Психологія музичного сприйняття і методи її розвитку

Сприймаючи музику, слухач мимоволі знаходить у ній головні, на його думку, віхи її розвитку. Як зазначав О. Костюк3, ці вузлові моменти сприймаються як домінуючі «вогнища» емоційно-естетичного відгуку, як хвилюючі найкращі фрагменти музики.

Отже, структура музичного твору містить основні шляхи і логіку емоційно образного засвоєння художньої інформації, а психофізіологічні можливості слухача визначають шляхи і логіку передачі цієї інформації. Актуалізація взаємодії об'єкта і суб'єкта – музичного творуі слухача -відбувається у процесі сприймання, результатом якого є суб'єктивний музичний образ.

Музичний образ розглядається як багатопрошарковий текст, який у різний час може бути сприйнятий по-різному навіть одним і тим самим слухачем.

Таке розуміння багатозначності образного змісту – вихідна передумова музичної освіти.

Музичний образ виникає при певному поєднанні компонентів музичної музичної мови. В. Медушевський характеризує музичний образ як «систему життєвих (емоційних, рухових, сенсорних, мовних, ситуативних тощо) асоціацій, яка знаходить своє втілення у музичному матеріалі – моделюється в музичних засобах і породжує в них відношення, названі «синтаксисом образу».

Наприклад, героїчний образ – це динамічна система взаєпов'язаних елементів, які породжують почуття особливого піднесення, натхнення, спрямованості, створюють атмосферу великого напруження. Основою його емоційної моделі слугують колорит і почуттєве забарвлення (регістр, тембр, різноманітні градації мажоро-мінору), руховій мускульно-тонусні асоціації (темп, ритм, різкі штрихи у музиці), асоціації з героїчним як вищим виявом сутності людини (напруження, драматизм).

Слухач у своєму сприйманні спирається на інтуїтивні уявлення про структуру власних емоцій.

Уявлення людини є результатом минулих сприйманні завжди включає елемент узагальнення, а отже, уявлення слухачів про ліричне, романтичне, героїчне, драматичне взагалі.

Збагачення уявлень просвіт власних почуттів, про ліричне, драматичне, героїчнеу дійсності та мистецтві, зокрема у музиці, є важливою передумовою

Уявлення – це процес. Будь-яке нове сприймання музики веде до зміни (доповнення або з'ясування) уявлень про неї. Чим більше сторін музики, яка сприймається, відбито у свідомості людини, тим повнішими, яскравішими і змістовнішими будуть її уявлення про неї. У свою чергу, такі збагачені уявлення сприятимуть глибшому осягненню естетичного змісту музичних творів.

За своєю науковою природою музичний образ існує лише в часі. Він може бути настільки багатозначним, наскільки багатозначними й складними бувають почуття людини, в яких поєднується добро і зло, мужність і сум'яття, сумніви і торжество, ніжність і трепетність, радість і скорбота.

Музичні образи безпосередньо відтворюють лише звукову картину світу.

Інші його вияви можуть відображатися лише опосередковано, шляхом асоціацій звукових вражень з враженнями зоровими, образними, тобто зверненням до пам'яті почуттів. Оскільки музика завжди виражає емоції йвольовіпроцеси, її предметом є передусім внутрішнє, суб'єктивнежиття людини, точніше, емоційне ставлення її до дійсності. Характер, пристрасть і думка завжди виступають утворі разом, але часто одна з граней виявляється домінуючою, що дає змогу говорити, що твір написаний характеристичному, емоційному або логічному ключі. Кожен з них вимагає від слухача відповідного настроювання.

Образи і асоціації безперервно збуджуються у процесі сприймання музики.

Як похідні від емоцій, що виникають у слухача, вони, в свою чергу, впливають на їх інтенсивність, забарвлення, глибину, стають первинним почуттєвим матеріалом для створення суб'єктивного музичного образу. При цьому, як вважає Є. Назайкінський1, музика асоціюється, як правило, «не з яскраво усвідомлюваними, чітко видими, відчутними образами-уявленнями, а з невиразними комплексними відчуттями, часто емоційного характеру, які не встигають піднятися до рівня усвідомлення. І лише при подальшому самоаналізі ці приховані компоненти сприймання можуть набувати форми наочного уявлення, образного метафоричного визначення».

Висловлюються думки про те, що зорові образи, які викликає музика, знижують її власну естетичну цінність. Їх хибність полягає в тому, що вони не враховують інтегруючої здатності мозку, коли будь-яке враження актуалізує увесь досвід людини. Повноцінне сприймання музичного твору вимагає від слухача активної роботи уяви, яка виражається, зокрема, і в спробах образного усвідомлення музичних вражень.

Відштовхуючись від сюжетної ситуації, слухач «малює» власні картини, сприймає музику залежно від переконань, загальних і особистих інтересів, смаку, освіти, культурного рівня, темпераменту тощо. Факти, події, ставлення до людей, життєві й художні враження – ніщо не зникає з пам'яті, усе взаємодіє і в потрібний час виникає як спогади і асоціації.

На психологічному рівні сприймання ми стикаємося не лише з безпосереднім почуттєвим ефектом від твору, а й з його розумінням, впливом музики в цілому. Дослідження психологів показують, що одна й та сама музика сприймається по-різному навіть тими слухачами, які мають подібні індивідуально-психологічні характеристики. Отже, тут виявляється інший чинник – музично-слуховий та життєвий досвід слухача, набутий асоціативний фонд, музичні враження тощо. А це вже не фізіологічний чи психологічний, а соціологічний рівень. На цьому рівні на перший план виступають особливості не окремих слухачів, а цілих груп, об'єднаних подібним ставленям до музичного мистецтва, більш-менш однаковим досвідом спілкування і ним.

 

 

Музика – набагато більше одкровення, ніж вся мудрість і філософія. Людвіг ван Бетховен, Платон, що розрізняли психічно-матеріальну й духовно- інтелектуальну частини душі, указували на значну роль музики, що гармонізує душу.

Музика як звуковий феномен асоціюється з мовою. Більше того, хід музичного розгортання виявляє повну аналогію