Психологія музичного сприйняття і методи її розвитку

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

зі структурою протікання розумового процесу, її забезпечує універсальна одиниця мислення, що неминуче виявляє себе в кожній (не тільки вербальній) мові. Ця одиниця – інтонація, що завжди зберігає й відбиває властивості цілого. Музика найбільше адекватно об'єктивує зазначену інтонаційну складову мислення і мови. Хочаг оловний акцент у сприйнятті музики робиться, як правило, на емоційному елементі – не менш важливий інтонаційно-аналітичний. Такий висновок має своє науково-екпериментальне обгрунтування. Доведено, що сприйняття музики залежить від рівня звуковисотного й поліфонічного слуху, голосово апарату, знання й слухового засвоєння основних елементів музичної мови. Тому про повноцінне сприйняття музичних творів можна говорити лише тоді, коли образне мислення здійснюється паралельно з усвідомленням логіки художньої форми й ідейно-естетичного змісту музичних образів. Саме музичне мислення забезпечує рівень художніх емоцій. Адже щоб повноцінно сприймати музику, треба вміти стежити за її розвитком, тобто вміти відзначити повторення, контраснезіставленя матеріалу, варіації, простежити тематичний розвиток. Розуміння змісту музики вимагає вміння розрізняти її засоби і усвідомлювати їх виразне значення. Кожний з компонентів музичної виразності (лад, гармонія, ритм, мелодія, темп, динаміка і т. д.) одержує своє місце в специфічній музичній логіці, що конструктивно організовує виразні засоби в цілісному музичному творі. Саме організація форми й логіки ведуть слухача лабіринтом музичних образів. Музичне мислення являє собою духовну діяльність у сфері невичерпних музичних можливостей і є звуковою метаморфозою людсьої душі. Ця здатність, треба думати, частково обумовлена генетично: музичність – це індивідуальний дарунок, що дозволяє людині творити чудеса, не прибігаючи до логічних структур вербальної мови.

Кожен знає, що є люди, які в мистецтві звуків не здатні бачити щось осмислене. Вони сприймають музику як непотрібний шум або щось йому подібне.

Відповідно до нових досліджень, у них від народження атрофована малюсінька зона Lobusparietalis або ж там перебуває доброякісна пухлина. Таким чином, напрошується висновок, що музичність є вродженою здатністю людини. Ця здатність відкриває перед мисленням більші можливості, фактично вивільняючи його з тісної словесної клітки. Музика, виражаючи нероздільну цілісність людського досвіду, дійсно, в змозі сказати все. Її мова зачіпає сфери, які «розумовій» логіці не відомі, і озивається на імпульси підсвідомості більше, ніж будь-яка інша мовна система. Музичне мислення – це особливий вид усвідомлення того, що не піддається враженню навіть у найскладніших сплетеннях слів. Фізіологічно і психологічно цим підтверджується присутність у людині якогось «третього вуха», схованого й високочутливого. У цілому, думка про те «третє вухо» зовсім не нова, й не здається дивною, якщо згадати про сучасні експериментальні дослідження музичності як уродженої здатності.

Теодор Райк дуже цікавився проблемами, пов'язаними з музикою, та інтенсивно вникав в їх суть. Для нього не було різниці між вивченням музики й дослідження невідомого. Багато хто з його публікацій пояснюють акустичні феномени. Існування «над-вуха», або «третього вуха», дозволяє також пояснити характерні слова повністю позбавленого слуху музиканта -Б. Сметани1: «Із всіх цих творів я не чув жодної ноти, і все-таки вони жили в мені, торкали до сліз, і почуття щастя приводило мене до екстазу». Якщо в стали глухими в результаті хвороби, наявність звукової свідомості з'ясоване (як продовження відчуттів, відбитих протягом тривалого досвіду психічного сприйняття), то в людей глухих від народження здатність зблизитись з музикою – дивний феномен. Для Фредеріко Фелліні1 музика взагалі була «найтаємничішим видом діяльності. «В ній вкладене шось таке, – говорив він, – що властиво людині й по ту сторону людських можливостей». Разом з тим, за цим вдкривається інше. Луіджі Ноно писала: «Музика – це…засіб вивчення реальності, або згідно поглядам художника, засіб одержання знань про реальності». Що б композитор не складав, у всій його музиці буде вічутна проблематика його часової епохи, тобто проблематика людської історії.

«Музика, – говорив В. Фогель3, – призначена не тільки для слухання, – вона повинна будити мислення…Я виходжу з того, щоб і у старому, і в новому виражати людське». Специфіці музичної думки досить просте обґрунтування знаходить Ернест Ансерме4: «Зміст вимовної мови…можна пояснити. Музична фраза, звичайно, теж має структуру, і музикант розрізняє в ній синтаксис, однак вона не несе в собі з'ясовно змісту, тому що об'єктивно вона не задумана, а тільки пережита; для того, щоб знайти цей зміст, потрібно все пережити заново». Людина, таким чином, краще усвідомлює своє існування тоді, коли завдяки унікальному посередництву виконавця виходить на контакт зі світом звуків! Посилаючись на думку Е. Ансерме: «Музика – це чисте подання, що через звуки виводить нас за межі музичного досвіду. Самі звуки – це тільки аналог, носій ідей, як для картини – пофарбоване полотно, як слова для думок». Правда музики, таким чином, «аналогічна правді математичного рівняння», за яким «існує тільки діяльність розуму математика, і нічого більше». Правда музики – у правдивому вираженні композитора композиторської індивідуальності, що коштує за кожної породженою їм музичною думкою».

2.3 Особливості впливу консонансу і дисонансу на психіку людини

«Хіба ти не чуєш акорди на сонці? Світає, ранковий промінь сонця будить все живе…». Л. Бетховен. Фундаментальна роль слуху – крім його фізичної функції – підтверджується численними фактами в ході історії. Немає сумніву, що звуки й співзвуччя ще до їх естетичної оцінки почуттєво сприймаються як задоволення або напруга. «Душа…