Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Психологія музичного сприйняття і методи її розвитку

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Переднє слово про музику
Розділ 1. Музична психологія як наука
Розділ 2. Психологія музичного сприйняття і методи її розвитку
2.1 Особливості художнього образу
2.2 Музичне мислення
2.3 Особливості впливу консонансу та дисонансу на психіку людини.
Розділ III. Музика – засіб психологічної реабілітації
3.1 Значення музики у житті різних категорій людей
3.2 Застосування музики у навчально-психологічній роботі з дітьми та підлітками
Список використаної літератури
 
Мета роботи: дослідження впливу музики на психіку людини.
Об'єкт: людина в момент впливу на неї музики.
Завдання:
1. Ознайомитися зі специфікою музичної психології як науки та дослідженням її у працях відомих науковців.
2. Виявити особливості сприйняття окремих звуків та співзвуч, різноманітності музичних творів різними групами людей.
3. Описати використання музики як засобу психологічної реабілітації.
 
Музика – вираження гармонії Космосу
 
Переднє слово про музику
 
Здається, що немає у світі людини, яка б байдуже ставилася до музики, адже в ній втілене все те добре, світле і вічне.
З кожним наступним кроком у світі музики ми ясніше бачимо і розуміємо, який багатий і дивовижний цей світ.
Музику любить багато хто, але кожен по-своєму. Для деяких вона тільки приємна розвага в години дозвілля. А іноді, навіть і не розвага, а просто звичний звуковий фон для повсякденних занять. Молодь, зокрема студенти, намагаються готувати домашні завдання, увімкнувши музику, та чи чують вониїї при цьому? Напевне, ні.
Щоб полюбити музику по-справжньому, треба прагнути не просто слухати, вслухатися в неї, намагатися глибше проникнути в суть твору, краще збагнути його. І тоді неодмінно захочеться більше дізнатися і про самий твір, і про його композитора, і про час, коли він жив і працював. Це дається не відразу, і для цього слід оволодіти певними знаннями: мати уявлення про особливостімузичної мови, про музичні форми, про те, як розвивалася музична творчість.
Музика входить у життя буквально з перших днів, і вона завжди з людиною -і в радості, і в горі. Її можна почути будь-де – у природі, у людській мові, у найтонших поруках людської душі. Вона може бути приємна для слуху, гармонійна, може передати той чи інший настрій або ідею.
Музика має великий вплив на внутрішній світ людини. Вона може давати насолоду, або навпаки, викликати душевне занепокоєння, спонукати слухача до роздумів і відкривати перед ним невідомі до цього сторони життя.
Слухаючи її, або підіймаєш свій дух, або розслабляєшся, заспокоюєшся.
Музика зробить ще яскравішим і прекраснішим життя, вона втішить, коли трапиться щось прикре, печальне, дасть силу важку хвилину…Вона стане вірним добрим другом! Глибоке розуміння музики вимагає від слухача певного зусилля, але як багато отримує людина, яка зробила це зусилля!
Перед нею відкривається прекрасний світ, сповнений звуками, які вражають своєю красою і натхненням.
У сучасному світі фахівці починають широко застосовувати музику у медичних цілях: при стоматологічних, хірургічних операціях (вона знімає стрес), в якості анестезії; в психіатричних лікарнях (музика здатна активізувати компенсаторні можливості психіки) ; в психології.
Музична психотерапія використовується в роботі з людьми з агресивністю, замкнутістю, страхами.
Можна корегувати і оптимізувати поведінкові моделі і сценарії, актуалізувати творчі здібності, навчати клієнтів навичок комунікації та самовираження, саморегуляції, формувати гнучкість свідомості та світосприйняття.
Музичні прийоми успішно використовуються в умовах психотренінгів, в кабінетах психологічного розвантаження, в індивідуальній та груповій психотерапії.
Музика бере участь у лікуванні психоневрологічних захворювань. Вона
використовується для профілактики несприятливих психологічних станів, в соціальній педагогіці.
Нам варто залишатися там, де ми знаходимо щось подібне музиці. У житті немає до чого варто прагнути, крім як відчуття музики…гармонійної основи буття. Герман Гессе, Піфагор, Арістотель, Платон1 звертали увагу сучасників на цілющу силу музики, що на їхню думку, установлювала
пропорційний порядок і гармонію у всьому Всесвіті, у тому числі порушену гармонію в людському дусі й тілі.
Піфагор відкрив, що сім ключів (нот) грецької системи мають силу порушення різних емоцій. Його послідовники, що ставили число на службу здоров'ю тіла й духу, розглядали музику як найважливіший лікувальний засіб. Обробку музики (додання її форми) піфагорійці називали «гармонією».
Але із цим терміном не слід ототожнювати сучасний термін «гармонія», що
що прийшла з грецького й означає «зв'язувати, влаштовувати». Отже, була гармонія.
З'єднання, взаємне пристосування будівельних компонентів, сила й «гарна міра рахунку»… У медицині піфагорійці обгрунтовували наявність здоров'я гармонією, тобто здоров'я було наслідком добре погодженого співвідношення чисел. Навпаки, хвороба- це вираження порушення цієї «гармонічної відповідності чисел».
В ті часи музика була третьою математичною дисципліною після арифметики й геометрії. Суть зводилася до наступного: музика є вираженням гармонії Космосу. Відновлення гармонії – головний шлях до зцілення. Музика ж, має за опору гармонію як корінну свою властивість, яка здатна вести живих істот до досконалості.
 
Розділ 1
 
Музична психологія – наукова дисципліна, яка займається вивченням різних психологічних аспектів музичної мови і будови музичних творів, а також досліджує закономірності психологічного сприйняття музики і її впливу на структурні компоненти людської психіки.
Музична психологія є міждисциплінарною наукою, що відноситься одночасно і до області музикознавства, і до області прикладної психології. Тому до розробок в сфері музичної психології можуть бути віднесені, зокрема й різні профільні дослідження в області музичної акустики, психоакустики, нейропсихології сприйняття, психофізіології слуху та руху, естетики, культурології і т. д.
Основними напрямами наукових досліджень в галузі музичної психології є такі:
- психологія музичних здібностей;
- психологія музичного слуху;
- психологія сприйняття музики;
- психологія музичної творчості;
- психологічні аспекти музичних явищ.
Вже давно музика використовується в терапевтичній практиці. Людина – глибоко музична істота, тому їй властиво потрапляти під потужний духовний і тілесний вплив музики.
Б. В. Асаф'єв1 говорив, що наша мова має інтонаційну природу. О. Д. Волчек2довела домінування тону в мові людей, що збігається з певною тональністю.
Відомо відповідність музичних ритмів і ритмів всередині кожного організму.
У стані хвилювання ми можемо що-небудь наспівувати або вистукувати пальцями повторюваний ритм. Можна сказати, що зараз люди живуть у світі музики, оскільки в XX столітті з'явилася апаратура, що дозволяє прослуховувати музику де завгодно і багато разів. У результаті цього, музику можна почути скрізь.
Музика – це не набір звуків. Вона містить сенс і переживається людиною.
Музичне переживання за самою суттю своєю – емоційне переживання.
Люди відчувають психологічний і фізіологічний вплив музики. Цю якість
вирішили використовувати у своїй роботі психологи. Але довгі роки музика
була лише допоміжним засобом при лікуванні. Тільки останнім часом з'явилися такі форми роботи, де музика і музикування виступають в якості не додаткового, а основного психокорекційного засобу лікування.
1 З. Фрейд – австрійський психолог, психіатр, невролог, засновник психоаналізу.
2 Редукція напруги – (з. лат. reductio – повернення назад) встановлення попереднього стану, від складної напруженості до спокою. Сублімація енергії – захисний механізм психіки, який представляє собою зняття внутрішньої напруженості з допомогою пере направлення енергії на досягнення соціальних цілей, зокрема у творчості.
3 К. Прибрам – американський лікар, психолог, нейрофізіолог.
 
Розділ 2
 
Арнольд Шенберг1 у роботі « Творче слухання» писав: «Для одержання художнього враження необхідно творчий вплив власної фантазії. Тільки тепло, яке ми самі в стані віддати, створює твір мистецтва, і нарешті, майже кожне художнє враження – це створення фантазії слухача, щоправда, викликане твором мистецтва, але тільки тоді, коли відправник має у своєму розпорядженні апарат, настроєний однаково з одержувачем». Щоб перетворити художнє враження в судження про художнє, потрібно вчитися пояснювати свої власні несвідомі почуття, потрібно знати свої власні схильності й можливості реагувати на враження. Щоб висловити хоча б одне цінне судження, потрібно вміти порівнювати художні враження між собою; виходячи з їхньої природи й своєрідності, потрібно знайти точку зору, завдяки якій можна наблизитись до суті твору. Чим же, з погляду психології, обумовлені феномени музики та емоції?
Основне значення мають два теоретичних принципи: принцип конгруентності і принцип контрасту. Принцип конгруентності говорить про те, що підлеглі емоційні параметри яскравіші, ніж чіткі виражені певні параметри музики або музичного сприйняття, і навпаки. Відповідальні тут, насамперед, фізіологічні й когнітивні3 механізми. Як приклад, охоче протиставляють «стимулюючу» і «заспокійливу» музику. А принцип контрасту говорить про те, що підлеглі емоційні параметри, метри менш виражені, ніж чітко виражений певний параметр музики або музичного сприйняття, або навпаки. За це відповідають додаткові мотиваційні механізми. Емпіричні дослідження показали, що в стані внутрішньої задоволеності переважно проявляються ефекти конгруентності, у той час як при незадоволенні проявляються ефекти контрасту.
Музика здатна збагатити наш досвід, занурюючи в ті чи інші інші настрої, нюанси ж їх для різних людей різні. Музика пояснює себе сама: вона говорить під час слухання те, що може сказати. І кожен знайти в цьому своє, підходяще тільки йому пояснення. Байдужість до музики не вимагає коментарів. Потрібно бути здатним почути звернену до тебе мелодію. Антон Рубінштейн займав із цього приводу радикальну позицію, коли писав: «Інструментальна музика – найближчий друг людини, навіть ще більший, ніж батьки, брати і сестри, друзі і т. д. От чому навчання гри на фортепіано благодіяння для людини й навіть можна було б примусово… включити його взагальноосвітню програму». Але й щоденний спів, можливо, більш важливий для освіти, ніж безперервне «вдовбування» в студентів великої кількості навчального матеріалу.
Вибірковість «свого» музичного репертуару здатна багато чого сказати про людину. Коли ми вибираємо якийсь твір і вставляємо диск впрогравач, уже в самому виборі можна розпізнати той стан душі, що його визначив.
Вибір музичного твору може залежати від різних причин:
1) від тимчасового настрою – я ідентифікуюся в ситуативній настроєності з мелодією (резонансна функція) ;
2) даний момент мене супроводжує, допомагає мені жити (комплементарна функція).
Так ми часом із задоволенням поринаємо в стан глибокого смутку, охоплені тихою музикою, що виражає сум, біль, страждання. Але важливо викликати в собі тугу за гармонії, поширити цю гармонію в душі й дати їй там залишитися. Якщо при слуханні музики ми дійсно концентруємося на тім, щоб насолодитися цим процесом, то тоді немає місця ні для чого іншого: навіть дисонанс й відсутність виразної мелодії можуть подобатися. Звичайно, до цієї радості може домішуватися замилування виконавцем або композитором, а також ясне усвідомлення меж наших переживань, власних можливостей і бажань. Наша реакція на музичну композицію дуже індивідуальна.
Проблема формування музичного сприйняття є однією з найскладніших у музичній педагогіцій психології, незважаючи на успіхи в її вирішенні, досягнуті за останні роки. Учені підкреслюють зв'язок повноцінного сприймання музики із знанням соціальних норм, естетичних критерій в мистецтві, здатністю до естетичної оцінки творів, набуття досвіду художньої діяльності, розвитком музичного слуху, усвідомленням ролі виразних засобів у створенні музичного образу.
Музичне сприйняття, у зв'язку зі специфікою об'єкта сприймання – музики, поняття значно ширше, ніж безпосереднє почуттєве відображення дійсності, бо відбувається водночас у формі відчуттів, сприймань, уявлень, абстрактного мислення.
У сучасній науковій літературі найчастіше зустрічаються два терміни, що визначають діяльність людини, яка слухає музику: «сприймання музики» і «музичне сприйняття».
Поняття «сприйняття музики» здебільшого використовується у працях психологів, відображаючи ситуацію, коли сприймання охоплює музику лише як предметний матеріальний процес, як специфічний об'єкт впливу на людину.
Поняття «музичне сприймаття» означає спрямування на «осягненні і осмисленні тих значень, якими володіє музика як мистецтво, як особлива форма відображення дійсності, як естетичний художній феномен».
Осягнення – це розуміння певного явища на рівні виокремлення з цілісного об'єкта окремих ознак, розкриття зовнішніх зв'язків між ними. Тобто, це розуміння частин з цілісного явища, яким є твір, співвіднесення його з враженнями, які є у досвіді слухача. Осягнення естетичної цінності музичного твору передбачає вміння «розшифрувати» його образну мову, зрозуміти зміст, що неможливо без опори на весь особистий дослід, співвідношення твору зі складеними в людини художньо-естетичними критеріями, нормами уявленнями.
Осмислення – це вищий вияв розуміння. Воно полягає у розкритті об'єктивних зв'язків між частинами цілого на рівні усвідомлення сутності явища.
В якості основи розуміння музичного мистецтва виступають знання двох
рівнів:
1) знання, що сприяють формуванню цілісного уявлення
про музичне мистецтво;
2) знання, що допомагають сприйманню конкретних творів.
Перший рівень знань характеризує природу музичного мистецтва як соціального явища, його функцію і призначення в житті суспільства.
Другий рівень – це знання щодо особливостей музичної мови, побудови і розвитку музики, засобів музичної виразності. Сприймання, зазначав відомий американський психолог Дж. Брунер, – це процес категоризації, у ході якого людина за допомогою характерних властивостей сприйнятого здійснює відбір і віднесення об'єкта, який сприймається до певної категорії.
Зрозуміло, що стани людей не можна звести до кількох десятків визначень – їх кількість незмірна.
У цьому зв'язку відомий психолог А. Лурія1 у передмові до книги Дж. Брунера»Психологія пізнання» писав: «Існує близько трьох мільйонів відтінків кольору, які сприймаються, але лише 16-20 назв головних кольорів. Це означає, що, сприймаючи кольорові відтінки, ми відносимо їх до певних категорій і що навіть найелементарніші відчуття насправді є складними і активним процесом переробки інформації, який виходить далеко за межі безпосереднього враження. Важливою складовою музичного сприймання є естетичні переживання музичних вражень.
Виділяються три основні типи реакцій, які виражають загалом позитивне ставлення до музики. Це, по-перше, «емоції враження», що Лурія – радянський психолог, засновник напряму нейропсихології.
ґрунтуються на інтуїтивному відчутті музики. Вони є показником недиференційованого ставлення до музичного твору і виражаються в судженнях «подобається – не подобається», без будь-якої мотивації оцінки; по-друге, це «емоції переживання», що характеризуються усвідомленням суб'єктом особистісного сенсу музичного твору, одначе без його співвідношення з об'єктивним значенняммузики; по-третє, це»емоції співпереживання», котрі характеризуються злиттям суб'єктивного переживання з позицією автора і виконавця.
Вони є результатом осмислення слухачем об'єктивної значущості музичноготвору.
Отже, сприймання музики – є одним з видів психічної діяльності, спрямованої на виявлення змісту музичного твору. Тому формування музичного сприйняття має ґрунтуватисяна власній активності, участі в роботі над «музичним матеріалом». Активність музичного сприйняття полягає, по-перше, у відтворенні закодованих у музичному тексті образів, по-друге, у встановленні духовного спілкування з цими образами. Це надає комунікативній системі «композитор – музичний твір – слухач» діалогічного характеру, адже слухач веде діалог з образами музичних творів, а через них – з композитором.
 
2.1 Особливості художнього образу
 
Почуття, які переживає людина, безкінечно різноманітні. Та лише деякі з них закріплені логічною категорією – словесним поняттям, яке й повинне відобразити суть даної емоції. Враховуючи експериментальні дані Дж. Брунера, Л. Постмана1 і Х. Родрігеса2, які свідчать про те, що невизначені кольори легко піддаються асиміляції у напрямrу очікуваного значення, можна гадати, що подібне явище відбувається і в сфері самоусвідомлення слухачем емоційних станів, які викликає музика: неусвідомлені, невиразні емоційні почуття прагнуть втілитися у найближчу їх значенню емоційно-образну категорію.
Побудова музичного твору, упорядковність складових частин, відбір з великого арсеналу музичної мови тих засобів, які найбільше відповідають змісту твору, зумовлюються прагненням композитора, з одного боку, виразити явище, яке його особисто хвилює, а з іншого- виразити так, щоб воно було сприйняте і розпізнане слухачами, відповідало їхнім пізнавальним можливостям.
У цьому плані Б. Асаф'єв зазначав, що в музиці враховуються віхи, вузли, центри, які привертають увагу і допомають не втратити інтерес, є зв'язуючі ланки, які з'єднують моменти найважливіших висловлювань і розподіляють ці висловлювання.
Сприймаючи музику, слухач мимоволі знаходить у ній головні, на його думку, віхи її розвитку. Як зазначав О. Костюк3, ці вузлові моменти сприймаються як домінуючі «вогнища» емоційно-естетичного відгуку, як хвилюючі найкращі фрагменти музики.
Отже, структура музичного твору містить основні шляхи і логіку емоційно образного засвоєння художньої інформації, а психофізіологічні можливості слухача визначають шляхи і логіку передачі цієї інформації. Актуалізація взаємодії об'єкта і суб'єкта – музичного творуі слухача -відбувається у процесі сприймання, результатом якого є суб'єктивний музичний образ.
Музичний образ розглядається як багатопрошарковий текст, який у різний час може бути сприйнятий по-різному навіть одним і тим самим слухачем.
Таке розуміння багатозначності образного змісту – вихідна передумова музичної освіти.
Музичний образ виникає при певному поєднанні компонентів музичної музичної мови. В. Медушевський характеризує музичний образ як «систему життєвих (емоційних, рухових, сенсорних, мовних, ситуативних тощо) асоціацій, яка знаходить своє втілення у музичному матеріалі – моделюється в музичних засобах і породжує в них відношення, названі «синтаксисом образу».
Наприклад, героїчний образ – це динамічна система взаєпов'язаних елементів, які породжують почуття особливого піднесення, натхнення, спрямованості, створюють атмосферу великого напруження. Основою його емоційної моделі слугують колорит і почуттєве забарвлення (регістр, тембр, різноманітні градації мажоро-мінору), руховій мускульно-тонусні асоціації (темп, ритм, різкі штрихи у музиці), асоціації з героїчним як вищим виявом сутності людини (напруження, драматизм).
Слухач у своєму сприйманні спирається на інтуїтивні уявлення про структуру власних емоцій.
Уявлення людини є результатом минулих сприйманні завжди включає елемент узагальнення, а отже, уявлення слухачів про ліричне, романтичне, героїчне, драматичне взагалі.
Збагачення уявлень просвіт власних почуттів, про ліричне, драматичне, героїчнеу дійсності та мистецтві, зокрема у музиці, є важливою передумовою
Уявлення – це процес. Будь-яке нове сприймання музики веде до зміни (доповнення або з'ясування) уявлень про неї. Чим більше сторін музики, яка сприймається, відбито у свідомості людини, тим повнішими, яскравішими і змістовнішими будуть її уявлення про неї. У свою чергу, такі збагачені уявлення сприятимуть глибшому осягненню естетичного змісту музичних творів.
За своєю науковою природою музичний образ існує лише в часі. Він може бути настільки багатозначним, наскільки багатозначними й складними бувають почуття людини, в яких поєднується добро і зло, мужність і сум'яття, сумніви і торжество, ніжність і трепетність, радість і скорбота.
Музичні образи безпосередньо відтворюють лише звукову картину світу.
Інші його вияви можуть відображатися лише опосередковано, шляхом асоціацій звукових вражень з враженнями зоровими, образними, тобто зверненням до пам'яті почуттів. Оскільки музика завжди виражає емоції йвольовіпроцеси, її предметом є передусім внутрішнє, суб'єктивнежиття людини, точніше, емоційне ставлення її до дійсності. Характер, пристрасть і думка завжди виступають утворі разом, але часто одна з граней виявляється домінуючою, що дає змогу говорити, що твір написаний характеристичному, емоційному або логічному ключі. Кожен з них вимагає від слухача відповідного настроювання.
Образи і асоціації безперервно збуджуються у процесі сприймання музики.
Як похідні від емоцій, що виникають у слухача, вони, в свою чергу, впливають на їх інтенсивність, забарвлення, глибину, стають первинним почуттєвим матеріалом для створення суб'єктивного музичного образу. При цьому, як вважає Є. Назайкінський1, музика асоціюється, як правило, «не з яскраво усвідомлюваними, чітко видими, відчутними образами-уявленнями, а з невиразними комплексними відчуттями, часто емоційного характеру, які не встигають піднятися до рівня усвідомлення. І лише при подальшому самоаналізі ці приховані компоненти сприймання можуть набувати форми наочного уявлення, образного метафоричного визначення».
Висловлюються думки про те, що зорові образи, які викликає музика, знижують її власну естетичну цінність. Їх хибність полягає в тому, що вони не враховують інтегруючої здатності мозку, коли будь-яке враження актуалізує увесь досвід людини. Повноцінне сприймання музичного твору вимагає від слухача активної роботи уяви, яка виражається, зокрема, і в спробах образного усвідомлення музичних вражень.
Відштовхуючись від сюжетної ситуації, слухач «малює» власні картини, сприймає музику залежно від переконань, загальних і особистих інтересів, смаку, освіти, культурного рівня, темпераменту тощо. Факти, події, ставлення до людей, життєві й художні враження – ніщо не зникає з пам'яті, усе взаємодіє і в потрібний час виникає як спогади і асоціації.
На психологічному рівні сприймання ми стикаємося не лише з безпосереднім почуттєвим ефектом від твору, а й з його розумінням, впливом музики в цілому. Дослідження психологів показують, що одна й та сама музика сприймається по-різному навіть тими слухачами, які мають подібні індивідуально-психологічні характеристики. Отже, тут виявляється інший чинник – музично-слуховий та життєвий досвід слухача, набутий асоціативний фонд, музичні враження тощо. А це вже не фізіологічний чи психологічний, а соціологічний рівень. На цьому рівні на перший план виступають особливості не окремих слухачів, а цілих груп, об'єднаних подібним ставленям до музичного мистецтва, більш-менш однаковим досвідом спілкування і ним.
 
2.2 Музичне мислення
 
Музика – набагато більше одкровення, ніж вся мудрість і філософія. Людвіг ван Бетховен, Платон, що розрізняли психічно-матеріальну й духовно- інтелектуальну частини душі, указували на значну роль музики, що гармонізує душу.
Музика як звуковий феномен асоціюється з мовою. Більше того, хід музичного розгортання виявляє повну аналогію зі структурою протікання розумового процесу, її забезпечує універсальна одиниця мислення, що неминуче виявляє себе в кожній (не тільки вербальній) мові. Ця одиниця – інтонація, що завжди зберігає й відбиває властивості цілого. Музика найбільше адекватно об'єктивує зазначену інтонаційну складову мислення і мови. Хочаг оловний акцент у сприйнятті музики робиться, як правило, на емоційному елементі – не менш важливий інтонаційно-аналітичний. Такий висновок має своє науково-екпериментальне обгрунтування. Доведено, що сприйняття музики залежить від рівня звуковисотного й поліфонічного слуху, голосово апарату, знання й слухового засвоєння основних елементів музичної мови. Тому про повноцінне сприйняття музичних творів можна говорити лише тоді, коли образне мислення здійснюється паралельно з усвідомленням логіки художньої форми й ідейно-естетичного змісту музичних образів. Саме музичне мислення забезпечує рівень художніх емоцій. Адже щоб повноцінно сприймати музику, треба вміти стежити за її розвитком, тобто вміти відзначити повторення, контраснезіставленя матеріалу, варіації, простежити тематичний розвиток. Розуміння змісту музики вимагає вміння розрізняти її засоби і усвідомлювати їх виразне значення. Кожний з компонентів музичної виразності (лад, гармонія, ритм, мелодія, темп, динаміка і т. д.) одержує своє місце в специфічній музичній логіці, що конструктивно організовує виразні засоби в цілісному музичному творі. Саме організація форми й логіки ведуть слухача лабіринтом музичних образів. Музичне мислення являє собою духовну діяльність у сфері невичерпних музичних можливостей і є звуковою метаморфозою людсьої душі. Ця здатність, треба думати, частково обумовлена генетично: музичність – це індивідуальний дарунок, що дозволяє людині творити чудеса, не прибігаючи до логічних структур вербальної мови.
Кожен знає, що є люди, які в мистецтві звуків не здатні бачити щось осмислене. Вони сприймають музику як непотрібний шум або щось йому подібне.
Відповідно до нових досліджень, у них від народження атрофована малюсінька зона Lobusparietalis або ж там перебуває доброякісна пухлина. Таким чином, напрошується висновок, що музичність є вродженою здатністю людини. Ця здатність відкриває перед мисленням більші можливості, фактично вивільняючи його з тісної словесної клітки. Музика, виражаючи нероздільну цілісність людського досвіду, дійсно, в змозі сказати все. Її мова зачіпає сфери, які «розумовій» логіці не відомі, і озивається на імпульси підсвідомості більше, ніж будь-яка інша мовна система. Музичне мислення – це особливий вид усвідомлення того, що не піддається враженню навіть у найскладніших сплетеннях слів. Фізіологічно і психологічно цим підтверджується присутність у людині якогось «третього вуха», схованого й високочутливого. У цілому, думка про те «третє вухо» зовсім не нова, й не здається дивною, якщо згадати про сучасні експериментальні дослідження музичності як уродженої здатності.
Теодор Райк дуже цікавився проблемами, пов'язаними з музикою, та інтенсивно вникав в їх суть. Для нього не було різниці між вивченням музики й дослідження невідомого. Багато хто з його публікацій пояснюють акустичні феномени. Існування «над-вуха», або «третього вуха», дозволяє також пояснити характерні слова повністю позбавленого слуху музиканта -Б. Сметани1: «Із всіх цих творів я не чув жодної ноти, і все-таки вони жили в мені, торкали до сліз, і почуття щастя приводило мене до екстазу». Якщо в стали глухими в результаті хвороби, наявність звукової свідомості з'ясоване (як продовження відчуттів, відбитих протягом тривалого досвіду психічного сприйняття), то в людей глухих від народження здатність зблизитись з музикою – дивний феномен. Для Фредеріко Фелліні1 музика взагалі була «найтаємничішим видом діяльності. «В ній вкладене шось таке, – говорив він, – що властиво людині й по ту сторону людських можливостей». Разом з тим, за цим вдкривається інше. Луіджі Ноно писала: «Музика – це…засіб вивчення реальності, або згідно поглядам художника, засіб одержання знань про реальності». Що б композитор не складав, у всій його музиці буде вічутна проблематика його часової епохи, тобто проблематика людської історії.
«Музика, – говорив В. Фогель3, – призначена не тільки для слухання, – вона повинна будити мислення…Я виходжу з того, щоб і у старому, і в новому виражати людське». Специфіці музичної думки досить просте обґрунтування знаходить Ернест Ансерме4: «Зміст вимовної мови…можна пояснити. Музична фраза, звичайно, теж має структуру, і музикант розрізняє в ній синтаксис, однак вона не несе в собі з'ясовно змісту, тому що об'єктивно вона не задумана, а тільки пережита; для того, щоб знайти цей зміст, потрібно все пережити заново». Людина, таким чином, краще усвідомлює своє існування тоді, коли завдяки унікальному посередництву виконавця виходить на контакт зі світом звуків! Посилаючись на думку Е. Ансерме: «Музика – це чисте подання, що через звуки виводить нас за межі музичного досвіду. Самі звуки – це тільки аналог, носій ідей, як для картини – пофарбоване полотно, як слова для думок». Правда музики, таким чином, «аналогічна правді математичного рівняння», за яким «існує тільки діяльність розуму математика, і нічого більше». Правда музики – у правдивому вираженні композитора композиторської індивідуальності, що коштує за кожної породженою їм музичною думкою».
 
2.3 Особливості впливу консонансу і дисонансу на психіку людини
 
«Хіба ти не чуєш акорди на сонці? Світає, ранковий промінь сонця будить все живе…». Л. Бетховен. Фундаментальна роль слуху – крім його фізичної функції – підтверджується численними фактами в ході історії. Немає сумніву, що звуки й співзвуччя ще до їх естетичної оцінки почуттєво сприймаються як задоволення або напруга. «Душа… відчуває радість у гармонії тонів і звуків, засмучується немилозвучністю, щаслива консонансом й обтяжується дисонансом», – відзначав Л. Ойлеро. 1 Відомо, що в стародавності певні інтервали були буквально заборонені, їхня якась ненатуральність не тільки не зв'язувалася із труднощами співу, але й підтверджувалася відповідними більш складними співвідношення чисел, що демонструють дисгармонійну суть. У наш час вже не можна стверджувати, що консонанс – результат простих підрахунків арифметичних співвідношень звуків або що дисонанс також визначається подібним чином. Зазначено, що протягом століть у музичній теорії так і не була вироблена шкала якісної градації дисонансу (спроби її виявляться лише до XX століття), подібна тієї, котра закріпилася у відношенні благозвучної, консонантної інтервальної групи. Було б цікаво зробити екскурс в історію музики і поспостерігати за психологічною еволюцією концепції одержання задоволення від звуків і співзвуч. Початок історії відкривається з усвідомленням інтервалу не як переходу від тону до тону (мелодичний інтервал), а як взаємодії тонів у їхньому одночасному сполученні. Такий гармонійний інтервал дає нове відчуття якості співвідношення звуків, засноване на сприйнятті ступеня їхнього злиття. Музично-історична практика заперечує абсолютне значення консонантності й дисонантності, закріплене за конкретними звукосполученнями. Різні епохи «чують» по-різному. Так, в епоху раннього європейського багатоголосся (IX-XIIIст.) ядром звуковисотної структури були консонанси – кварти, квінти, октави. Вони відігравали визначальну роль у вертикальному співвідношенні голосів, служили вираженню стійкості. Консонанси застосовувалися вільно, дисонанси ж (до їхнього числа належали й терція, і секста) – відповідно до особливих нормативів, завжди одержували «розв'язання». Із XIII-XIVстоліть сфера консонансів стала розширюватися: суспільним слухом були засвоєні терція, потім – секста, їх насичена (по контрасту з порожнечею створених консонансів) звучність стає загально естетичною нормою. Так, поступово (з XVст.) кристалізується тризвук – самостійна цілісна одиниця, а терцовість затверджується як вертикальний норматив. Правда, спочатку тризвуки утворяться в результаті сполучення мелодійних голосів. Однак з наділенням ладофункційної значущості, тризвуки остаточно затверджуються (до кінця XVIстоліття) як цілісні інтонаційні комплекси. У музиці віденських класиків вже широко використовуються дисонанси, але з «обережностями»: переважно в. 2 і м. 7, з дотриманням спеціальних норм голосоведення, розв'язання і тому подібне. Прикладом «дотику» до більш гостро звучних інтервалів м. 2 і в. 7 є Iчастина сонати ля мінор Моцарта, де ці дисонанси з'являються в непрямому русі.
Так, наприклад П. Чайковський писав: «Дисонанс є найбільша сила музики; якщо не було б його, то музика приречена була б тільки на зображення вічного блаженства, тоді як нам усього дорожче в музиці приречена виражати наші пристрасті». Повну волю застосування знайшли дисонанси в XX столітті, будучи остаточно «врятованими» від необхідності розв'язання в консонанс.
Прагнення до максимально напруженого звучання досягло межі своїх можлиостей, і дисонантність стала домінуючою. Бували парадоксальні випадки, коли по-різному сприймають дисонанс композитори-сучасники. Так, наприклад якщо О. Бородін і М. Мусоргський дуже вміло оперували ним аж до паралельних секунд, то Н. А. Римський-Корсаков вважав це «варварством». Мінливість сприйняття дисонансу може спостерігатися також у межах одного стилю.
Показовим є відношення до чистої кварти. Будучи утворена простим співвідношенням чисел (обертонів), вона – консонанс, за характером звучання наближається до квінти. Але на відміну від останньої, кварта містить внутрішнє акустичне протиріччя: її нижній звук підлеглий верхньому в силу резонансного збігу з його 3-м обертоном. Інтервал кварти виявився, таким чином, ніби «переверненим» з ніг на голову: його нижній звук не може створити опору звучання. Тому кварта – «збитковий» консонанс, а стосовно басу в епоху «строгого», а потім і класичного стилю – це дисонанс. Лише в середніх голосах консонантність кварти не піддавалася сумніву. З музично-психологічної точки зору, консонанс і дисонанс є носіями тієї ж пари контрасних функцій, які лежать в основі ладу – стійкості та нестійкості. Дисонанс створює подання про тяжіння; консонанс дає дозвіл до розв'язання, після чого виникає відчуття заспокоєння, стійкості.
 
Мистецтво – перш за все стан душі.
Марк Шагал
 
Розділ 3. Термін «музикотерапія» має греко-латинське походження і в перекладі означає «лікування музикою». Існує багато визначень поняття музикотерапії
 
Її визначають як «практично зорієнтовану наукову дисципліну», тісно пов'язану з медициною, суспільними науками, психологією, музикознавством та педагогікою. Значна частина вчених вважають музикотерапію допоміжним засобом психотерапії, засобом специфічної підготовки пацієнтів до застосування складних терапевтичних методів. Інші науковці визначають термін як:
- контрольоване застосування музики у лікуванні, реабілітації, освіті і вихованні дітей і дорослих, що страждають на психічні розлади;
- системне застосування музики для лікування фізіологічних і психосо-соціальних аспектів хвороби чи розладу.
Музична терапія в цілому розвивається як інтегративна дисципліна, суміжна з нейрофізіологією, психологією, рефлексологією, музичною психологією, музикознавством та іншими науками. Вона все більше утверджується у статусі універсальної виховної системи, здатної оптимізувати процес особистісного розвитку людини у складних умовах сучасного суспільного життя.
Історія використання музики в лікувальних цілях йде в глибину віків. Давні цивілізації приписували музиці особливий психологічний і фізичний вплив, будуючи на цьому свої виховні і терапевтичні заходи.
Способи лікування музикою можна виразити так:
1. пробудження емоцій та ослаблення негативних переживань; формування стабільних моделей поведінки з ціллю зняття напруги і загального фізичного і психічного розслаблення;
2. збачення особистості новими переживаннями, підвищеною естетичною чутливістю, коректування інтересів та гармонізація духовного життя.
Лікування музикою розвивається самостійно і вже має широку теоретичну і практичну базу. Застосовуються дві його основні форми: терапія музичною творчістю (продуктивна музикотерапія) і терапія слуханням (рецептивна музикотерапія). Обидві форми комбінуються з іншими художніми техніками, наприклад, з драмотерапією і терапією танцю.
В рамках продуктивної музикотерапії пацієнти імпровізують на музичних інструментах (часто використовується методика Musik fur Kinder німецького композитора і педагога Карла Орфа), співають або організовують танцювально-музичні номери. Важливу річ тут не відграє володіння інструментом.
Після короткого знайомства з його роботою пацієнт допускається до імпровізації на задану тему, підключається до «оркестру», веде «інструментальний діалог» з решту, формулює відношення до аудиторії.
На вербальному рівні пацієнт на це був би не здатен.
Рецептивна музикотерапія також розвивається в багатьох напрямках. Найчастіше всього застосовуються комунікативна, реактивна і регулятивна техніки. У випадку рецептивної терапії, ми можемо запитати у пацієнта, що музика виражає, що зображує; музика стає приводом для створення контакту.
Спільне слухання музики підвищує комунікабельність, допомагає долати психологічні бар'єри, сприяє більш довірливим стосункам.
З цією метою вибираються твори, які здатні викликати позитивні емоції.
Вже здавна пацієнтам виписувались рецепти, які містили в собі виконання музичних творів при різноманітних хворобах.
Музична фармакологія – це не проста метафора. Більшість музичних творів володіють широким спектром дій.
Теоретичною базою музикотерапії як науки є такі дисципліни як клінічна терапія, біомузикологія, музична акустика, теорія музики, психоакустика, прикладне музикознавство, музична естетика і порівняльне музикознавство.
Сьогодні музикотерапія як оздоровча дисципліна поширена в усьому світі.
Освіту за цією спеціальністю можна здобути у країнах Європи (Австрія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Німеччина, Польща, Угорщина, Франція, Фіндяндія) та країнах американського континенту (США, Аргентина, Венесуела, Канада, Мексика та ін.).
У багатьох країнах Західної Європи і США виникли і набули великої популярності музико-психореабілітаційні центри: у Швеції та Австрії – Osterreichisch Gesellschaftzur Forderung der Musiktherapie, Швейцарії – Schweizer Forum fur Musiktherapie, Німеччині – Arbeitsgemeinschaft fur Musiktherapie. Дотепер музична терапія набула поширення в усьому світі і з середини XX cтоліття розвивається як окрема індустрія.
Швидкому поширенню музичної терапії сприяє системна криза медичної допомоги, загальний негативний соціальний фон.
Експерименти ведуться в кількох напрямках: вплив окремих музичних інструментів на живі організми, вплив музики великих геніїв людства, індивідуальний окремих творів композиторів, вплив на організм людини традиційних, народних напрямків в музиці, а також сучасних напрямків, перинатальна музикотерапія.
Наукові підвалини музикотерапії було закладено ще в Давній Греції. Основні представники:
Платон: вірив у божествене походження музики, і те, що вона може тішити богів і тамувати їхній гнів. У своїй праці «Республіка» зазначав важливість музики для освіти молоді й обгрунтував, чому слід виконувати одні мелодії та відкидати інші.
Арістотель: йому належить перша теорія про значний вплив музики на людське буття. Ця теорія – теорія Етосу – твердить, що музика створює різні
стани душі.
У 1899 році невропатолог Джеймс Л. Корнінг1 провів вперше дослідження з використанням музики для лікування пацієнтів. Перші наукові праці, до досліджують механізм впливу музики на людину, з'явилися в кінці XIX ст., на початку XX століття.
Як навчальна дисципліна, музикотерапія вперше з'явилася в 1918 році в Колумбійському університеті (США), її розробником стала Маргарет Андерсен, музикант з Великобританії.
Поступово була усвідомлена необхідність розробки академічних програм підготовки професійних музикотерапевтів і в інших навчальних закладах, а в 1975 році в Лондоні був заснований Центр музичної терапії.
 
3.1 Значення музики у житті різних категорій людей
 
«…Слух – саме корінне з почуттів. У кризові моменти кожне почуття може перетворюватися в прекрасне звукове відчуття». Д. Лоуренс.
Музика може задавати певний ритм перед початком роботи, налаштувати на глибокий відпочинок під час перерви. Використання музики як засобу підвищення продуктивності праці засновано на позитивному емоційному впливі, підтримці стійкого і високого трудового ритму.
Тому, використовуючи музику в якості допоміжного лікувального засобу, потрібно враховувати відповідні смаки окремих людей.
Сприймаючи твір, слухач завжди створює у своїй уяві музичну структуру, що паралельно розвертається, в основі якої лежать механізми випереджального відбиття, коли кожен новий стимул не тільки очікується, але й активно запитується ззовні. Збіг очікування з реальним розвитком музичної фрази створює те прекрасне відчуття задоволення, яке зазвичай характеризується як естетичне сприйняття.
Фізіологічний вплив музики на людину в процесі праці засноване на тім, що нервова система, а з нею і мускулатура мають здатність «засвоєння ритму».
Музика, як ритмічний подразник, стимулює фізіологічні процеси організму.
Дослідження показують, що в ритмічних рухах активну участь приймають підкіркові області центральної та нервової системи.
Це говорить про зв'язок ритму рухів з органічними потребами та емоційними станами людини. Ритми окремих органів людини завжди розмірні. Між ритмом рухів і ритмом внутрішніх органів існує певний зв'язок, регульований спеціальним нервовим механізмом.
Виявлено, що ритми маршів, розраховані на те, щоб супроводжувати в тривалих походах загони військ.
І при такому ритмі музики дійсно можна йти дуже довго, не відчуваючи сильної втоми. У той же час марші, що звучать під час парадних ходів, більш енергійні, їхній темп підсилюють до 72 тактів в хвилину, це трохи перевищує нормальний ритм людського серця в спокійному стані, тому ці марші створюють підбадьорливий мобілізуючий вплив.
В музиці використовуються як основа первинні голосові реакції - плач, сміх, лемент, фізичним механізмом яких служить безумовний рефлекс, пізніше розвинені на їх основі умовні інтонації, в яких більше соціального, узагальненого значення. Серед музичних інструментів можна виділити лідерів по впливу на стан людини. Найбільший вплив створює органна музика.
При відборі музичних добутків необхідно також ураховувати той факт, що мелодійні твори, особливо ті, що володіють чітким, строго витриманим ритмом викликають негайну відповідну реакцію практично у всіх слухачів.
Якщо ж у музичному добутку немає єдиного чітко витриманого ритму, якщо воно відрізняється складною архітектонікою, то сприймати його у всій повноті, стежити за розвитком його тематики, можуть лише люди, які знайомі з музикою, що одержали певну музичну підготовку.
Найбільш сильну емоційну реакцію на музичні добутки проявляють люди із середньою музичною культурою.
Вони досить підготовлені, щоб сприйняти навіть складний музичний твір в повному обсязі, але в той же час окремі технічні моменти виконання «сховані» від них і не відволікають їхньої уваги від головного змісту музики.
Застосування музики є актуальним явищем на сьогоднішній день, особливо в складній ситуації, яка відбувається в нашій країні – це війна на Сході.
На даний момент, солдатам, які повертаються із зони АТО, потрібне не тільки медична допомога, але й психологічна.
Як сказано в одній статті в Інтернеті, багато воїнів перебувають зараз в госпіталях багатьох українських міст, зокрема у Львові. Багато львів'ян закликають навідувати постраждалих солдатів і багато з ними спілкуватися:
читати або розповідати короткі цікаві розповіді, показувати захоплюючі фільми, відео і найголовніше давати слухати музику, яка була б легка для сприйняття і корисна для покращення внутрішнього душевного стану.
Багатьом з них бракує насправді «живого» спілкування.
Для бійців, які не дуже постраждали фізично організовують патріотичні заходи з українськими піснями, щоб їх підтримувати та піднімати військовий дух.
Такі концерти організовують в Тернополі, Львові, та в інших містах України, а також і на самому Сході, в окремих містах де війна частково минула.
Туди приїжджають українські виконавці, які співають патріотичні пісні та підтримують військових морально.
 
3.2 Застосування музики у навчально-психологічній роботі з дітьми та підлітками
 
Музична терапія послуговується як методами, що постали з освітньої практики, так і своїми власними.
Виявлено позитивний вплив музичної терапії при роботі з особами, що
страждають на поведінково-емоційні розлади (в переважній більшості – підлітки).
Музика відіграє важливе значення при роботі з дітьми. Зазвичай сеанси
дитячої музикотерапії можуть бути як індивідуальними, так і груповими.
Музика є дієвим засобом розв'язання таких проблем у дітей, як проблеми міжособистісного спілкування, уваги, мотивації та поведінки. У кімнатах для проведення сеансів терапії представлене широке різноманіття різнихмузичних інструментів з різних країн світу. Бажано, щоб інструменти були барвистими, а матеріали, з яких вони зроблені, вирізнялися своєю текстурою; проте найважливішим чинником залишається висока якість їхнього виготовлення та точність настроювання.
Оскільки за своїми віковими та індивідуальними особливостями не всі діти однаково здатні впоратися з інструментом, тому кожен інструмент має бути підлаштований під дитину, яка на ньому гратиме.
Враховування усіх цих моментів дозволить підвищити ефективність терапії, зробити враження дитини більш яскравими, а результат – успішним.
Інша справа з підлітками. Тут музична терапія застосовується в серйозніших випадках. За даними клініки Майо1, з кожних 100 000 підлітків від 2 до 3 тисяч підлітків страждають на афективні розлади. Найбільш поширеним афективним розладом у підлітків є депресія.
У підлітків визначається цілий ряд позитивних ефектів від прослуховування музики, наприклад, позитивний вплив на емоційний стан, соціальну поведінку на формування власної особистості тощо.
При роботі з молодими людьми застосовують різні методи музикотерапії.
Найбільш поширеними засобами є імпровізація, виконання готових музичних творів, рецептивне слухання, обговорення музики. Дослідження показали, що зміни внутрішнього психологічного стану підлітків «є більш виразними при застосуванні дисциплінуючих музико терапевтичних методів, таких як, імпровізація і вербальне обговорення музики».
Слід також зауважити, що «ефект музикотерапії є тим стійкіший, чим більше сеансів було проведено».
Незважаючи на те, що вплив музики на підлітків з афективними розладами потребує подальшого вивчення, проведені дослідження демонструють одержані за її допомогою позитивні результати.
Важливо також зазначити, що багато людей плутають поняття «музикотерапії» та «навчання музики», це справді є проблемою, тому що в
подальшому вчителя музики можуть вважати музикотерапевтом. Консервативні прихильники застосування музикотерапії як винятково лікувального напрямку переважно заперечують зв'язок між нею і навчанням музики, виокремлюючи наступні відмінності:
у навчальній діяльності музика є метою сама по собі (ми вчимося грати
на музичному інструменті), тоді як музикотерапія є засобом, за допомогою якого досягаються певні внутрішні психологічні зміни.
Зміст музичної освіти поділено на теми, наперед визначені навчальною
програмою; зміст музикотерапії є динамічним і може відтворюватися у процесі.
Цілі навчання музики є загальними для всіх учнів, універсальними та малозмінними; цілі музикотерапії є індивідуалізовані та специфічні для кожного пацієнта окремо.
У музичній освіті не проводиться попереднє оцінювання, а лише згодом результати усіх учнів оцінюються за шкалою; перед початком музикотерапії проводиться оцінювання початкового стану і дається характеристика відносно динамічних цілей, поставлених у результаті попереднього оцінювання.
При навчанні музики вчитель передає учневі наперед визначений зміст навчання і мотивує до набуття знань, вмінь та навичок. У музикотерапії між
терапевтом та пацієнтом вибудовується співпраця для досягнення терапевтичних цілей, а зміст її є власним для кожного пацієнта.
Спільні риси:
- музика є основним робочим елементом;
- музика є мовою і засобом спілкування;
- за мету ставиться досягнення певних результатів;
- обидва процеси є систематичними, тобто мають намір (ціль), організацію і здійснюються на регулярній основі;
- передбачена практика музичного виконання.
Найчастіше для музикотерапевтичних сеансів та досліджень використовують музику В. А. Моцарта. Проте відомі застосування музики різних типів.
Так, в онкологічному диспансері в Архангельську використали в якості
Лікувального сеансу церковні дзвони. Американський дослідник Е. Куррері, захоплений естетичними концепціями американського музиканта та композитора Джона Кейджа, використовував в своїх експериментах твори цього митця.
Існує категорія людей, які на своєму власному прикладі переконалися в ефективності музичної терапії. Так, французький актор ЖерарДепардьє позбувся заїкання за 3 місяці, щодня слухаючи за порадою лікаря музику Моцарта.
Газета «Факти» від 28 квітня 2006 року, розповідаючи про досвід Козятинського реабілітаційного центру для важкохворих дітей (ДЦП, генетичні захворювання), повідомляє, що « 12-річна Аня, яка страждає на ДЦП, завдяки заняттям музикою навчилася ходити, танцювати і стала переможцем 4-ох міжнародних конкурсів».
Отже, музика проникає в наше життя цілком, вона оточує нас зі всіх сторін, де б ми не були. Великий вплив музика має на нашу нервову систему та наш мозок. Музика являє собою стимул, що збагачує процеси сприймання, пізнання (мислення), мовлення і запам'ятовування.
Музика займає важливе значення у медицині, в навчанні. І за допомогою різних досліджень, з кожним роком ми бачимо, що музика є дуже важливою ланкою у нашому житті, в нашому суспільстві, вона допомагає нам в складних життєвих ситуаціях, або навіть просто впоратися з втомою після важких робочих буднів.
Ще одна причина того, що музика є важливим елементом для нас – це можливість по-справжньому поділитися чимось з іншою людиною. В якому сенсі це питання вирішення глибокої самотності, яка може пронизувати кожного живучого на цій планеті.
Саме так ми, люди за допомогою абстрактних образів намагаємося донести одне до одного, те що не можемо передати на словах. Не сказати тому, що цього буде недостатньо, а тому, що це буде надто очевидно і просто, щоб це було помічено.
 
Список використаної літератури
 
1. Володарська М. О., Є. С. Каневський. Музика (дитяча енциклопедія). -
Харків, 2008
2. Конен В. Д. Історія зарубіжної музики. – Москва, 1989
3. Побережна Г. І., Щериця Т. В. Загальна теорія музики. – Київ, 2004
4. Ростовський О. Я. Теорія і методика музичної освіти. – Тернопіль, 2011
5. Блаво, Рушель. Новый путь к самоисцелению. – Новосибирск, 2002
6. Брусиловский Л. С. Музыкотерапия. Руководство по психотерапии. -
Москва, 1985
7. Ворожцова О. А. Музыка и игра в детской психотерапии. – Москва, 2004
8. Иржи Кулка. Психология искусства. – Харьков, 2014
9. Любан-Плоцца Б., Побережная Г., Белов О. Музыка и психика. – Киев,
2002
10. Назайкинский Е. О психологии музыкального восприятия. – Москва, 1972
11. Суханцева В. К. Музыка как мир человека. От идей Вселенной –
к философии музыки. – Киев, 2000
Фото Капча