Принцип теорії розподілу влади як один із найважливіших елементів політичної системи суспільства

Сенат. Кожний штат представлений в сенаті двома членами, тобто приблизно 100 сенаторів. Кожний сенатор обирається в своєму штаті на 6 років. На відміну від палати представників кожних два роки підлягає переобранню лише 1/3 сенаторів, що забезпечує певну стабільність складу цієї палати. За традицією сенат займає більш привілейоване становище ніж палата представників.[37]

Конституційні повноваження конгресу дуже широкі. Одне з важливіших місць займає прерогатива у фінансовій області - те, що в США прийнято іменувати “влада гаманця”. Конгрес встановлює єдині по всій території країни податки, мита, податі та акцизні збори, затверджує федеральний бюджет і виділяє асигнування на всі без виключення державні акції, бере гроші в кредит і виплачує борги від імені США, регулює зовнішню торгівлю і торгівлю між штатами. “Влада гаманця” дає конгресу вплив на зовнішню і військову політику. Конгрес може відмовити президенту у виділенні асигнувань для тої чи іншої цілі, скоротити чи збільшити їх, чи обговорити використання коштів певними умовами.[33]

Конгресу належить важлива функція контроля за діяльністю урядових установ і відомств. Такий контроль впроваджується шляхом розслідуваннь з різних питаннь, перевірки виконання бюджету, нагляд за організацією і діяльністю уряду. Велика роль у виконанні цієї функції належить спеціалізованим установам конгресу, таким, як Головне контрольно-фінансове управління, Управління по оцінці технології, Бюджетне управління при конгресі.[46]

Важливою функцією діяльності Конгесу є проведення слухань і розслідувань. Державні секретарі, які не можуть бути членами Конгесу, все ж таки запрошуються в Комітети Конгресу для відповіді на питання конгресменів, які виникають при розгляді основних проблем зовнішньої політики. Таким чином, відбувається обмін інформацією і думками між відповідним комітетом конгресу і “спорідненим” виконавчим відомством.

Функція розслідування будь-якої конкретної сфери діяльності законодавчих і державних ланок апарату, а також окремих посадових осіб федеральних органів, крім контролю над урядом забезпечує конгрес інформацією і допомогає, хоча б теоритично, підвищенню ефективності законодавства. Ця функція буває спрямована на те, щоб за допомогою засобів масової інформації викликати в країні підтримку чи опозицію політиці уряду, виявити суспільну думку з питань внутрішньої та зовнішньої політики.

 Конгрес оголошує війну, формує збройні сили і виділяє асигнування на їх утримання, видає правила по управлінню і організації сухопутних і морських сил. Ці повноваження дають конгресу можливість впливати на формування воєнного бюджету країни і організацію її збройних сил. Але дійсність права конгресу на оголошення війни обмежена тим, що президент як головнокомандуючий веде війну і відповідає на зненацький напад, тому використання армії переросло в прерогативу виконавчої влади. “За всю свою історію США близько 200 разів використовували збройні сили в різних конфліктах а конгрес на томість лише 5 разів. Разом з повноваженнями, які виконують разом обидві палати, існують і такі, які може виконувати лише одна з них. За конституцією всі законопроекти щодо державних прибутків повинні виходити лише від палати представників, сенат може запропонувати до них поправки та брати участь в їх обговоренні. Це право надає палаті представників певні переваги при розгляді фінансових питань. Цій палаті також належить право вибору президента США, якщо ні один із кандидатів не отримав більше полвини голосів виборців.[33]

Найважнішими повноваженнями сената є його участь у прийнятті США міжнародних зобов’язань у формі договорів і участь у призначенні на вищі посади державного апарата. Президент має право ратифікації укладеного ними договора, тільки отримавщи прийняту 2/3 присутніх сенаторів резлюцію ухвалення договора, яка містить формулу “поради і згоди”. Сенат може ухвалити чи відхилити договір повністю чи обумовити його прийняття поправками і умовами.

Виконавчій владі стає можливим обходити конституційні вимоги про те, що укладання міжнарадних договорів можливе лише зі згоди сената. Для цього використовується форма міжнародної домовленості (виконавча угода). Вона укладається президентом чи іншим органом виконавчої влади з представниками зарубіжних урядів і не підлягає затвердженню сенатом. Виконавчі угоди або надаються конгресу у порядку інформації, або підлягають схваленню обома палатами звичайною більшістю після їх укладання. В XX ст. виконавчі угоди як форма міжнародних договорів широко використовуються, і в даний час в декілька разів перевищують кількість договорів, укладених США. Виконавчі угоди мають такуж юридичну силу як і договори.[39]

Прерогативою сенату є контроль за призначенням посадових осіб уряду. Сенат затверджує призначення керівників урядових відомств, дипломатичних представників, членів Верховного Суду, федеральних суддів, а також переміщення і просування вищих чинів збройних сил і закордонної служби. Сенат рідко погоджується на призначенних президентом в уряді; відхилення кандидатур в члени Верховного суда буває частіше. Не підлягають затвердженню сенатом призначення на пости в апараті Білого дому. В випадку, якщо ні один з кандидатів у віце-президенти не отримає 1/2 голосів виборців, сенат його обирає. Конституція надає конгресу право усувати від посади при засудженні у порядку імпічмента посадових осіб, включаючи президента і віце-президента, якщо вони будуть визнані у зраді, хабарництві чи інших серйозних злочинах чи проступках. При цьому повноваження палат також розділені: тільки палата представників має право порушувати розслідування в порядку імпічмента і тільки сенат здійснює суд (для засудження необхідно 2/3 голосів присутніх сенаторів). У випадку визнання винним сенат усуває його з посади, потім йде притягнення до кримінальної відповідальності на загальних умовах. П’ять разів процедура імпічмента порушувалась проти президентів: три