Психологія музичного сприйняття і методи її розвитку

Лікування музикою розвивається самостійно і вже має широку теоретичну і практичну базу. Застосовуються дві його основні форми: терапія музичною творчістю (продуктивна музикотерапія) і терапія слуханням (рецептивна музикотерапія). Обидві форми комбінуються з іншими художніми техніками, наприклад, з драмотерапією і терапією танцю.

В рамках продуктивної музикотерапії пацієнти імпровізують на музичних інструментах (часто використовується методика Musik fur Kinder німецького композитора і педагога Карла Орфа), співають або організовують танцювально-музичні номери. Важливу річ тут не відграє володіння інструментом.

Після короткого знайомства з його роботою пацієнт допускається до імпровізації на задану тему, підключається до «оркестру», веде «інструментальний діалог» з решту, формулює відношення до аудиторії.

На вербальному рівні пацієнт на це був би не здатен.

Рецептивна музикотерапія також розвивається в багатьох напрямках. Найчастіше всього застосовуються комунікативна, реактивна і регулятивна техніки. У випадку рецептивної терапії, ми можемо запитати у пацієнта, що музика виражає, що зображує; музика стає приводом для створення контакту.

Спільне слухання музики підвищує комунікабельність, допомагає долати психологічні бар'єри, сприяє більш довірливим стосункам.

З цією метою вибираються твори, які здатні викликати позитивні емоції.

Вже здавна пацієнтам виписувались рецепти, які містили в собі виконання музичних творів при різноманітних хворобах.

Музична фармакологія – це не проста метафора. Більшість музичних творів володіють широким спектром дій.

Теоретичною базою музикотерапії як науки є такі дисципліни як клінічна терапія, біомузикологія, музична акустика, теорія музики, психоакустика, прикладне музикознавство, музична естетика і порівняльне музикознавство.

Сьогодні музикотерапія як оздоровча дисципліна поширена в усьому світі.

Освіту за цією спеціальністю можна здобути у країнах Європи (Австрія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Німеччина, Польща, Угорщина, Франція, Фіндяндія) та країнах американського континенту (США, Аргентина, Венесуела, Канада, Мексика та ін.).

У багатьох країнах Західної Європи і США виникли і набули великої популярності музико-психореабілітаційні центри: у Швеції та Австрії – Osterreichisch Gesellschaftzur Forderung der Musiktherapie, Швейцарії – Schweizer Forum fur Musiktherapie, Німеччині – Arbeitsgemeinschaft fur Musiktherapie. Дотепер музична терапія набула поширення в усьому світі і з середини XX cтоліття розвивається як окрема індустрія.

Швидкому поширенню музичної терапії сприяє системна криза медичної допомоги, загальний негативний соціальний фон.

Експерименти ведуться в кількох напрямках: вплив окремих музичних інструментів на живі організми, вплив музики великих геніїв людства, індивідуальний окремих творів композиторів, вплив на організм людини традиційних, народних напрямків в музиці, а також сучасних напрямків, перинатальна музикотерапія.

Наукові підвалини музикотерапії було закладено ще в Давній Греції. Основні представники:

Платон: вірив у божествене походження музики, і те, що вона може тішити богів і тамувати їхній гнів. У своїй праці «Республіка» зазначав важливість музики для освіти молоді й обгрунтував, чому слід виконувати одні мелодії та відкидати інші.

Арістотель: йому належить перша теорія про значний вплив музики на людське буття. Ця теорія – теорія Етосу – твердить, що музика створює різні

стани душі.

У 1899 році невропатолог Джеймс Л. Корнінг1 провів вперше дослідження з використанням музики для лікування пацієнтів. Перші наукові праці, до досліджують механізм впливу музики на людину, з'явилися в кінці XIX ст., на початку XX століття.

Як навчальна дисципліна, музикотерапія вперше з'явилася в 1918 році в Колумбійському університеті (США), її розробником стала Маргарет Андерсен, музикант з Великобританії.

Поступово була усвідомлена необхідність розробки академічних програм підготовки професійних музикотерапевтів і в інших навчальних закладах, а в 1975 році в Лондоні був заснований Центр музичної терапії.

 

 

«…Слух – саме корінне з почуттів. У кризові моменти кожне почуття може перетворюватися в прекрасне звукове відчуття». Д. Лоуренс.

Музика може задавати певний ритм перед початком роботи, налаштувати на глибокий відпочинок під час перерви. Використання музики як засобу підвищення продуктивності праці засновано на позитивному емоційному впливі, підтримці стійкого і високого трудового ритму.

Тому, використовуючи музику в якості допоміжного лікувального засобу, потрібно враховувати відповідні смаки окремих людей.

Сприймаючи твір, слухач завжди створює у своїй уяві музичну структуру, що паралельно розвертається, в основі якої лежать механізми випереджального відбиття, коли кожен новий стимул не тільки очікується, але й активно запитується ззовні. Збіг очікування з реальним розвитком музичної фрази створює те прекрасне відчуття задоволення, яке зазвичай характеризується як естетичне сприйняття.

Фізіологічний вплив музики на людину в процесі праці засноване на тім, що нервова система, а з нею і мускулатура мають здатність «засвоєння ритму».

Музика, як ритмічний подразник, стимулює фізіологічні процеси організму.

Дослідження показують, що в ритмічних рухах активну участь приймають підкіркові області центральної та нервової системи.

Це говорить про зв'язок ритму рухів з органічними потребами та емоційними станами людини. Ритми окремих органів людини завжди розмірні. Між ритмом рухів і ритмом внутрішніх органів існує певний зв'язок, регульований спеціальним нервовим механізмом.

Виявлено, що ритми маршів, розраховані на те, щоб супроводжувати в тривалих походах загони військ.

І при такому ритмі музики дійсно можна йти дуже довго, не відчуваючи сильної втоми. У той же час марші, що звучать під час парадних