних принципів розподілу влади є те, що конгрес не може делегувати свою законодівчу функцію президентській владі. Делеговане законодавство виражається в тому, що парламент передає частину своїх повноважень виконавчій владі.

Однак на практиці конгрес нерідко надає президенту широкі повноваження. На основі законів конгресу президент отримав право видавати укази, орденанси, виконавчі накази, розпорядження та інші підзаконні акти, які формально лише детанізують закон, але фактично його доповнюють і розширюють. Видання виконавчих розпоряджень набуло широкіх розмірів і стало звичайною практикою. За своєю юридичною силою накази президента прирівнюються до законів конгресу. Вони є в такій же мірі обов’язковими для суддів, як і закони конгресу.

 Крім виконавчих наказів президент видає правила, положення, плани реорганізації. Президент має право видавати інші нормативні акти, адміністративні накази, військові накази, дерективи і т.д. Всі вони мають такуж силу, як і акти конгресу.

Найважливішою функцією президента є зовнішньо-політична діяльність. Президент призначає послів, консулів та інших повноважних представників США в іноземних даржавах. Призначення провадиться за порадою і згодою сенату.

Важливим є також право президента зміщувати посадових осіб. Особи, не згодні з політикою президента звільняються.

Президент приймає представників іноземних держав в США, а також посилає дипломатичних представників США в інші держави. Він також має право визнавати чи не визнавати іноземні держави. Це надзвичайно важливе право президента.

Президент укладає “за порадою і радою Сенату” міжнародні угоди за умови їх погодження 2/3 голосів сенаторів, які беруть участь у голосуванні. Інші міжнародні акти президент може укладати сам. Звичайно угоди укладаються через апарт Державного департаменту, інколи президент діє через своїх особистих представників.

 Разом з президентом на чотирьохрічний строк обирається віце-президент, причому вони не можуть бути жителями одного штата. За конституцією права віце-президента обмежуються присутністю в сенаті. У випадку, якщо голоси сенаторів розділяються порівну, його голос вирішить все. Прийнята в 1933 році XX поправка закріпила статут віце-президента, розглядаючи його як правонаступника президента у випадку смерті чи недієздатності останнього. Реальні функції віце-президента в уряді визначаються президентом в кожному конкретному випадку.

Потрібно сказати, що в системі діє не передбачене конституцією виконавче управління президента, яке включає в себе Раду національної безпеки, Управління по розробці політики, Управління з питань політики в області науки і техніки, Управління представника президента на торгових переговорах.

Як дорадчий орган при президенті, який створений поза конституцією, функціонує кабінет міністрів. В його склад входять голови 12 федеральних міністерств (секретарі), генеральний атторней (голова міністерства юстиції) та інші.

Президент не зобов’язаний скликати засідання кабінету і прислухатись до порад, які йому дає останній, а навіть може чинити наперекір думці більшості членів кабінету. Оскільки кабінет не має конституційного статусу і підпорядкований безпосередньо президенту, останній може на свій розсуд розпоряджатися його діяльністю і службовою кар’єрою його членів. Звичайно, на практиці президент тісно взаємодіє з головами підпорядкованих йому відомств, його вищими радниками, має в своїх штатах висококваліфікованих експерів, спеціалістів в різних галузях науки, техніки, економіки, міжнародних відносин. Однак останнє не повинно бути основою для того, щоб додавати до основних прав президента ще й такі, як право “радитись”, “попереджувати”, “консультуватись”. Президент вільний в політичних рішеннях. 

Розгалуджений апарат включає в себе відомства, міністерства (найважливіші з них - Державний департамент або МЗС, міністерство оборони та спецслужби ЦРУ та ФБР).

 

 

Характерною особливістю судоустрію в США є відсутність єдиної, загальнонаціональної судової системи і існування організаційно-відокремленої судової системи штатів та федеральної судової системи. Згідно статті III Конституції судова влада надається Верховному суду і федеральним судам. X поправка Конституції надала штатам право формувати власні судові органи. Федеральним судам підсудні справи за федеральним законодавством. Ні Верховний суд, ні федеральні суди ніякого контролю не вчиняють. До федеральної судової системи входять окружні, спеціальні, апеляційні, спеціально-апеляційні суди. Очолює цю систему Верховний суд США - вищій орган судової ієрархії. Склад, структура і порядок роботи Верховного суду не були обумовленні конституцією США, обмежилися лише згадкою “Головного судді”. Чисельність Верховного суду становить дев’ять чоловік, включаючи голову, які призначаються довічно президентом за погодженням сенату і можуть бути усунені конгресом на основі “імпічменту”.

Контитуція США в статі 3, розділі 2 визначає в загальній формі рамки повноважень Верховного суду, розділяючи його юрисдикцію на початкову і апеляційну. Справи, віднесені до початкової юрисдикції, в більшості