Психологія музичного сприйняття і методи її розвитку

Проблема формування музичного сприйняття є однією з найскладніших у музичній педагогіцій психології, незважаючи на успіхи в її вирішенні, досягнуті за останні роки. Учені підкреслюють зв'язок повноцінного сприймання музики із знанням соціальних норм, естетичних критерій в мистецтві, здатністю до естетичної оцінки творів, набуття досвіду художньої діяльності, розвитком музичного слуху, усвідомленням ролі виразних засобів у створенні музичного образу.

Музичне сприйняття, у зв'язку зі специфікою об'єкта сприймання – музики, поняття значно ширше, ніж безпосереднє почуттєве відображення дійсності, бо відбувається водночас у формі відчуттів, сприймань, уявлень, абстрактного мислення.

У сучасній науковій літературі найчастіше зустрічаються два терміни, що визначають діяльність людини, яка слухає музику: «сприймання музики» і «музичне сприйняття».

Поняття «сприйняття музики» здебільшого використовується у працях психологів, відображаючи ситуацію, коли сприймання охоплює музику лише як предметний матеріальний процес, як специфічний об'єкт впливу на людину.

Поняття «музичне сприймаття» означає спрямування на «осягненні і осмисленні тих значень, якими володіє музика як мистецтво, як особлива форма відображення дійсності, як естетичний художній феномен».

Осягнення – це розуміння певного явища на рівні виокремлення з цілісного об'єкта окремих ознак, розкриття зовнішніх зв'язків між ними. Тобто, це розуміння частин з цілісного явища, яким є твір, співвіднесення його з враженнями, які є у досвіді слухача. Осягнення естетичної цінності музичного твору передбачає вміння «розшифрувати» його образну мову, зрозуміти зміст, що неможливо без опори на весь особистий дослід, співвідношення твору зі складеними в людини художньо-естетичними критеріями, нормами уявленнями.

Осмислення – це вищий вияв розуміння. Воно полягає у розкритті об'єктивних зв'язків між частинами цілого на рівні усвідомлення сутності явища.

В якості основи розуміння музичного мистецтва виступають знання двох

рівнів:

1) знання, що сприяють формуванню цілісного уявлення

про музичне мистецтво;

2) знання, що допомагають сприйманню конкретних творів.

Перший рівень знань характеризує природу музичного мистецтва як соціального явища, його функцію і призначення в житті суспільства.

Другий рівень – це знання щодо особливостей музичної мови, побудови і розвитку музики, засобів музичної виразності. Сприймання, зазначав відомий американський психолог Дж. Брунер, – це процес категоризації, у ході якого людина за допомогою характерних властивостей сприйнятого здійснює відбір і віднесення об'єкта, який сприймається до певної категорії.

Зрозуміло, що стани людей не можна звести до кількох десятків визначень – їх кількість незмірна.

У цьому зв'язку відомий психолог А. Лурія1 у передмові до книги Дж. Брунера»Психологія пізнання» писав: «Існує близько трьох мільйонів відтінків кольору, які сприймаються, але лише 16-20 назв головних кольорів. Це означає, що, сприймаючи кольорові відтінки, ми відносимо їх до певних категорій і що навіть найелементарніші відчуття насправді є складними і активним процесом переробки інформації, який виходить далеко за межі безпосереднього враження. Важливою складовою музичного сприймання є естетичні переживання музичних вражень.

Виділяються три основні типи реакцій, які виражають загалом позитивне ставлення до музики. Це, по-перше, «емоції враження», що Лурія – радянський психолог, засновник напряму нейропсихології.

ґрунтуються на інтуїтивному відчутті музики. Вони є показником недиференційованого ставлення до музичного твору і виражаються в судженнях «подобається – не подобається», без будь-якої мотивації оцінки; по-друге, це «емоції переживання», що характеризуються усвідомленням суб'єктом особистісного сенсу музичного твору, одначе без його співвідношення з об'єктивним значенняммузики; по-третє, це»емоції співпереживання», котрі характеризуються злиттям суб'єктивного переживання з позицією автора і виконавця.

Вони є результатом осмислення слухачем об'єктивної значущості музичноготвору.

Отже, сприймання музики – є одним з видів психічної діяльності, спрямованої на виявлення змісту музичного твору. Тому формування музичного сприйняття має ґрунтуватисяна власній активності, участі в роботі над «музичним матеріалом». Активність музичного сприйняття полягає, по-перше, у відтворенні закодованих у музичному тексті образів, по-друге, у встановленні духовного спілкування з цими образами. Це надає комунікативній системі «композитор – музичний твір – слухач» діалогічного характеру, адже слухач веде діалог з образами музичних творів, а через них – з композитором.

 

 

Почуття, які переживає людина, безкінечно різноманітні. Та лише деякі з них закріплені логічною категорією – словесним поняттям, яке й повинне відобразити суть даної емоції. Враховуючи експериментальні дані Дж. Брунера, Л. Постмана1 і Х. Родрігеса2, які свідчать про те, що невизначені кольори легко піддаються асиміляції у напрямrу очікуваного значення, можна гадати, що подібне явище відбувається і в сфері самоусвідомлення слухачем емоційних станів, які викликає музика: неусвідомлені, невиразні емоційні почуття прагнуть втілитися у найближчу їх значенню емоційно-образну категорію.

Побудова музичного твору, упорядковність складових частин, відбір з великого арсеналу музичної мови тих засобів, які найбільше відповідають змісту твору, зумовлюються прагненням композитора, з одного боку, виразити явище, яке його особисто хвилює, а з іншого- виразити так, щоб воно було сприйняте і розпізнане слухачами, відповідало їхнім пізнавальним можливостям.

У цьому плані Б. Асаф'єв зазначав, що в музиці враховуються віхи, вузли, центри, які привертають увагу